Аналіз законодавчих актів, які регулюють діяльність небанківських фінансових установ

     

      Запровадження у життя конституційних принципів свободи особи, приватної власності, підприємництва, справедливості, гуманізму – визначає й характер законодавства України, що регулює діяльність НБФУ, їх взаємовідносини з клієнтами. Центром правової системи в умовах демократичних перетворень стає особа, актуалізується питання про знайдення, відображення і закріплення у системі українського права оптимального співвідношення і взаємозв’язку інтересів особи, суспільства та держави, розмежування і, головне, взаємодії публічно-правових і приватноправових засад регулювання суспільних відносин, насамперед в економічній сфері [110, С. 30-48].

      НБФУ, як і банки виступають професійними суб’єктами фінансового ринку, який мінімізує частину фінансових ресурсів в суспільстві, яка знаходиться поза господарським обігом, залучаючи їх у економічні процеси з метою ефективного використання у процесі відтворення коштами [101, с. 145]. Але, якщо банківське законодавство за роки незалежності України в цілому сформовано [51, с. 156-161], то нормативно-правова база функціонування НБФУ в Україні ще далека від досконалості, в їх діяльності існує чимало невирішених проблем, які потребують правового регулювання. Дане законодавство потребує системного вивчення, оскільки в наукових дослідженнях суб’єктів фінансового ринку вченими робиться акцент, головним чином, на дослідженні банків, а НБФУ вивчаються не в комплексі, як окремі суб’єкти ринку фінансових ресурсів.

      НБФУ як систему об’єднує спільна мета їх діяльності – надання фінансових послуг, тому, з метою аналізу і дослідження законодавства, що регулює їх діяльність, зробимо спробу його класифікувати – привести в упорядковану систему.

      Досить детально представляють нормативно-правову базу, що регулює діяльність фінансових установ, автори Енциклопедичного довідника “Фінансові послуги України”. На їх думку, стратегія розвитку небанківського фінансового руху в Україні складається з: - концептуального рівня – стратегії розвитку соціальної політики, концепції розвитку фінансового сектора, стратегії економічного розвитку;

      - стратегічного рівня – стратегії розвитку НБФУ, стратегії розвитку банківського сектора, стратегії розвитку фондового ринку;

      - рамкові закони – “Про фінансові установи та операції”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про цінні папери і фондовий ринок”;

      - спеціальні законодавчі акти, що регулюють окремі аспекти діяльності НБФУ – “Про кредитні спілки”, “Про лізинг”, “Про страхування” тощо. До цієї групи автори відносять і нормативно-правові акти, які визначають режим оподаткування діяльності НБФУ, порядок ведення ними бухгалтерського обліку тощо;

      - підзаконна нормативно-правова база – нормативні акти інших міністерств щодо розвитку окремих секторів економіки, які є ринком для послуг НБФУ; нормативні акти щодо регулювання і нагляду за їх діяльністю; судова практика [111, С. 558].

      Деякі вчені виокремлюють три групи законодавства, що регулює функціонування фінансового ринку, діяльність на ньому фінансових установ: 1) законодавство, яке формує адекватне правове середовище на ринку фінансових послуг; 2) законодавчі акти, що регулюють діяльність професійних учасників фінансового ринку; 3) закони, що регулюють організацію фінансового ринку і визначають фінансові інструменти, які обертаються на ньому [112, С. 79-81]. Деякі практичні працівники, наприклад, консультант Світового банку А. Оленчик, вважають, що цілісна законодавча база, що регулює діяльність НБФУ повинна бути трьохрівневою: перший рівень – законодавство визначає межі, що і регулює діяльність ФУ і ринків фінансових послуг; другий рівень – спеціальне законодавство, яке регулює діяльність окремих видів НБФУ; третій рівень – підзаконна нормативна база і судова практика [113, с. 8-17].

      Підтримуємо точку зору доктора юридичних наук, члена-кореспондента Академії правових наук України Орлюк О. П., яка називає законодавство, що регулює діяльність конкретних установ – спеціальним [114, с. 31], оскільки вважаємо, що назване законодавство детально регламентує порядок створення, умови діяльності і порядок припинення діяльності конкретних НБФУ на відміну від Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, який тільки перераховує фінансові установи, що надають фінансові послуги.

      Враховуючи названі точки зору, вважаємо, що не є доцільним відносити такі закони, як: “Про господарські товариства” [115], “Про оподаткування прибутку підприємств” [47], “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” [116] та ряд інших до спеціальних. Названі закони дійсно регулюють окремі аспекти діяльності НФУ, але вони приймалися не спеціально для регулювання їх діяльності.

      Вважаємо, також, не доцільним виокремлювати підзаконну нормативну базу щодо регулювання та нагляду за діяльністю НБФУ, оскільки правові норми, що регулюють ці відносини, містяться також в спеціальних законах, які регулюють їх діяльність. На нашу думку, виділяти в якості окремої групи закони, що регулюють організацію фінансового ринку і визначають фінансові інструменти, які обертаються на ньому, не є доцільним, оскільки це нормативно-правові акти, які визначають правові основи функціонування фінансового ринку, створюють належне правове середовище на ньому, тобто, відносяться до базових законів. Так, Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів, провадження професійної діяльності на фондовому ринку з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку.

      Що стосується такої групи, як “підзаконна нормативна база і судова практика”, то, на нашу думку, виокремлювати її не слід з тих причин, що за своїм змістом термін “законодавство” охоплює і закони, і підзаконні нормативно-правові акти. Щодо судової практики, то хочемо зазначити, що роль судового прецедента хоча і зростає в Україні, але, як і в інших правових системах романо-германського типу, відповідно до діючої доктрини права, судовому прецеденту в нашій країні офіційно не відведена роль джерела права [83, с. 484-488].

      Виходячи з характеристики відносин у сфері створення, діяльності, їх взаємовідносин з клієнтами, контролюючими органами, припинення діяльності НБФУ, вважаємо, що усе законодавство, що регулює ці відносини можна поділити на дві групи:

      1. Базове законодавство, що визначає правові основи і формує адекватне правове середовище функціонування фінансового ринку – сфери діяльності держави, фінансових інститутів, кредиторів і боржників, емітентів та інвесторів щодо купівлі-продажу або випуску та обігу фінансових активів.

      2. Спеціальне законодавство – нормативно-правові акти, що безпосередньо регулює порядок організації і функціонування різних НБФУ, які виступають суб’єктами фінансового ринку і надають різні види фінансових послуг [117 С. 250-255].

      До першої групи, так званого “базового” законодавства відносяться: Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, закони України “Про акціонерні товариства”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про інвестиційну діяльність”, антимонопольне законодавство та законодавство про захист від недобросовісної конкуренції та інші нормативно-правові акти.

      Важливу роль для регулювання функціонування небанківських фінансових установ відіграють норми Конституції України – нормативно-правового акта первинного характеру, “ акта установчої влади – первинної влади, що належить безпосередньо народові” [118, С. 13]., оскільки саме в Основному Законі закріплені найважливіші принципи регулювання відносин у нашому суспільстві. НБФУ є суб’єктами підприємницької діяльності, здійснюють свою діяльність для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, тому для їх діяльності важливу роль відіграє стаття 42 Конституції України, яка визначає, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Пункт 8 статті 92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються правові засади і гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання [106].

      НБФУ є професійними учасниками фінансових ринків, саме тому важливе значення для їх діяльності має пункт 1 частини 2 названої статті Конституції України, який визначає, що виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків в Україні.

      Вся работа доступна по Ссылке