Формування та використання амортизаційного фонду як інструмента оновлення технічних ресурсів сільськогосподарських підприємств
У сучасних умовах просте відтворення залишається теоретичною категорією, оскільки при високому рівні інфляції та підвищенні цін на технічні засоби, облад-нання тощо акумулюється недостатньо коштів за час експлуатації основних засобів виробництва. Характерною особливістю відтворювального процесу основних засо-бів є повторювальні стадії цього процесу на підприємстві через механізм форму-вання та використання амортизаційних відрахувань.
Процес амортизації у цілому можна визначити як єдність поступового перене-сення вартості основних засобів на вироблений продукт з метою відшкодування їх вартості та накопичення коштів для забезпечення наступного їх відтворення. Отже, у процесі відтворення основних засобів амортизація повинна виконувати наступні завдання: забезпечення простого відтворення; накопичення засобів для розширено-го відтворення; часткове відновлення зношених фондів шляхом ремонту; участь у формуванні системи планово-фінансових нормативів, необхідних для збереження пропорцій відтворення основних засобів.
У процесі відтворення основних засобів виробництва амортизації проявляєть-ся через основні функції: відтворювальну, розподільчу та стимулюючу. Відтворю-вальна функція полягає у цільовому призначенні, а саме у підтримці масштабів ви-робництва на досягнутому рівні. Розподільча функція проявляється у розподілі у часі витрат на придбання активу, що амортизується, а також у виборі форм розши-реного виробництва (нове будівництво, модернізація, реконструкція тощо). Завдяки цій функції амортизація активно впливає на всі сторони відтворювального процесу. Стимулююча функція знаходить прояв через прискорення темпів заміни фізично та морально зношеного обладнання.
Отже, зберігаючи за собою вищеперереховані функції, амортизаційний меха-нізм може не лише забезпечити ресурсну частину відтворювального процесу, але і виступає регулятором інвестиційної активності. Амортизація визначає швидкість знецінення, а через неї – швидкість оновлення основних засобів.
У нинішніх умовах відтворення основних засобів розглядається як особлива проблема, вирішення якої вимагає розгляду й інших аспектів її стану. У результаті переходу до ринкової економіки відбулася не лише зміна форм власності на засоби виробництва, структури вкладень, але й механізму відтворення основних засобів.
У нових економічних умовах головною метою більшості підприємств стало одержання прибутку при використанні наявних засобів праці. Пріоритетні, але дов-гострокові інвестиційні програми щодо реконструкції та технічного переозброєння для підтримки розширеного відтворення основних виробничих засобів стали недо-сяжними для реалізації.
Нині підприємства аграрного сектору потребують значних інвестиційних ресур-сів для відновлення активної частини основних засобів виробництва, однак забезпечи-ти їх у повному обсязі досить складно, а головною причиною є обмеженість внутрі-шніх джерел накопичення. Підприємства можуть самостійно приймати рішення щодо активізації процесу оновлення. Для цього їм необхідно сформувати процес відтворен-ня основних засобів, тобто визначити послідовність дій з урахуванням галузевих, ре-гіональних, зовнішньоекономічних та інших особливостей підприємства.
Враховуючи вагомість виваженого переходу до формування процесу відтво-рення основних засобів на підприємстві, виникає потреба удосконалення методоло-гії його наукового обґрунтування. Виходячи із доцільності використання можливих способів оновлення амортизаційної, фінансової та технічної політики підприємст-ва, необхідно сформувати раціональну структуру і послідовність етапів процесу ві-дтворення активної частини виробничих засобів, оскільки основним завданням при формуванні процесу відтворення є перетворення фінансових ресурсів підприємства (власних і позичкових) у виробничі активи.
Існує кілька концепцій амортизаційних відрахувань, одна з яких трактує аморти-зацію як витрати на відтворення основних засобів, включених у собівартість реалізо-ваної продукції. Основною метою її є формування фінансових результатів для віднов-лення засобів праці у майбутньому в натуральній формі. Ця концепція передбачає ви-конання принаймні двох умов: достатність величини амортизаційних відрахувань для заміни вибулих основних засобів та їх цільове використання. Однак у вітчизняній практиці цільове використання відрахувань не регламентується податковими органа-ми, за винятком випадків прискореної амортизації і здійснення капітальних вкладень за рахунок зменшення обсягу прибутку, що підлягає оподаткуванню.
Несприятливі економічні умови сільськогосподарських підприємств зумовили широкомасштабне нецільове використання амортизації. Одним із механізмів під-вищення ролі амортизації може стати посилення впливу і контроль держави за фо-рмуванням і цільовим використанням амортизаційних відрахувань, тобто непряме регулювання відтворення активної частини виробничих засобів. Однак з урахуван-ням неплатоспроможності значної частини сільськогосподарських підприємств ко-нтроль над цільовим використанням амортизаційних відрахувань може позбавити їх можливості поповнення запасів оборотних засобів і повністю призупинити гос-подарську діяльність. Унаслідок цього проблему можна вирішити, якщо поєднати необхідність поповнення нестачі оборотних засобів із необхідністю регулювання використання амортизації на відтворювальні цілі. Нині як у фінансовій, так і в бух-галтерській науковій літературі ведеться досить активна дискусія з даного питання. Стимулювання цільового використання амортизаційних відрахувань пропонується здійснювати як у вигляді жорстких заходів контролю, так і надання узгоджених амортизаційних і податкових пільг.
Призначення амортизаційного фонду як особливого резерву полягає у відтво-ренні основного капіталу, який є фінансовим ресурсом для капітальних вкладень. Цей фонд призначений для простого відтворення основного капіталу, для заміни зношених засобів новими, рівними за вартістю. Але в умовах високих темпів нау-ково-технічного прогресу амортизація виступає джерелом розширеного відтворен-ня основного капіталу, і тому моменти його простого і розширеного відтворення гармонічно поєднуються, а їх розмежування носить умовний характер [257, 258].
У планово-адміністративній економіці амортизаційний фонд використовував-ся підприємствами суворо за цільовим призначенням – на капітальні вкладення. Основна частина амортизації, що спрямовувалася на повне відновлення засобів праці, централізувалася галузевими міністерствами і направлялася на фінансування централізованих капітальних вкладень. Кошти амортизаційного фонду зберігалися на особливому рахунку, їх цільове використання суворо контролювалося [259].
