Реформування структури природно монопольної галузі
Дослідження проведене в попередньому розділі дало нам можливість сформулювати теоретичні висновки щодо обмежень ефективності системи регулювання природних монополій в Україні. Основними проявами такої неефективності залишаються недосконалий механізм ціноутворення, недосконалість інституційного забезпечення процесу регулювання, одночасне здійснення суб’єктами господарювання природно монопольних та конкурентних видів діяльності, низький рівень конкуренції на суміжних ринках, по де-куди і її повна відсутність, недостатнє залучення приватної власності на суміжні ринки, нерівномірність охоплення державним регулюванням суб’єктів природних монополій, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, повільні темпи впровадження економічних реформ в інфраструктурних галузях.
Зазначені аргументи є причиною пошуку шляхів підвищення ефективності регулювання природно монопольних галузей і згідно нашої точки зору, логічно узгоджуються з двома напрямами реформ. Перший, це зміна структури природно монопольної галузі, другий – удосконалення існуючих методів регулювання. Обидва напрями ставлять перед державним регулюванням нові задачі і потребують нових організаційних рішень. Відбувається не лише відмова від попередньої системи регулювання, а й розробка нового механізму регулювання, який відповідає новим задачам, вирішення яких дозволить адаптувати виробничу інфраструктуру країни до умов ринкових відносин, сприяти розвитку конкурентного середовища на відповідних ринках.
Першим напрямом удосконалення регулювання суб’єктів природних монополій на суміжних ринках має стати, на нашу думку, реформування структури природно монопольної галузі. Основна мета регулюючого органу полягатиме у запровадженні такої вертикальної структури галузі, яка дозволить ефективніше регулювати діяльність суб’єктів галузі призводячи тим самим до досягнення кращих соціально-економічних результатів функціонування галузі.
Вважаємо, що реформування структури природно монопольної галузі в Україні має включати декілька етапів: реструктуризацію суб’єктів природних монополій, дерегуляцію, приватизацію та стимулювання розвитку конкуренції на суміжних ринках (рис.3.1.). Завдяки цим складовим, зміниться не лише структура галузі, а й усі параметри її функціонування. Такі заходи щодо реформування структури галузі (у світовій практиці відомі під назвою регуляторної реформи) є одними з найбільш важливих процесів в галузі реформи державного регулювання економіки як у розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються. На практиці таке реформування розпочалося у 70-х роках минулого сторіччя в США, а у 80-х цей процес став широко розповсюдженим. Проте, намагаючись застосувати досвід розвинених країн, необхідно враховувати особливості розвитку національної економіки, в чому ми надалі пересвідчимось.
Перший етап – реструктуризація інфраструктурної галузі має бути здійснена з метою організаційного відокремлення природно монопольних та потенційно конкурентних видів діяльності. При цьому, світовий досвід пропонує два варіанти організації галузі: змішану модель та модель вертикального відокремлення, з приводу вибору яких виникає найбільше суперечок. Зберегти в галузі вертикально інтегровану компанію, на яку покладається обов’язок надавати доступ до природно монопольного компоненту незалежним операторам на справедливих та недискримінаційних умовах; чи повне вертикальне відокремлення діючого суб’єкта природної монополії, створюючи оператора мережевої інфраструктури, з однієї сторони, та компанії, яка буде діяти в умовах конкуренції з іншими учасниками на суміжному ринку, з другої? Кожна країна робить свій вибір в залежності від галузі, щодо якої застосовується реструктуризація та поставлених цілей, адже головна умова – конкуренція на суміжних ринках зберігається в обох випадках.
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16876.html " target="_blank">Ссылке
