Оцінювання стану та умов територіального розвитку в Україні

     

      Діюча практика оцінювання тенденцій регіонального розвитку передбачає використання системи традиційних показників, які дозволяють прослідковувати основні тенденції розвитку регіонів. Оцінювання регіональних диспропорцій потребує іншої системи показників, яка має виходити з можливості ураховувати значну кількість факторів, що спричиняють їх виникнення. В цьому контексті науковцями розглядаються різні підходи до групування таких показників. Зокрема, досить велику кількість показників для аналізу територіальних диспропорцій пропонує К.В. Павлов. На його думку, їх оцінка має здійснюватися з використанням 35 показників (в тому числі чотирьох комплексних), яка є диференційованою за такими напрямами, як сфера виробництва, фінансова та соціальна сфери. Для комплексної характеристики територіальних диспропорції пропонується включати до переліку показників такі, як: ефективність використання потенційних можливостей регіону, ресурсозабезпеченість регіону в розрахунку на 1 кв. км території та на 1 жителя, ефективність використання ресурсів регіону [113, с.109-112]. За рекомендаціями інших науковців, оцінювання рівня депресивності слід здійснювати на основі використання таких параметрів, як: динаміка економічного розвитку (передусім, щодо забезпечення робочими місцями та формування доходної частини місцевих бюджетів); тенденції рівня та якості життя громадян; обсяги надання соціальних послуг; стан навколишнього природного середовища; ресурсні можливості території щодо самостійного подолання депресивної ситуації [84, с. 96].

      Використання більш деталізованої системи показників (близько 70 найменувань, які згруповані за трьома сферами сталого розвитку — економічною, екологічною та соціальною) пропонує З.В. Герасимчук. Нею же обґрунтовується власний підхід до обрахунку інтегральних показників за сферами сталого розвитку [29, с.188-200]. З позицій агрегованого підходу розглянуто проблему оцінки рівня кризового стану регіону деякими українськими вченими [180, с.240]. Для оцінювання рівня збалансованості територіального розвитку виокремлюється декілька блоків показників (виробничий та трудовий потенціали, рівень життя населення, правопорядок, екологія, бюджет і фінанси, енергозабезпечення, виробниче забезпечення), які визначаються за спеціальною бальною шкалою.

      Практичне значення чіткої систематизації та встановлення переліку оціночних показників знайшла своє відображення у нормативних документах. Так, Постановою Кабінету Міністрів України затверджено методику та встановлено нормативний перелік показників оцінки диференціації соціально-економічного розвитку регіонів. Зазначена методика зорієнтована на проведення комплексної оцінки й порівняльного аналізу економічного та соціального стану регіонів, а також на виявлення проблем, які впливають на територіальне розшарування. З цією метою передбачається використання двох окремих груп показників: 16 - для оцінки міжрегіональної диференціації та 12 - для оцінки внутрішньорегіональної диференціації [136].

      Водночас, зазначена методика та інші наукові підходи до оцінювання, не вирішують проблеми з’ясування причин виникнення диспропорційності та упередження її прояву. Погоджуємося з Тищенко О.П., який зазначає, що для більш повного розкриття сутності збалансованого розвитку необхідним є не лише порівняння різних територій за однотипними показниками, а й виявлення взаємозв’язку та взаємодії між двома чи більше територіальними компонентами на рівні одного регіону, які у подальшому призводять до міжрегіональних відмінностей [211]. До основних індикаторів, які дозволять ідентифікувати й здійснювати оцінку територіальних диспропорцій на належному рівні та приймати за результатами такого аналізу адекватні управлінські рішення, доцільно віднести: 1) співвідношення між динамікою ВРП та динамікою показників, що характеризують використання факторів виробництва в регіоні (основні засоби, чисельність зайнятих); 2) співвідношення між динамікою інвестицій в регіоні та обсягом ВРП; 3) співвідношення між динамікою ВРП та динамікою доходів населення в регіоні; 4) співвідношення між обсягом податків, що збираються в регіоні, та рівнем доходів населення; 5) співвідношення між динамікою ВРП та динамікою витрат на розвиток соціальної сфери (за галузями); 6) співвідношення між доходами та витратами населення в регіоні; 7) співвідношення між витратами на заходи з охорони навколишнього природного середовища та показниками екологічного стану в регіоні; 9) співвідношення між рівнем доходів населення та обсягом депозитів у банківській системі [211].

      Оскільки за багатьма пропонованими показниками оцінювання рівня збалансованості (диспропорційності) регіонального розвитку інформація не є доступною або ж відсутня, для оцінювання використаємо ті, що мають суттєве значення, а саме:

      визначення ролі і місця економік регіону в загальних результатах функціонування національної економіки;

      визначення рівня диспропорційного розвитку на основі показників міжрегіональної диференціації;

      групування територій за ознаками пріоритетного розвитку і темпами економічного зростання з віднесенням до одного з описаних в § 1.1 типів регіонів, а саме:

     високорозвинуті, середнього розвитку, проблемні (депресивні);

      відслідковування динамічних характеристик розвитку регіонів;

      виявлення структурних диспропорцій регіональної системи, загроз та потенційних можливостей забезпечення збалансованості шляхом проведення SWOT-аналізу та оцінки впливу структурних зрушень на розвиток економіки;

      оцінка впливу факторів на розвиток регіонів.

      Роль і місце регіону в загальних результатах функціонування національної економіки можна визначити на основі розрахунку питомої ваги регіону в досягненні певних результатів функціонування національної економіки в цілому. Враховуючи наявність і доступність статистичної інформації для такої оцінки було вибрано систему основних показників, які включали: ВРП; інвестиції в основний капітал; обсяги реалізованої промислової продукції та обсяги роздрібного товарообороту (далі - РТО). Проведені розрахунки (табл. 2.1) засвідчили, що в територіальному розрізі найбільшу частку у створенні ВРП в 2011 році займають Київ (18,3%), Донецька (11,2%), Дніпропетровська (10,9%), Харківська (6,0%), Одеська (5,2%), Луганська та Київська (по 4,1%), Полтавська (4,3%), Запорізька (3,1%) та Львівська (3,8%) області. В загальному підсумку зазначені території забезпечують виробництво 71,0% ВРП. Одночасно, вони характеризуються високим рівнем інвестування в основний капітал, обсягами виробництва промислової продукції та обсягами роздрібного товарообороту. Аналіз розрахункових даних також засвідчив, що визначені регіони займають 42,5% території України і в них проживає 55,8 % загальної кількості громадян.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16880.html " target="_blank">Ссылке