Об’єктивна необхідність та сутність механізму державного регулювання розвитку територіальних систем

     

      В офіційних документах Міністерства економічного розвитку і торгівлі України зазначається, що на сьогодні не вдалося зменшити диспропорції у розвитку регіонів: темпи промислового виробництва, інвестицій у регіонах істотно відрізняються; зберігається суттєвою різниця в оплаті праці, зайнятості та умовах життя населення [48]. Це зумовлене різною спроможністю територій у пристосуванні до ринкових трансформацій, що відбуваються. Джерела довгострокового зростання (інвестиційні, кредитні, кваліфіковані людські ресурси, інфраструктурні можливості) формуються лише в окремих регіонах. Зазначене викликає певні ризики, які лежать в площині:

      а) різкого розшарування регіонів за економічним потенціалом, рівнем життя населення та за спроможністю до розвитку;

      б) виникнення регіонів із занепадаючою економікою, неспроможних подолати структурні диспропорції, концентрацію бідності, що може призвести до загострення економічної кризи в країні загалом;

      в) посилення бюджетної кризи, в основі якої лежить неможливість фінансувати економічний і соціальний розвиток території на достатньому рівні, що призводить до скорочення зони відповідальності місцевої влади і нагромадженню боргів за соціальними виплатами;

      г) неефективності системи територіального управління, яка проявляється у домінуванні його інерційного сценарію, зокрема, безініціативності місцевих органів влади, очікування рекомендацій та інструкцій з центральних органів управління у питаннях розв’язання власне регіональних проблем, відсутності чітких стратегічних пріоритетів власного розвитку [48].

      Основними сучасними викликами, які обумовлюють необхідність державного регулювання розвитку територіальних систем, є: загострення міжрегіональних протиріч внаслідок політичної регіоналізації та особливостей геополітичних поглядів населення; відсутність ефективної взаємодії за напрямами „центр – регіони” та „регіон – регіони”; поглиблена диференціація регіонів за рівнем економічного розвитку та якістю життя населення; наявність асиметрії у міжбюджетних відносинах; неефективність менеджменту на регіональному та місцевому рівнях, відсутність чітких зворотних зв’язків. Розв'язання означених проблем передбачає створення умов для оптимальної економічної самостійності регіонів, вироблення організаційних, правових та економічних заходів забезпечення пропорційного розвитку регіонів та координації міжрегіональних зв'язків. Тобто, ставиться вимога виробляти засади виваженої державної регіональної економічної політики та формувати нову парадигму регіонального розвитку.

      Враховуючи вплив системних чинників, пов'язаних з процесами глобалізації та Європейської регіоналізації, надання пріоритетності інноваційному вектору розвитку, на державному рівні виникає необхідність вироблення такої політики впливу на розвиток територіальних систем, яка б унеможливлювала поглиблення відмінностей територіального розвитку та сприяла б їхньому вирівнюванні за основними соціально-економічними параметрами; гарантувала б територіальну цілісність за умови відповідної економічної самостійності регіонів; дозволяла б раціонально поєднувати загальнодержавні і місцеві інтереси на основі децентралізації та деконцентрації влади; забезпечувала б підвищення конкурентоздатності регіонів на основі оптимального використання їх соціально-економічного потенціалу та геополітичного розташування; здійснювала б селективну підтримку депресивних (проблемних) територій та територій пріоритетного розвитку [9, с.14].

      Держава, як зазначає Варналій З.С,. має взяти на себе функцію гармонізації регіональних, міжрегіональних та загальнодержавних інтересів, а також впровадження єдиних “правил гри” в економічній сфері та уніфікованих соціальних стандартів на всій території України, враховуючи європейські принципи субсидіарності, рівних прав, відповідальності регіонів і центру. Це потребує нової державної регіональної політики, відповідних змін у нормативно-правовому полі, а також чіткого розмежування повноважень бюджетів: центрального і місцевих [37].

      За визначенням Писаренка С.М., основними напрямами регулювання розвитку територіальних систем мають стати: недопущення їх значної диференціації за рівнем соціально-економічного розвитку; забезпечення ефективного функціонування регіональних ринків; розвиток міжрегіональних інфраструктурних систем [122]. З огляду на це, доцільним є розгляд наукових концепцій щодо змістового наповнення поняття „регіональна політика”. Цим проблем присвятили свої дослідження багато провідних вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, зокрема, таких як: Варналій З., Долішній М., Злупко С., Кравців В., Симоненко В., Керецман В., Кондрашов Н., Коротич О., Ларина Н., Лукінов І., Кисельников А., Мамонова В., Пепа Т., Зайцева Л., Серьогін С., Коніщева Н., Романюк С., Стеченко Д., Топчієв О., Чумаченко М. та ін. Так, за визначання М. Чумаченка, під регіональною політикою слід розуміти діяльність влади на регіональному рівні. Цій діяльності притаманний розподіл функцій між центром і регіонами [226]. Вчений вважає, що регіональна політика має економічну, соціально-політичну, науково-технічну, гуманітарну, національну, управлінську, демографічну, зовнішньоекономічну складові.

