Місце і роль держави в процесі формування соціально орієнтованої економіки
Впровадження інноваційної моделі розвитку національної економіки, спрямованої на формування держави добробуту, передбачає наявність державного втручання, як в перерозподільні, так і в регуляторні механізми.
Взагалі сучасний світ нараховує п’ять основних ринкових моделей розвитку національного господарства. Ці моделі відрізняються ступнем втручання держави в виробничі та розподільчі процеси [6; 51; 79; 97; 100].
Перша модель, так звана, американська, передбачає розвиток національного господарства в основному через ринкові механізми саморегулювання. За цією моделлю втручання держави у процеси виробництва товарів і послуг, а також перерозподільні процеси є дуже низьким, в країні також невелика частка державної власності. Регулювання економічного розвитку з боку держави відбувається на основі непрямих механізмів (валютно-курсова, грошово-кредитна, фіскальна політики).
До головних переваг цієї моделі слід віднести: гнучкість системи відтворення національного господарства, яка достатньо швидко орієнтується на мінливу ринкову кон'юнктуру, а також високу інноваційну та підприємницьку активність, що зумовлено наявністю можливостей вигідного розміщення капіталу.
Основою функціонування такої моделі є високий рівень розвитку продуктивних сил, значний прошарок середнього класу населення з високим рівнем індивідуальних доходів. Економічне зростання в таких країнах базується на платоспроможному попиті населення.
Друга модель ринкової (капіталістичної) економіки – японська.
Характерними рисами цієї моделі соціально-економічного розвитку є ефективна взаємодія держави, представників капіталу та працівників в інтересах досягнення спільних національних цілей; підтримання високого духу колективізму; значна увага з боку держави та роботодавців приділяється розвитку людського капіталу.
Ця модель поширена в значній частині країн Південно-Східної Азії і Далекого Сходу, особливо в практиці економічного зростання так званих азіатських молодих тигрів – Гонконгу, Сінгапуру, Тайвані, Південної Кореї.
Третя модель розвитку ринкового господарства – латиноамериканська.
Специфіка цієї моделі полягає в орієнтації національного виробництва на зовнішній ринок з метою задоволення попиту провідних капіталістичних країн в природних ресурсах та дешевій робочий силі. Базується латиноамериканська модель соціально-економічного розвитку на значному втручанні держави в економіку. Також характерними рисами цієї моделі є високий рівень корупції та криміналізації суспільства, включаючи господарські зв'язки. За цією моделлю соціальній сфері та розвитку людського капіталу в державі приділяється незначна увага.
Четверта модель капіталістичної економіки – африканська. Вона базується на різноманітті форм власності та ринкових відносинах. У країнах, що розвиваються за цією моделлю системи державного регулювання та управління господарськими процесами на рівні підприємств є низько ефективними. Масовими в країні є бідність і малограмотність.
Для такої моделі характерними є: ручне керування економічними процесами з боку держави; нерозвиненість трудових відносин і демократії взагалі; експлуатація некваліфікованої робочої сили; вкрай низька ефективність виробничих процесів.
П'ята модель, почала формуватися після Другої світової війни в західноєвропейських країнах і отримала назву соціально орієнтованої ринкової економіки. Основою існування такої моделі є створення широкого прошарку середнього класу і розвинутої системи соціального захисту населення.
Для цієї моделі характерна висока частка державної власності, високий ступінь втручання держави в економічні процеси не лише засобами кредитно-грошової, валютної, податково-бюджетної політик, але й формування і реалізація структурної та інвестиційної політик, також регулювання трудових відносин з метою досягнення повної зайнятості.
В таких країнах широко розвинена демократія та система соціальної підтримки населення при провідній ролі в ній держави, витрати якої в цій лінії складають значну частину державного бюджету.
