Адміністративне судочинство у системі механізмів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій

     

      Відповідно до ст. 6 Конституції, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову [70]. Кожна з цих гілок влади у процесі своєї діяльності виконує декілька різних функцій, одна з яких – функція захисту прав, свобод і законних інтересів суб’єктів права. Однак, для судової гілки влади ця функція є головною, тобто саме для її реалізації створюється та діє судова система держави. Так, у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що головною метою правосуддя в Україні є захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права.. Кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону [130]. З цього приводу І. Коліушко цілком слушно наголошував на тому, що громадяни мають усвідомити, що суд є захисником їх прав перед державою [111, с. 12].

      Захисна функція кожної з гілок влади реалізується через специфічні види їх діяльності, такі як: нормотворча (розроблення та видання законів та підзаконних нормативно-правових актів), розпорядча, контрольно-наглядова тощо. Єдиним видом діяльності судової гілки влади є здійснення правосуддя. У ст. 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються [70].

      Отже, правосуддя – це специфічний вид державної діяльності, яка здійснюється виключно судами і полягає у розгляді та вирішенні ними певних видів справ, що віднесені законом до їх компетенції, з метою зміцнення та реалізації режиму верховенства права. Конституцією України та Законом «Про судоустрій і статус суддів» кожній особі, зокрема політичним партіям, гарантується вільний доступ до правосуддя. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України [130].

      Юрисдикція судів розповсюджується на всі види правовідносин, які існують у державі, на відміну від, наприклад, адміністративної юрисдикції органів виконавчої влади, що поширюється лише на певні види правовідносин.

      Зауважимо, що окрім терміна «правосуддя» у Конституції України та інших законах зустрічається термін «судочинство». Так, у ст. 124 Основного Закону вказано, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції [70]. Аналогічне положення міститься у ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Проте ані в Конституції України, ані в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» не надається загальне визначення судочинства.

      Вважаємо, що юридичні категорії «правосуддя» та «судочинство» не є синонімами та різняться за обсягом і змістовим навантаженням. Вважаємо, що перша є значно ширшою за другу. На підтримку даного твердження достатньо дослідити походження вищезазначених категорій. Правосуддя – це суд за правом, тобто відповідно до вимог, норм, принципів, загальних засад права. Термін «судочинство» походить від словосполучення «чинити суд», тобто здійснювати його, а отже, судочинство характеризує конкретну діяльність певного суду. Таким чином, можемо зробити висновок, що правосуддя є одночасно і загальною ідеєю, і принципом, і метою діяльності усіх судів без виключення. Очевидно, що будь-якій ідеї чи принципу для реалізації, втілення у життя необхідна певна матеріальна, технічна складова, завдяки посередництву якої ідейні та принципові положення можна застосувати щодо конкретних життєвих явищ, обставин. Отже, правосуддя втілюється у життя саме завдяки певним формам судочинства, яке у загальному вигляді являє собою систему процесуально-процедурних моментів діяльності суду. Судочинство – це процесуальна форма здійснення правосуддя [115, c. 28].

      Вважаємо за необхідне наголосити на тому, що правосуддя завжди передбачає наявність певної форми судочинства. Натомість, судочинство може бути і неправосудним. Адже судочинство здійснюється за правилами, що встановлюються законодавством, а закони, як свідчить історія, не завжди відповідають духу феномену права.

      Як зазначалося вище, судочинство в Україні здійснюють Конституційний Суд України та система судів загальної юрисдикції. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні [125], який здійснює конституційне провадження. Суди загальної юрисдикції, згідно із Законом «Про судоустрій і статус суддів», спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення [130]. Враховуючи той факт, що розгляд кожної з категорій зазначених справ передбачає певні процесуально-процедурні особливості, встановлені матеріальним та процесуальним законодавством держави, можемо стверджувати, що кожній категорії справ притаманний свій тип (вид) судочинства. У межах даної роботи особливу увагу викликає саме адміністративне судочинство як один з елементів державно-правового механізму забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій.

      У ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюється, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму [59].

      З огляду на наведене можна зазначити, що саме адміністративне судочинство спрямоване на вирішення спірних ситуацій у сфері публічно-правових відносин та захист прав, свобод і законних інтересів, які, на думку політичної партії, що вдається до судового захисту, були порушені внаслідок протиправних дій, рішення чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень. Підтвердженням цьому є положення ст. 2 даного Кодексу, де закріплено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ [59].

      Вся работа доступна по Ссылке