Невизначеність та відсутність повної інформації щодо можливих нас¬лід¬ків впровадження подальшої судової процедури банкрутства відносно під¬при¬ємства-боржника на етапі розпорядження майном потенційно обу¬мов¬лює некоректний вибір. Прийняття рішення щодо впровадження ліквідаційної або ре¬ор¬ганізаційної процедури банкрутства здійснюється колегіальним органом – комітетом кре¬ди¬торів та затверджується на засіданні господарського суду. Відсутність обґрун¬то¬ваного рішення щодо вибору судової процедури може мати негативний вплив на результативність арбітражного управління. В той же час, в новій редакції Закону [1] в ст. 22 п.1 поглиблюється визначення мети процедури розпорядження майном за рахунок введення додаткової складової: «… визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів». Проте параметри оптимальності та послідовності такого визначення на законодавчому рівні не окреслено.
В українській практиці ведення арбітражного управління випадки впровадження відносно підприємства-боржника реабілітаційних процедур є винятковими в порівнянні з кількістю реалізації ліквідаційних процедур. Важливими функціями інституту банкрутства є ліквідація неефективних виробництв, перерозподіл активів, які нераціонально використовуються, зниження господарських ризиків та захист економіки від недієздатних суб’єктів господарювання. Проте вимушена ліквідація підприємства не завжди є виправданою функцією інституту банкрутства з позиції ефек¬тив¬нос¬ті економіки країни та окремого підприємства. Підтримка та реорганізація «життєздатного» підприємства може мати позитивний ефект: відновлення та збереження технологічного ланцюга, збереження робочих місць, відновлення надходжень до державного бюджету, відновлення платоспроможності підприємства-боржника, зростання його фундаментальної цінності тощо. Ліквідація підприємства фактично свідчить про вичерпання потенціалу ефективного використання його активів та супроводжується незворотнім руйнуванням накопиченого інформаційного і організаційного капіталу.
Можливими економічними втратами в результаті банкрутства підприємства є:
- для кредиторів: частки або повного обсягу заборгованості; доходу від реалізації власної продукції або послуг, що надавались підприємству-боржнику;
- для власників: інвестованого в підприємство капіталу; обсягу доходу внаслідок втрати конкурентних позицій, лояльності з боку постачальників, формування негативної кредитної історії, втрата бізнесу як способу реалізації власних амбіційних цілей.
Отримання кредиторами та власниками обґрунтованої оцінки потенційних втрат внаслідок банкрутства підприємства може спричинити формування активної їх позиції щодо подальшої участі підприємства-боржника.
Санація та ліквідація є взаємовиключними проектами, які харак¬те¬ри¬зу¬ються низкою відмітних особливостей, зокрема метою впровадження, змістом, соціальним та економічним ефектом тощо.
В той же час, відсутність зацікавленості кредиторів щодо впровадження санаційної процедури обумовлена наявністю високого ризику ймовірності її неефективної організації, результатом якої буде зменшення вартості та обсягів активів боржника, що відповідним чином потенційно вплине на зниження відсотку задоволення вимог кредиторів. З метою вирішення протиріччя – збільшення вартості активів та оптимізації кількості санаційних заходів Колініченко Є.О. в [265, с.23] визначає доцільним «пошук балансу та конструювання цих процедур таким чином, щоб гарантувати, що у підсумку кредитор отримає не менше, ніж в результаті негайної ліквідації боржника».
Демотивуючими факторами вибору кредиторами санаційної процедури також є невизначеність термінів погашення зобов’язань, недостатність контролю за діяльністю арбітражного керуючого з боку органів, завданням яких є забезпечення законності при проведенні процедур банкрутства.
Висока ймовірність економічних втрат та значимість наслідків для окре¬мих груп суб’єктів арбітражного управління в результаті банкрутства окре¬мого підприємства обумовлюють необхідність вибору комітетом креди¬то¬рів найбільш прийнятного варіанту судової процедури банкрутства з пози¬ції максимального задо¬волення їх інтересів. Реалізація даної функції комітету кредиторів є скла¬до¬вою процесу прийняття та реалізації управлінського рішен¬ня. У теорії управ¬лін¬ня «управлінське рішення – вибір альтер¬на¬ти¬ви, здійснюваної керівником у рам¬ках його посадових повноважень і компе¬тен¬ції й спрямованої на досяг¬нен¬ня цілей організації» [266, с.119; 267; 268]. Про¬цес прийняття управлінського рішення може бути інтуїтивним (на підставі відчуття), досвідним (ґрунтується на суд¬женнях, знаннях) або раці¬ональним (передбачає об’єктивний аналітичний процес) [269]. В рамках арбітражного управління єдиними можливим підходом до прийняття рішення щодо подальшої судової процедури є раціональний, що ґрунтується на підго¬тов¬леному арбітражним керуючим обґрунтуванні доцільності та резуль¬та¬тивності реалізації окремих судових процедур банкрутства.
Окремі питання оцінки обмежень та критеріїв економічної ефек¬тив¬нос¬ті реабілітаційних заходів, моделювання наслідків ліквідаційної процедури, алгоритму вибору процедури банкрутства досліджені в роботах Размахової Г.В.[270], Бойкової Г.В. [54], Лігоненко Л.О. [38], Кована С.Є. [271]. В той же час, відсутність цілісної концепції обґрунтування можливих варіантів вибору судових процедур та їх доцільності з позицій задоволення інтересів суб’єктів арбітражного управління спричиняє потребу в її розробці.
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16878.html " target="_blank">Ссылке
