Підвищення ефективності тарифного регулювання суб’єктів природних монополій

     

      В процесі проведення структурних реформ в природно монопольних галузях, насамперед реструктуризації та дерегуляції, відбувається зальна тенденція що до звуження сфери регулювання. Проте, це не означає, що регулювання втрачає свою силу. Зберігаються типові природно монопольні сегменти, по відношенню до яких необхідно застосовувати регулювання. У цьому зв’язку, актуальними залишаються питання застосування найбільш прийнятних механізмів регулювання, що потребує пошуку нових та удосконалення існуючих методів тарифного регулювання суб’єктів природних монополій.

      Неефективність цінового (тарифного) регулювання природних монополій пояснюється наявністю високого ступеня перехресного субсидування в усіх без винятку природномонопольних галузях, застосуванням витратного методу ціноутворення, що стимулює перекладання природними монополіями на споживачів власних економічно необґрунтованих витрат, відсутністю стимулів до інвестування у модернізацію мереж та енергозберігаючі технології. Все це дає можливість суб’єктам природних монополій зловживати своїм домінуючим становищем шляхом встановлення монопольно високих цін. Виходячи з результатів дослідження проведеного нами в параграфі 2.3, вважаємо, що одним з найголовніших напрямів підвищення ефективності тарифного регулювання суб’єктів природно монопольної галузі є ліквідація перехресного субсидування. Єдиним можливим шляхом досягнення цієї мети виступає підвищення тарифів до рівня економічно обґрунтованих.

      В Україні використовується два механізми покриття витрат викликаних перехресним субсидуванням: державні субсидії та субсидії, що надаються певною групою споживачів у вигляді сплати ними високих тарифів. В першому випадку, неефективність чинної системи субсидування проявляється в тому, що державна підтримка надається усім категоріям споживачів що субсидуються. Наприклад, комунальні послуги надаються населенню за заниженими цінами незалежно від того, чи здатна сім’я їх оплатити чи є малозабезпеченою . В другому випадку, ті категорії споживачів, що виступають надавачами субсидій (в Україні це, як правило, промислові споживачі) оплачують тарифи, які, як ми пересвідчились, подекуди на 230% перевищують собівартість оплачуваних товарів та послуг. При цьому, не варто забувати, що послуги, що надаються суб’єктами природних монополій є складовими собівартості для промисловості, що з рештою повертається у вигляді високих тарифів на різноманітні товари та послуги для населення. Загально відомо, що підвищення тарифів на послуги газо-, тепло- та енергопостачання тощо є надзвичайно болючим питанням регулювання і часто вирішується у політичній площині. Адже підвищення тарифів завжди провокує конфлікт, оскільки сторони – учасники економічних процесів – мають протилежні інтереси при встановленні цін: споживачі послуги жадають як найнижчої ціни, виробники, відповідно, – як найвищої. При підвищенні тарифів для населення до економічно обґрунтованого рівня постає питання соціальної функції, яку виконують зазначені тарифи. Тому, таке підвищення має супроводжуватись реформуванням системи надання державної допомоги мало захищеним верствам населення. Ми пропонуємо перейти на систему адресної підтримки малозабезпеченого населення. Джерелами державного субсидування в такому разі можуть виступати засоби державного та місцевих бюджетів, що зекономлені в результаті переходу від субсидування усіх без винятку верств населення до системи адресної допомоги. Таким чином, збільшити обсяги видатків на фінансування допомоги малозабезпеченим сім'ям можна буде за рахунок зменшення видатків на надання субсидій чи пільг.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16876.html " target="_blank">Ссылке