Розвиток територіальних систем: сутність, завдання та умови забезпечення

     

      Проведення соціально-економічних реформ, спрямованих на перенесення епіцентру ринкових перетворень на регіональний рівень, за відсутності системної державної регіональної політики, посилюють диференціацію соціально-економічного розвитку регіонів, загострюють загальні їх диспропорції, що призводить до збільшення кількості регіонів, неспроможних самостійно вирішувати власні соціально-економічні проблеми. В сучасних умовах ключовою проблемою в розвитку регіонів України є нерівномірний економічний і соціальний їх розвиток, розбалансування складових економічної системи, структурна деформація місцевого господарства, техногенне навантаження на окремі території, витратний тип виробництва. Зазначене є наслідком безсистемності використовуваних регулятивних інструментів як з боку центральних, так і місцевих органів управління.

      Згідно Концепції державної регіональної політики [71], найбільш суттєвими викликами, які впливають на соціально-економічний розвиток територій і на які має реагувати уряд, є наявність таких гострих проблем, як: ускладнення умов розвитку країни та погіршення використання нею переваг її геополітичного становища; відставання України від країн-лідерів за показниками якості життя людей, рівнем інвестиційної привабливості та конкурентоздатності; збільшення асиметрії розвитку регіонів, деградація села, криза міської поселенської мережі, скорочення кількості та погіршення якості трудового потенціалу та посилення його міграції; неспроможність більшості територіальних громад самостійно вирішувати питання, віднесені до їх повноважень; формування сусідніми державами на територіях прилеглих до державного кордону України потужних центрів зростання, що призводить до відтоку трудових, інтелектуальних та інших ресурсів з прикордонних регіонів України, додаткової соціальної напруги у цих регіонах [71]. В контексті розв’язання зазначених проблем актуальним завданням стає формування нових концептуальних засад територіального розвитку та вироблення якісно оновленої державної регіональної політики.

      Вироблення механізму державного регулювання територіального розвитку ґрунтується на визначенні соціально-економічної сутності таких дефініцій, як „регіон”, „територіальна система”, „пропорційний розвиток територіальної системи”, які виступають об’єктами такого регулювання.

      В науковій літературі з питань дослідження регіонального розвитку, авторами яких є провідні вітчизняні науковці, такі як: Безверхнюк Т.М., Варналій З.С., Данилишин Б.М., Клиновий Д.В., Папп В.В., Пепа Т.В., Долішній М.І., Кравців В., Симоненко В, Коротич О.Б., Манів З.О., Мокій А.І., Луцький І.М., Романюк С.А., Пила В.І., Писаренко С.М., Олійник Я.Б., Зайцева Л.М., Серьогін С.М, Стеченко Д.М, Топчієв О. Г., Чмир О.С., Чумаченко М.Г., Шаповалова І.В. та ін., домінують різні підходи щодо змістового наповнення дефініції „регіон”. Узагальнення цих позицій дає підставу стверджувати, що наукові підходи до вивчення та розуміння змісту даного поняття переважно підпорядковувалися певним цілям наукових досліджень, передусім, питанням територіальної організації і просторового розмежування, економічного розвитку, управління регіональними процесами.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16880.html " target="_blank">Ссылке