Під соціально орієнтованою ринковою економікою слід розуміти модель побудови ринкового господарства, яка організована на основі ринкової саморегуляції, при якій координація дій здійснюється на основі взаємодії на ринках вільних приватних виробників і вільних індивідуальних споживачів. Така модель базується на постулаті, що національна економіка повинна бути організована таким чином, щоб максимально задовольняти потреби людини. Економічна структура держави формується на основі дії ринкових механізмів. При цьому ні держава, ні приватний бізнес не мають повного контролю над економікою, а повинні служити людям.
Таким чином, соціально орієнтована ринкова економіка провідну роль відводить ринкові, що репрезентує приватну соціальну та економічну ініціативу у громадянському суспільстві за допоміжної функції держави. Заходи соціально-економічної політики згідно з її принципами не повинні зачіпати ринковий процес розподілу коштів, включаючи розподіл доходів і майна, якщо вони не вдосконалюють використання ресурсів, не підвищують ефективність і активність суб'єктів ринкових відносин. Роль держави полягає в коректуванні несправедливих тенденцій в конкуренції, торгівлі і розподілі доходів. В цій системі економічно сильніші зобов'язані підтримувати слабкіших.
У центрі уваги соціально орієнтованої ринкової економіки знаходиться людина з її потребами й інтересами, її відносини з іншими членами суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання.
У широкому розумінні соціально орієнтована економіка – це високорозвинена форма ринкової економіки, яка дозволяє найбільш повно поєднувати принципи ринкового господарювання і соціальної справедливості. Основною метою функціонування соціально орієнтованої економіки є підвищення рівня добробуту населення. Ринкові відносини і різні види державної економічної політики в умовах соціально орієнтованої економіки підпорядковуються цій єдиній меті [6].
Суть соціально орієнтованої ринкової економіки полягає в тому, що держава є гарантом гідного рівня життя громадян; держава «бере в свої руки» управління ринковою економікою щоб забезпечити стабільність і правомірність функціонування соціальних інституцій.
Головними складовими соціально орієнтованої ринкової економіки є ринок і держава. При цьому співвідношення між соціальним добробутом і економічним зростанням не може позначатися суворо, оскільки воно буде, безсумнівно, залежати від конкретних умов реалізації моделі економічної системи (від країни, її розвиненості, потенціалу, менталітету громадян) [16].
Формування соціально орієнтованої ринкової економіки потребує від держави розробки відповідної економічної і соціальної політик на макро- і мікрорівнях, з метою досягнення в суспільстві соціального партнерства, створення суспільних цінностей і забезпечення рівноправних умов доступу до них.
Держава повинна виробити певні принципи, правила і форми господарювання різних суб’єктів економіки, визначити орієнтири господарської діяльності, критерії соціальної й економічної ефективності, оптимальну поведінку споживачів і виробників продукції.
Німецький учений Х. Ламперт, визначаючи сутність соціальної ринкової економіки, підкреслює, що ця модель економіки представляє синтез гарантованої державою волі, економічної волі й ідеалів соціальної держави, пов’язаних із соціальною захищеністю і соціальною справедливістю.
Соціально орієнтована ринкова економіка функціонує на основі економічного і соціального порядків [33].
Економічний порядок – це правила, що регулюють організаційну структуру економіки, процесів, що в ній відбуваються, а також сукупність інститутів, відповідальних за управління нею і надання економіці визначеної організаційної форми [15].
Соціальний порядок – це сукупність інститутів і норм, що визначають соціальний стан громадян і окремих груп населення, а також соціальні відносини між членами суспільства [48].
У соціалізованому товарному виробництві домінує колективна власність у формі акціонерної власності. У результаті чого, багато виробників благ одночасно є співвласниками факторів виробництва, беруть безпосередню участь в управлінні виробничим процесом. У суспільстві встановлюється соціальне партнерство, що припускає узгодження дій уряду, підприємців і найманих робітників з питань динаміки оплати праці і виплати соціальної допомоги, трансфертів. У соціалізованому товарному виробництві пануючу роль відіграють найбільші підприємства, що використовують передову техніку на базі інформаційних технологій, сучасні методи управління [52].