      Певну модель регіональної економічної політики пропонує І. Лукінов, в якій відстоюється значення активізації державної підтримки і сприяння регіональному розвитку на основі демократичного самоврядування й управління кожним з конкретних регіонів в органічних інтегральних зв’язках з іншими регіонами як по горизонталі, так і з державою по вертикалі [85]. На думку вченого, правові та економічні відносини між державою та регіональною владою мають будуватися за принципом верховенства загальнодержавного права і законів. В. Симоненко під регіональною політикою розуміє, з одного боку, чітко опрацьовану в законодавчому аспекті практичну діяльність держави в усіх регіонах країни, а з другого — соціально-економічну політику, здійснювану на базі загальнодержавного законодавства самими регіонами для досягнення тих чи інших регіональних і місцевих цілей і завдань [183].

      Цілком погоджуємося з Пельтек Л. В., який стверджує, що регіональну політику треба розглядати крізь призму конкретизації інтересів, які вона реалізує. Наскільки специфічними є інтереси регіонів, що відображають історичні, природні, економічні та соціальні особливості територій, настільки диференційованими мають бути інтереси держави у відношенні до них [119, с. 27]. Отже, характерною спрямованістю регіональної політики має стати визначення цілей розвитку та вибір інструментарію їх досягнення через відповідні механізми регулювання.

      З цього приводу М. Долішній зазначав, що „у широкому розумінні регіональна політика – це система цілей і дій, що спрямовані на реалізацію інтересів держави щодо регіонів та внутрішніх інтересів самих регіонів, яка реалізується за допомогою методів, що враховують історичну, етнічну, соціальну, економічну та екологічну специфіку територій” [42, с.41]. Учений наголошував, що нині регіональна політика стає вагомим інструментом просторового регулювання соціально–економічного розвитку, особливо в тих сферах, де дія ринкових важелів обмежена (соціальній, екологічній, науково–технічній). Тільки через механізми регіональної політики як важливого елемента загальнонаціональної стратегії можна активізувати внутрішні потенціали регіонів для соціально–економічного зростання територій та забезпечити макроекономічну рівновагу. Більш ґрунтовніше визначення регіональної політики наводить Варналій З.С. Під регіональною політикою, як зауважує вчений, слід розуміти сферу діяльності з управління економічним, соціальним, екологічним і політичним розвитком країни в регіональному аспекті відповідно до заздалегідь розробленої програми, а державна регіональна політика є невід’ємною складовою політики держави, спрямованої на організацію території країни відповідно до державної стратегії розвитку [37].

      В Концепції державної регіональної політики України визначено, що державна регіональна політика – це складова частина національної стратегії соціально-економічного розвитку України, тісно пов’язана із здійсненням адміністративної реформи та впорядкуванням адміністративно-територіального устрою, і реалізується шляхом здійснення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування системи заходів для забезпечення ефективного комплексного управління економічним та соціальним розвитком України та її регіонів [71]. В проекті Закону України "Про засади державної регіональної політики" державна регіональна політика трактується як сукупність заходів, засобів, механізмів, інструментів та взаємоузгоджених дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для створення повноцінного життєвого середовища для людей на усій території України та забезпечення високого рівня якості життя людини, просторової єдності та сталого розвитку держави та її регіонів [137].

      Така багатогранність трактувань однієї зі складових державної політики та сучасні тенденції розвитку регіонів обумовлюють необхідність зміни змістового наповнення поняття регіональної політики. Тому важливо означити єдині підходи до трактування змісту регіональної політики та визначити чіткі критерії і напрями її реалізації. Підсумовуючи вищевикладене, вважаємо, що державну регіональну політику слід розглядати в сукупності двох аспектів: по-перше, як регіональну політику держави, що проявляється через здійснення органами державної влади системи заходів у сфері політичній, економічній, демографічній, соціальній, інноваційній, екологічній, гуманітарній, національній, яка враховує особливості кожного регіону; це є сукупність дій держави (зокрема, центральних органів виконавчої влади), спрямованих на зменшення диференціації у рівнях розвитку регіонів, на раціональне використання регіональних ресурсів і можливостей, створення умов для підвищення ефективності діяльності регіонів, на досягнення загальнодержавних інтересів з урахуванням специфіки територій; по-друге, внутрішня політика регіонів, яка здійснюється органами управління регіоном (зокрема, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування) самостійно для забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку територій, максимального забезпечення потреб населення, раціонального використання всіх регіональних ресурсів за умови врахування загальнодержавних інтересів.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16880.html " target="_blank">Ссылке