Методологічні підходи до антикризового управління фінансовою стійкістю банківської системи

     

      Сучасний стан розвитку економіки позначений виникненням кризових явищ в процесі діяльності та розвитку суб’єктів господарювання, що обумовлює потребу в використанні антикризового управління. Особливо важливим таке управління є для банківських установ, оскільки банки створюють основу ринкового механізму, за допомогою якого функціонує економіка країни. Відмінності банків від підприємств та організацій сфери матеріального виробництва зумовлені економічною сутністю банків, які є особливими інститутами, створеними для здійснення таких банківських операцій, як: залучення фінансових ресурсів фізичних і юридичних осіб, а також їх розміщення на власних умовах, на власний ризик та від власного імені, відкриття і ведення банківських рахунків. За сучасними уявленнями про системи, що розвиваються, кризи, які трапляються час від часу, розглядаються як природне і неминуче явище. Відповідно до цього невід’ємною складовою банківського менеджменту є антикризове управління.

      Зазначимо, що спочатку кризи розглядалися як явище зовсім випадкове, стихійне і, як наслідок, непередбачуване, і тому особливо небезпечне, з особливо важкими наслідками. При цьому на необхідності застосування антикризового управління не наголошувалося. Пізніше кризи стали ідентифікуватися як закономірне явище, була виявлена і доведена їх циклічна природа (рис. 1.1), що дозволило здійснювати прогнозування можливості їх настання. Вважалося, що кризи не тільки не потрібні економічній системі, а й шкідливі і навіть небезпечні. Внаслідок цього з кризами стали активно боротися, ставлячи перед собою завдання не тільки якнайшвидшого виведення системи з кризового стану, але і недопущення кризи взагалі. Проте необхідно підкреслити, що кризи необхідні економічній системі, а тому метою антикризової політики стала не стільки боротьба з кризами, що вже виникли, скільки створення умов для того, щоб можливі кризи були м'якіші, проходили спокійніше, не викликали великого ризику. Таким чином, антикризова політика повинна бути більш апріорною, ніж апостеріорною, більш превентивною, ніж реактивною, більш загальноекономічною, ніж вузько антикризовою [23].

      Економічна наука зазвичай описує явища й процеси, що опираються на досвід та існуючу практику, тому демонструє свою недієвість опираючись на антикризові заходи змодельовані в минулому. На нашу думку, кожну кризу потрібно розглядати як зовсім нове явище, тому, в першу чергу, необхідно зрозуміти сутність антикризового управління в історичному аспекті, а лише тоді визначати особливості його застосування в практичній діяльності банку.

      Досить послідовно і повно поняття «антикризове управління» розкрито в роботі професора І. Бланка [39], який вважає, що антикризове фінансове управління являє собою систему принципів і методів розробки та реалізації комплексу спеціальних управлінських рішень, спрямованих на попередження та подолання фінансових криз підприємства, а також мінімізацію їх негативних фінансових наслідків. І. Бланк як головну мету антикризового управління визначає відновлення фінансової рівноваги підприємства та мінімізацію розмірів зниження його ринкової вартості, що викликаються фінансовими кризами. У процесі реалізації своєї головної мети антикризове фінансове управління спрямоване на вирішення таких основних завдань: своєчасне діагностування передкризового фінансового стану підприємства і прийняття необхідних превентивних заходів щодо попередження фінансової кризи; усунення неплатоспроможності; відновлення фінансової стійкості; запобігання банкрутству та ліквідації; мінімізацію негативних наслідків фінансової кризи [39].

      В роботі В. Баринова «антикризове управління» визначено як процес подолання кризового стану підприємства, що виникає з причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру [37]. З позиції Г. Таля антикризове управління – це управління, здатне випереджати або пом’якшувати кризу, а також утримувати функціонування підприємства в режимі виживання в даний період та виводити його з кризового стану з мінімальними втратами. Антикризове управління повинно базуватись як на загальних закономірностях, притаманних управлінським процесам, так і на специфічних особливостях, пов’язаних з антикризовими процедурами. Антикризове управління не може бути успішним, якщо воно не своєчасне, не передбачає мінімізацію втрат, обмеження втрачених можливостей та оптимізацію діяльності [243].

      На думку Е. Короткова, антикризове управління – це сукупність методів, прийомів, що дозволяють розпізнавати кризи, здійснювати їх профілактику, долати їх негативні наслідки, згладжувати перебіг кризи. Автор зазначає, що антикризове управління ґрунтується на передбаченні загрози кризи, аналізі її ознак, на заходах щодо зниження негативних наслідків і використання чинників для подальшого розвитку. Автор вводить поняття «технологія антикризового управління» і визначає його як комплекс послідовно здійснюваних заходів попередження, профілактики, подолання кризи, зниження рівня її негативних наслідків. Технологія антикризового управління виступає технологією управлінської діяльності в повному комплексі всіх її функцій, ролей і повноважень та передбачає як велику дослідницько-аналітичну роботу, так і соціально-організаційну діяльність [114]. Думку Е. Короткова поділяє П. Чуб [266], який, з урахуванням даного визначення, розглядає методи антикризового управління банком. Ми вважаємо, що антикризове управління є цілісною системою, яка окрім сукупності методів та прийомів, включає принципи, функції, види, етапи тощо.

      О. Скібіцький визначає антикризове управління як управління, що націлене на запобігання можливих серйозних ускладнень у ринковій діяльності, забезпечення стабільного розвитку, успішного господарювання. Виходячи з цього, антикризове управління має бути спрямоване на стабілізацію хитливих ситуацій, підвищення керованості, тобто адекватної реакції об’єкту управління на управлінські рішення [230]. Доповненням цього поняття є визначення, запропоноване С. Іванютою, який визначає антикризове управління як систему управлінських заходів щодо діагностики, упередження, нейтралізації і подолання кризових явищ та причин їх виникнення на всіх рівнях економіки. Антикризове управління ґрунтується на загальних принципах і методах, які притаманні управлінським процесам. Головною метою антикризового управління, на думку вченого, є забезпечення стійкого фінансового стану в результаті своєчасного реагування на зміни, спричинені зовнішнім середовищем через введення в дію антикризових інструментів, що дають змогу усунути тимчасові фінансові ускладнення на підприємстві та подолати симптоми банкрутства [99].

      Ми погоджуємось з думкою І. Бланка, який зазначає, що більшість вчених розглядає антикризове фінансове управління як «управління фінансовою діяльністю в умовах фінансової кризи», «систему заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризового стану». Подібні тлумачення сутності антикризового фінансового управління зводяться тільки до адаптації традиційних принципів та методів фінансового менеджменту до особливих умов функціонування підприємства, що направлені лише на подолання фінансової кризи. Таке розуміння є не достатньо повним, оскільки, на думку вченого, антикризове управління повинно включати також заходи щодо попередження фінансових криз та усунення їх негативних наслідків [39]. На нашу думку, до зазначених заходів необхідно додати ще й заходи виявлення та нейтралізації фінансових криз. Тільки в такому розумінні антикризове управління дозволяє отримати бажаний результат та забезпечити стійке функціонування та розвиток підприємства.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16864.html " target="_blank">Ссылке