Науково-методичний підхід до формування та реалізації державної політики соціально-економічного розвитку

     

      Сучасний стан розвитку національного господарства України характеризується перманентною нестабільністю фінансових ринків та структурними диспропорціями в реальному секторі економіки. Така ситуація виникла під впливом, як внутрішніх чинників розвитку, так і фінансово-економічних проблем у світовій економіці. Все це негативно позначається на соціальній сфері країни, що спричиняє зростання безробіття, зниження життєвого рівня населення, погіршення системи соціального захисту громадян. Таким чином, актуальним є удосконалення науково-методичного підходу щодо формування та реалізації державної політики соціально-економічного розвитку України.

      З урахуванням того, що «соціально орієнтованою економікою є народна економіка, це означає розвиток економіки в інтересах народу, а її модернізація – спосіб підвищення життєвого стандарту, що передбачає використання всіх типів і форм власності, всебічний соціальний захист населення й національне демократичне економічне планування» [62, С. 148].

      Таким чином, основною метою державної соціально-економічної політики на сучасному етапі розвитку суспільства є створення умов для реалізації соціального потенціалу людини.

      Задля досягнення цієї мети держава повинна проводити економічні перетворення в країні, спрямовані на забезпечення повної зайнятості населення, підвищення доходів та поліпшення умов життя людей; формування ефективної системи соціального захисту, освіти, охорони здоров’я, поліпшення демографічної ситуації; забезпечення реалізації культурних потреб людини.

      Всі ці соціально-економічні трансформації в державі повинні проходити на основі «утвердження в суспільстві соціальної справедливості як важливої суспільної цінності, без здійснення якої неможливий повноцінний соціальний та економічний розвиток суспільства, свободи задоволення соціальних потреб та соціальних інтересів людини, створення умов для соціальної безпеки» [167, С. 202].

      Таким чином, економічна політика держави повинна буди спрямована на структурні трансформації здатні забезпечити продуктивну конкурентоспроможність національного господарства. Конкурентоспроможна економіка, з одного боку, є основою для високої оплати праці, а з іншого боку, основою для фінансування соціальних благ та виплат. Відправним пунктом при формуванні державної соціальної політики повинен бути постулат про динамічний зв’язок між бізнесом та суспільством, у якому посередником виступає держава. Бізнес на основі розвитку інноваційних процесів в усіх сферах суспільного виробництва створює багатство й стимулює економічне зростання через підвищення продуктивності й рівня конкурентоспроможності національної економіки [71, С. 165].

      Таким чином, реалізація соціальної політики держави повинна базуватися на інноваційно-інвестиційній моделі розвитку національного господарства (рис. 3.2) [20; 99; 106; 115; 117; 116; 153; 160].

      Створена модель формування соціально орієнтованого ринкового господарства базується на розвитку інновацій, як у фінансово-економічній сфері, так і в соціальній сфері.

      Інновації в економічній сфері повинні сприяти структурній перебудові національної економіки: від сировинної спрямованості в напрямку розвитку високотехнологічний галузей промисловості (зокрема машинобудування і всіх його підгалузей).

      Вся работа доступна по Ссылке