Аналіз структури сукупного попиту та його основних детермінант

     

      У цьому підрозділі розглядатиметься перший етап реалізації концепції державного регулювання сукупного попиту на базі методології фінансового програмування (див. підрозділ 1.3), а саме: оцінка поточної макроекономічної ситуації в країні, зокрема сукупного попиту з метою виявлення економічних диспропорцій та визначення причин, які викликали їх.

      Індикатором стану сукупного попиту в країні є економічне зростання. Загальновизнаним основним показником, що вимірює економічне зростання та показує зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей, є реальний ВВП [117, с. 264]. Оцінюючи сукупний попит України з 2000 року по 2012 рік, слід опиратися на те, що економіка України впродовж 2000–2008 років демонструвала позитивну динаміку зростання, а з 2009 року — 4 роки поспіль вітчизняна економіка перебуває під впливом світових рецесійних тенденцій. І хоча в цілому за період 2000–2008 років щорічні темпи приросту реального ВВП України коливалися від 5,9 відсотка у 2000 році до 12,1 відсотка у 2004 році і мали хвильовий характер впродовж 2005–2008 років, це стало результатом не проведених стуктурних реформ, а лише короткостроковим ефектом від кон’юнктурних факторів. Зростання цін на сировину на зовнішньому ринку та наявність зовнішнього фінансування, з одного боку, позитивно позначилися на темпах економічного росту, а з другого — збільшили вразливість економіки перед зовнішніми потрясіннями. У результаті, внаслідок погіршення глобальної економічної та фінансової ситуації, фінансова криза в Україні 2008–2009 років була запущена зовнішніми шоками, а серед європейських країн економіка України зазнала чи ненайбільшого впливу від глобальної фінансово-економічної кризи (табл. Е.1). Серед першочергових наслідків впливу виявились: суттєве падіння виробництва в реальному секторі економіки; втрата можливостей до зовнішніх запозичень з боку комерційних структур; різка девальвація національної валюти; падіння реальних наявних доходів населення та зростання безробіття; зупинка кредитування реального сектору економіки; зростання тінізації економіки; відтік капіталу; падіння інвестиційного попиту [104].

      Проте економічні кризи у своїй основі завжди мають внутрішні диспропорції навіть якщо вони викликані зовнішніми чинниками. Те, що сталося з українською економікою, було спровоковано загостренням системних внутрішніх диспропорцій, що сформувалися у попередні роки, та структурними вадами в економіці держави.

      Вся работа доступна по Ссылке