Інвестиційна стратегія розвитку аграрного сектора економіки України
Аналіз інвестиційної привабливості та напрямків розвитку підприємств аграрного сектора економіки України, проведений в розділі 3 роботи, показав його залежність від багатьох факторів, які знаходяться за межами сектору й негативно впливають на його розвиток. В даний час багато сільськогосподарських підприємств не мають достатніх власних коштів, а тому є неплатоспроможними, що приводить до невиконання власних зобов'язань перед кредиторами і найманими працівника¬ми. Головними шляхами підвищення прибутковості виробництва на цих підприємствах є реалізація високоефективних інвестиційно-інноваційних проектів. В такій ситуації сільськогоспо¬дарським підприємствам потрібно вжити заходів, направлених на підвищення інвестиційної активності з одночасним впровадженням інструментів перспективного управління інвестиційною діяльністю на основі наукової методології передбачення та адаптації до умов зовнішнього інвестиційного середовища.
Ефективним інструментом перспективного управління інвестиційним процесом як окремих аграрних підприємств, так і аграрного сектора економіки в цілому виступає інвестиційна стратегія, яка дозволяє досягти цілей загального розвитку об’єктів, розподілити ресурси та адаптуватися до умов зовнішнього інвестиційного середовища в умовах мінливості макроекономічного середовища, системи державного впливу на економічні процеси, кон’юнктури інвестиційного ринку та пов’язаною з нею невизначеністю.
Можна стверджувати, що проблема залучення інвестиційних вкладень не є найголовнішою. Дієвість інвестиційної діяльності, як на мікро-, так і на макрорівні, визначається ефективністю використання інвестиційних ресурсів. У цьому плані вирішальне значення мають результати господарської діяльності підгалузей, які забезпечують інвестиційний процес, їх технічний рівень, організація виробництва, розвиток підприємницької активності, здатність до освоєння інновацій суттєво впливають на інвестиційний цикл, окупність і віддачу інвестиційних ресурсів.
У недалекому минулому надмірне і навіть непотрібне нарощування потенціалу будь-яких підгалузей аграрного сектору, у тому числі витратних, ототожнювалося з успіхами в економічному розвитку. Кожна урочиста дата супроводжувалася рапортами про будівництво чи, принаймні, початок чогось грандіозного.
Водночас, міжнародний досвід переконує, що найбільш ефективний шлях розвитку економіки пролягає через ресурсозберігаючу інвестиційну стратегію. Економити потрібно не лише матеріально-технічні, трудові й фінансові ресурси, а й такий надзвичайно важливий ресурс, як час. Виграш у часі дає багато переваг і відкриває великі можливості в умовах інтегрованого розвитку світового господарства.
Для подолання економічного спаду необхідно змінити акценти в пріоритетах і формах інвестування. Треба оптимізувати структуру аграрної економіки країни, не збільшуючи частки тих виробництв, які у великих обсягах споживають природні ресурси, погіршують екологічну ситуацію, а продукція їх значною мірою не впливає на рівень життя населення. І, навпаки, необхідно збільшувати частку наукомістких підгалузей з екологічно чистими технологіями харчової промисловості, переробних галузей сільського господарства, сфери послуг.
Тільки структурна переорієнтація інвестицій дає можливість оптимізувати частку фонду нагромадження у складі національного доходу, перебороти застарілі диспропорції, збалансувати економіку, досягти більш високого життєвого рівня населення. Важливо також налагодити ефективний механізм інвестування науково-технічного прогресу, щоб не допустити відставання країни від світового рівня.
Необхідно інтенсифікувати науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, що здійснюються в галузі капітального будівництва, оскільки вони мають дуже важливе значення в інвестиційному процесі, тому що забезпечують науково-технічний рівень об’єкта, що споруджується. Як початкова стадія підготовки інвестиційного циклу науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки посідають особливе місце серед фундаментальних наукових досліджень і проектно-дослідницьких робіт, і тому можуть істотно впливати на темпи впровадження досягнень науково-технічного прогресу й ефективність інвестування.
У соціально-економічній і виробничо-технічній ситуації, що характерна для нових умов розвитку аграрного сектора економіки України, частина коштів, що будуть вивільнятися внаслідок реструктуризації нагромадження, доцільно перерозподілити на користь стадії підготовки будівництва. Ефективність такого рішення підтверджує і світовий досвід. В Україні донедавна ціна проекту становила не більш як 1-2% вартості об’єкта і не враховувала належною мірою підготовку до будівництва, що ускладнилася, і необхідність наявності альтернативних варіантів розробок. У найбільш розвинених країнах (США, Японія, Німеччина та інших) тільки на проектно-дослідні роботи витрачається 10-15% загального обсягу капіталовкладень. У результаті, за рахунок більш високої підготовки на новітній науково-технічній основі, інвестиційні процеси проходять ефективно, швидко, якісно.
Так, у США середня тривалість спорудження об’єктів у галузі переробної промисловості коливається від року до двох, залежно від типу і розмірів об’єкта, що споруджується. Ще під час проектування передбачається можливість майбутньої реконструкції і технологічного переозброєння аграрних підприємств. З метою забезпечення при цьому мінімальних обсягів і термінів робіт розробляються „гнучкі” проекти (із гнучким генеральним планом забудови і спорудами, які легко монтуються і демонтуються), уже завбачливо пристосовані до зміни устаткування і навіть незалежні від конкретної технології.
Природно, що більш детальна підготовка інвестиційного циклу потребує більше часу і коштів, але це цілком виправдало себе внаслідок скорочення і здешевлення стадій будівництва й освоєння проектних потужностей. Крім того, величезні ресурси капітального будівництва небагато пізніше списуються з народногосподарського обліку (а в цей час вони працюють) і швидше повертаються у вигляді сучасних основних фондів і виробничих потужностей.
Вся работа доступна по Ссылке
