Призначення та зміст механізмів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій

     

      Статтею 1 Конституції Україну проголошено демократичною, правовою державою. Однією з головних ознак держави, яка позиціонує себе як демократична і правова, є забезпечення прав, свобод та юридичних обов’язків суб’єктів суспільних відносин.

      Так, Т. Кашаніна зазначає, що демократичний режим надає громадянам широкі права і свободи, а також забезпечує соціально-економічну основу [53, c. 31], демократична держава не обмежується тільки їх проголошенням, вона всебічно їх забезпечує за допомогою системи юридичних та загальносоціальних гарантій. У політологічній літературі виділяють такі специфічні різновиди демократичного режиму, як ліберально-демократичний, соціально-демократичний, національно-демократичний, консервативно-демократичний, радикально-демократичний.

      О. Скакун як одну з характеризуючих ознак правової держави вказує законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини ¬– наявність налагодженого правового механізму їх охорони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного захисту) [142, c. 141].

      Схожу думку висловлював і В. Лазарев, зазначаючи, що правову державу розглядають як одну з найвищих соціальних цінностей, покликаних затвердити гуманістичні начала, забезпечити і захистити свободу, честь і гідність особи [94, c. 332].

      Очевидно, що політичні партії, як один із центральних інститутів демократії, результат реалізації конституційного права громадян на свободу об’єднання та суб’єкт адміністративного права, також потребують державного забезпечення своїх прав, свобод, законних інтересів та юридичних обов’язків у сфері державного управління, які у сукупності становлять адміністративно-правовий статус політичних партій. На важливості забезпечення реалізації правового статусу слушно наголошував М. Вітрук, зауважуючи, що реалізація правового статусу є джерелом, двигуном його розвитку [25, с. 39]. Тобто ефективно діючий забезпечувальний механізм, який гарантує політичним партіям можливість реалізації свого адміністративно-правового статусу у повному обсязі, сприяє розвитку та вдосконаленню прав, свобод і обов’язків, що становлять зазначений правовий статус.

      Механізмам правового забезпечення різних аспектів державного і суспільного буття завжди приділялась велика увага з боку вчених-правників, серед яких, зокрема: В. Авер’янов, С. Алексєєв, В. Колпаков, О. Малько, М. Марченко, М. Матузов, П. Рабинович, О. Скакун тощо. Однак механізм державного забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій у межах жодної монографічної роботи не досліджувався.

      Для з’ясування, що собою являє механізм забезпечення адміністративно-правового статусу політичних партій та як він працює, необхідно спочатку дослідити значення термінів «механізм» та «забезпечення».

      В Енциклопедичному словнику механізм визначається як сукупність штучних, рухомо з’єднаних тіл (ланок), які здійснюють задані рухи [181, c. 380].

      У Великому тлумачному словнику сучасної української мови зазначено, що коли кажуть про механізм чого-небудь (предмета, явища), то розуміють його внутрішню будову, систему [23, c. 665].

      Слід зауважити, що у правовій науці термін «механізм» зустрічається доволі часто, наприклад «механізм держави», «механізм правового регулювання», «механізм реалізації права» тощо.

      Наприклад, О. Скакун механізм держави визначає як цілісну ієрархічну систему державних органів, що здійснюють державну владу, а також установ, підприємств, за допомогою яких виконуються завдання і функції держави [142, с. 87].

      С. Алексєєв, розглядаючи механізм правового регулювання, розуміє систему юридичних засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання [161, c. 276].

      Більш розгорнуте поняття надає М. Матузов, зазначаючи, що механізм правового регулювання – це система правових засобів, що організовані найбільш послідовним чином з метою подолання перешкод, які стоять на шляху задоволення інтересів суб’єктів права [159, c. 625].

      Характеризуючи механізм реалізації особою прав і свобод, Л. Воєводін зазначає, що він розкривається через впорядкованість, структуру (суб’єкти, об’єкти, характер зв’язків між ними), різноманітні соціальні та юридичні чинники, форми, способи, умови і гарантії здійснення конституційних норм відповідно до демократичних процедур, принципів законності та соціальної справедливості [27, c. 267].

      З викладеного вище можемо дійти висновку, що поняття механізму у правовій науці переважно розуміється як певна логічна конструкція (схема, зразок), що складається із засобів державно-правового впливу на суспільні відносини. Також термін «механізм» може бути застосований для позначення та характеристики відповідних організаційно-процедурних заходів, пов’язаних з реалізацією суб’єктами своїх прав, свобод та обов’язків. У свою чергу, термін «забезпечення» також досить часто вживається у правовій теорії, наприклад «забезпечення позову», «страхове забезпечення», «соціальне забезпечення», «забезпечення виконання зобов’язань» тощо. Проте загальноправового визначення поняття «забезпечення» чи «державно-правове забезпечення» у юридичній літературі, зокрема у юридичних довідниках та енциклопедіях, немає.

      Слід зауважити, що у зв’язці з іншими термінами поняття «забезпечення» отримало теоретичне розроблення в окремих галузях права з урахуванням їх особливостей. Так, у цивільному процесі поняття «забезпечення доказів» розуміється як їх процесуальна фіксація судом під час розгляду справи з метою використання їх в якості доказів, якщо згодом їх подача стане неможливою або утрудненою [174].

      В. Авер’янов, досліджуючи проблеми забезпечення законності у державному управлінні, сутність забезпечення вбачав у створенні і зміцненні певних гарантій. Гарантії законності – це обумовлені закономірностями суспільного розвитку умови, засоби, фактори, що забезпечують дотримання законності [7, c. 347].

      М. Вітрук під забезпеченням конституційних прав і свобод розуміє систему їх гарантування, тобто систему загальних умов і спеціальних (юридичних) засобів, які забезпечують їх правомірну реалізацію, а в необхідних випадках – і охорону [26, c. 195 196].

      У словнику української мови забезпечення визначається як постачання чогось у достатній кількості з метою забезпечення якихось потреб кого-небудь [181, c. 375]. Більш розгорнуте, на нашу думку, визначення поняття «забезпечення» пропонується у Словнику російської мови, де воно розглядається як надання (постачання) чогось кимось у достатній кількості, створення усіх необхідних умов для здійснення чогось, гарантування чогось [144].

      Отже, спираючись на вищевикладене, державно-правове забезпечення слід розуміти як створення державою необхідної кількості та якості умов і засобів, що мають гарантувати нормальну реалізацію суб’єктами своїх прав і свобод, а також належне виконання обов’язків.

      Таким чином, можемо стверджувати, що змістовною складовою механізму забезпечення є діяльність держави в особі її органів та посадових осіб зі створення логічної, ефективно діючої системи умов та засобів, які гарантують учасниками суспільних відносин можливість нормальної реалізації своїх прав, свобод, законних інтересів та забезпечують належне виконання ними своїх обов’язків.

      Вся работа доступна по Ссылке