Види адміністративно-правових відносин за участю політичних партій

     

      Суспільство – це надзвичайно складне та багатоаспектне явище, що являє собою найбільш загальну систему взаємозв’язків та взаємовідносин, які складаються та функціонують між окремими людьми, їх колективами (об’єднаннями) та державою. Особливо це стосується сучасного суспільства, яке характеризується наявністю величезної кількості форм, способів і видів взаємодії суб’єктів.

      Суспільні відносини за своїм характером і роллю, яку вони відіграють у розвитку суспільства, неоднакові [106, c. 53]. Вони можуть бути надзвичайно різноманітними залежно від їх суб’єктного складу, функціональної спрямованості, складності тощо. Найбільш важливі суспільні відносини держава впорядковує за допомогою норм права, надаючи їм, таким чином, статусу правовідносин. Державно-правова регламентація є запорукою нормального розвитку та функціонування суспільних відносин, гарантує їх учасникам права, свободи та законні інтереси, а також можливість звертатися за державною підтримкою та захистом у разі їх порушення з боку інших учасників суспільних відносин. Право діє на суспільні відносини як стабілізуючий засіб. Слід зауважити, що не всі суспільні відносини регулюються правом, є достатня кількість таких, які не зазнають регулятивно-правового впливу, наприклад відносини особистісного характеру, духовно-релігійного тощо. З цього приводу слушно зауважує О. Скакун, що право регулює конкретні, найсуттєвіші, глобальні відносини, що проходять через волю і свідомість людей [142, c. 491].

      Правовідносини, зокрема їх сутність, призначення, структура, функціональна спрямованість та інші аспекти, завжди були у центрі уваги науковців-правників. Так, зазначену проблематику вивчали: М. Коркунов, А. Малько, М. Марченко, М. Матузов, Л. Петражицький, І. Погрібний, В. Протасов, О. Скакун, Є. Трубецькой, P. Халфіна, Г. Шершеневич тощо.

      У юридичній літературі існує досить велика кількість визначень правовідносин, що пояснюється надзвичайною увагою науковців до цього питання. Так, Т. Кашаніна визначає правовідносини як зв’язок між людьми, що охороняється державою та характеризується наявністю у них кореспондуючих прав і обов’язків [53, c. 85]. І. Погрібний зауважує, що правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають носіями суб’єктивних прав, юридичних обов’язків, повноважень і юридичної відповідальності [109, c. 72]. Найбільш розгорнуте визначення поняття правовідносин, на нашу думку, пропонує О. Скакун, яка під правовідносинами розуміє врегульовані нормами права вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв’язку між правомочними і зобов’язаними суб’єктами – носіями суб’єктивних юридичних прав, обов’язків, повноважень і відповідальності – і забезпечуються державою [142, c. 345]. Особливості правовідносин залежать від того, нормами якої галузі права вони врегульовані. Ті, що діють у сфері державного управління, регламентуються адміністративно-правовими нормами і мають назву адміністративно-правових відносин. Адміністративні правовідносини, як один із різновидів правовідносин, також активно досліджуються та аналізуються вченими-правниками. Особливий внесок у розроблення проблематики адміністративно-правових відносин зробили: В. Авер’янов, Д. Бахрах, Ю. Битяк, Б. Габричидзе, С. Ківалов, Ю. Козлов, Л. Коваль, В. Колпаков, В. Кузьменко, Є. Курінний, І.М. Пахомов, О.І. Харитонова, та ін.

      І. Пахомов під адміністративно-правовими відносинами розуміє відносини в сфері організаційно-владної (виконавчої і розпорядчої) діяльності органів державного управління, а в окремих випадках – і громадських організацій, учасники яких виступають носіями взаємопов’язаних прав і обов’язків, встановлених і забезпечених адміністративно-правовою нормою [102, c. 90].

      Ю. Битяк визначає адміністративно-правові відносини як суспільні відносини у сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав та обов’язків, урегульованих нормами адміністративного права [4, c. 44].

      Ю. Козлов адміністративно-правовими називає відносини, що являють собою врегульоване адміністративно-правовою нормою управлінські громадські відносини, у яких сторони виступають носіями взаємних прав і обов’язків, встановлених і гарантованих адміністративно-правовою нормою [60, с. 24].

      Одним із аспектів, якому завжди приділяється увага правників, є класифікація адміністративно-правових відносин. Класифікація є науковим процесом з розподілу предметів, понять, явищ на класи, види, групи, тощо на підставі виявлених спільних властивостей чи певних ознак.

      Класифікація – надзвичайно важливий процес, адже вона дає змогу здійснити більш детальне та глибоке вивчення особливостей адміністративно-правових відносин, підкреслити їх сильні сторони та наголосити на певних недоліках. Вона дозволяє поглянути на окремі складові елементи об’єкта дослідження та вивчити їхню роль і значення у його «житті».

      Видову класифікацію адміністративно-правових відносин у своїх наукових роботах здійснювали В. Авер’янов, Д. Бахрах, Ю. Битяк, В. Колпаков, А. Коренєв, Л. Попов, та ін. Однак класифікація зазначених правовідносин за участю політичних партій до сьогодні науковцями запропонована не була, що обумовлене відсутністю фундаментальних, конструктивних сучасних наукових досліджень. Тому питання щодо видів адміністративно-правових відносин за участю політичних партій наразі можемо визначити як вельме актуальне.

      Слід зауважити, що під час дослідження видів адміністративно-правових відносин, у яких беруть участь політичні партії, необхідно враховувати той факт, що дані відносини мають державну (публічну) природу, а отже, мають переважно імперативний характер і будуються за схемою «влада → підпорядкування». Так, Ю. Козлов зазначає, що в адміністративно-правових відносинах завжди виділяється суб’єкт управління, завжди в наявності пріоритет волі такого суб’єкта, що має своїм адресатом свідомо-вольову поведінку тих учасників цього роду правових відносин, які виступають у ролі об’єкта управління, завжди в тому чи іншому варіанті знаходить своє вираження супідрядність волі, завжди волі учасника, наділеного владою, підкоряється воля інших учасників таких правових відносин [60, c. 27]. Не можемо цілком погодитися з такою позицією. Звісно, левова частка адміністративно-правових відносин має державно-владний характер, що передбачає обов’язкове підкорення підрядного суб’єкта. Однак адміністративно-правові відносини можуть складатися та функціонувати і за умов відсутності прямого підпорядкування одного учасника правовідносин іншому. З цього приводу слушно зауважує О. Альохін: «…управлінська практика свідчить про те, що окремі види адміністративно-правових відносин не завжди і не в усьому прямо і безпосередньо виражають притаманну державно-управлінській діяльності владність, що такого роду правовідносини можуть іноді будуватися і на засадах рівності їх учасників» [14, c. 60].

      Вся работа доступна по Ссылке