Правові фактори, які обумовлюють необхідність адміністративно-правового регулювання діяльності небанківських фінансових установ

     

      Ринкова економіка постійно відчуває потребу у додаткових фінансових ресурсах, що отримуються через перерозподіл грошових коштів, фінансових активів між тими суб’єктами, хто їх має і тимчасово не використовує, або не має можливості ефективно використати до тих, хто в них відчуває потребу. Ці перерозподільні процеси відбуваються на фінансовому ринку, який являє собою складну систему відносин, що потребує упорядкування, створення умов і гарантій для ефективного функціонування суб’єктів ринку з метою задоволення потреб розвитку ринкової економіки.

      Джерелом тимчасово вільних коштів, як правило, виступають заощадження фізичних осіб, а споживачами – ті суб’єкти, які потребують додаткових інвестицій – господарюючі суб’єкти, держава. Фізичні особи надають перевагу короткостроковим вкладенням, а економіка, як правило, потребує довгострокових інвестицій. Узгодженню потреб і інтересів суб’єктів фінансового ринку - кредиторів і боржників, інвесторів і реципієнтів сприяють НБФУ, які перерозподіляють кошти, фінансові активи, виступають фінансовими посередниками в цих відносинах.

      Акумулюючи кошти приватних інвесторів, НБФУ здійснюють значні інвестиційні проекти в економіці країни, направляють фінансові ресурси у вигляді кредитів, інвестицій у ті галузі, сфери, регіони, де капітал знайде краще, корисне, ефектне застосування. Від ефективності їх діяльності багато в чому залежить успіх економічних перетворень, економічних реформ в країні. Завдяки перерозподілу фінансових ресурсів, капіталів шляхом кредитування, інвестування підприємницької діяльності, створення й розвиток виробничих і соціальних об’єктів, діяльність фінансових установ є вагомим чинником регулювання й розвитку економіки.

      Частка небанківського фінансового сектора є значно меншою порівняно з банківським у загальній структурі фінансового ринку України, на неї припадає близько 7% загального обсягу активів ФУ [62].

      Однак питання запровадження належного державного регулювання є актуальним і для НБФУ, зокрема, кредитних спілок, страховиків, компаній з управління активами. Практика їх регулювання традиційно відстає від рівня реальних загроз. В умовах об’єктивного зростання ризиків у небанківському фінансовому секторі важливим є впровадження стратегії активної ролі нагляду і системи адміністративно-правового регулювання НБФУ. Для з’ясування правових причин необхідності здійснення державного нагляду і системи адміністративно-правового регулювання діяльністю НБФУ, потрібно розглянути юридичний статус НБФУ і роль, що вони відіграють в економіці.

      Пошук відповідей на поставлені питання почнемо з аналізу юридичного статусу НБФУ. Перш за все НБФУ, як учасники цивільного обороту, є юридичними особами. Стаття 80 Цивільного кодексу України визначає юридичну особу як організацію, створену і зареєстровану у встановленому законом порядку, наділену цивільною правоздатністю і дієздатністю, яка може бути позивачем та відповідачем у суді. До традиційних ознак юридичної особи належать: організаційна єдність, наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов’язаннями, придбання і реалізація цивільних прав від свого імені, можливість виступати позивачем і відповідачем в суді [63, С. 55].

      НБФУ відносяться до юридичних осіб приватного права, які, відповідно до статей 81, 87 Цивільного кодексу України створюються на підставі установчих документів – затвердженого учасниками статуту або засновницького договору між учасниками. Відповідно до пункту 3 статті 87 Цивільного кодексу України, юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.

      Статті 79, 80 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року встановлюють, що підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку, визнаються господарськими [64].

      До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

      Частина 1 ст. 8 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ”, визначає, що фінансові установи можуть створюватися у будь-якій організаційно-правовій формі, якщо закони з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг не містять спеціальних правил та обмежень. Це означає, що для НБФУ припустима, або може бути одна із п’яти організаційно-правових форм, визначених ст.ст. 79, 80 Господарського кодексу України: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство [64].

      Так, ст. 2 Закону України “Про страхування” від 7 березня 1996 року допускає створення страхових компаній у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю [60].

      Довірчі товариства в Україні, відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету міністрів України “Про довірчі товариства” від 17 березня 1993 року створюються за організаційно-правовою формою у вигляді товариства з додатковою відповідальністю [65].

      Закон України “Про фінансовий лізинг” взагалі не визначає організаційно-правову форму лізингових компаній, оскільки, відповідно до ст. 4 Закону, головна ознака лізингодавця – право власності на предмет лізингу, можливість ним розпоряджатися [66].

      Ст. 1 Закону України “Про кредитні спілки” встановлює організаційно-правову форму створення кредитних спілок у вигляді неприбуткової організації, заснованої фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки [67].

      Недержавні пенсійні фонди створюються у вигляді юридичних осіб, які мають статус неприбуткових організацій (непідприємницьких товариств), функціонують та провадять діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснюють пенсійні виплати учасникам зазначених фондів [68].

      По-друге, для здійснення своєї діяльності, відповідно до п. 1 статті 20 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, НБФУ повинні бути внесені в держаний реєстр фінансових установ і отримати ліцензію на здійснення діяльності з надання фінансових послуг.

      Вся работа доступна по Ссылке