Сутність, структура та функції внутрішнього ринку

     

      Як свідчить історичний досвід цивілізації XVI-XX ст., розвиток економічної системи, спрямованої на критерії ефективності та здатність до саморегулювання, зазвичай здійснювався на основі ринкових відносин. Ці відносини значною мірою відтворюють специфіку суспільного ладу.

      Становлення внутрішнього ринку розпочалося з появою простого товарообміну на ранніх стадіях розвитку суспільного поділу праці. Товарний тип зв’язку виробників і споживачів прийшов на зміну натуральним взаємовідносинам усередині ізольованого натурального господарства. Виробництво, яке було спрямоване на задоволення власних потреб, поступається місцем праці виробників на невідомий і вільний ринок. Таким чином починає формуватися класичний механізм взаємодії виробників і споживачів – механізм економічної конкуренції. Господарювання в цих умовах здійснюється не для власного споживання, а з метою обміну. Товарне виробництво при цьому орієнтується на платоспроможні потреби, тобто попит [16, с. 5].

      Формування внутрішнього ринку завжди відбувається в процесі поглиблення суспільного поділу праці. Чим глибшим стає суспільний поділ праці, тим більш розвиненим стає і ринок. Ця товарна форма на певному етапі розвитку стає пануючою, а товарно-грошові відносини починають опосередковувати майже всі взаємозв’язки суспільства. Економіка, в якій товарно-грошові відносини є пануючими, у літературі отримала назву “ринкової економіки”. Ключовим елементом конструкції “ринкова економіка” є ринок [10, с. 171].

      Внутрішній ринок, як конкретна форма товарного обміну, виник у процесі розвитку товарного виробництва та обміну, як невід’ємна складова товарно-грошових відносин. З розвитком товарно-грошові відносини поступово трансформувались у ринкові, серцевиною яких є ринок. Він найбільш повно виражає сутність цього складного економічного явища. Розвиток ринку спричинив існування множини визначень його сутності.

      Ринок є одним з найпоширеніших економічних термінів, що використовуються в економічній науці для характеристики ознак економічних систем. Проте, незважаючи на широту вживання, він не отримав загальновизнаного визначення ні від творців класичної політичної економії, ні від сучасних вчених економістів. Спостерігаємо, що окремі автори, взагалі не вважають за потрібне визначати економічну сутність ринку, хоча він є предметом їхнього дослідження [16; 94; 160], а інші часто дають декілька визначень цього поняття. Так, у підручниках для вищих навчальних закладів “Економіка” за редакцією А. Булатова й у праці В. Петюха “Ринкова економіка” подано п’ять визначень [200, с. 15; 103, с. 29], в енциклопедичних та довідкових видання – не менше двох. М. Білоусенко, досліджуючи поняття ринок в західній літературі, зробив висновок, що в їхніх економічних словниках і підручниках взагалі немає визначення ринку, що свідчить про суттєвий недолік економічної теорії [14, с. 55]. А це є певною перешкодою не лише в підготовці навчальної літератури, а й у здійсненні прикладних досліджень з економічної проблематики. Крім того, визначення економічної сутності ринку є принципово важливим для розуміння причин та сучасних тенденцій еволюції ринкових інститутів [159, с. 17].

      Соціально-економічна сутність поняття “ринок” у свій час досліджувалося в класичній, неокласичній та неоінституціональній теорії. Розглянемо декілька прикладів.

      Адам Сміт, один з засновників класичної теорії, писав, що кожна людина живе обміном, а саме суспільство можна розглядати як торговельний союз; людина постійно прагне знайти найбільш вигідне застосування капіталу, яким вона може розпоряджатися, що неодмінно приводить її до того заняття, яке найбільш вигідне суспільству. Людина невидимою рукою направляється до цілі, яка зовсім не входила до її намірів. Цією “невидимою рукою” в А. Сміта є ринкова ціна, що формується через конкурентний механізм урівноваження попиту на товар та його пропозиції на ринку [162, с. 24, 52]. Він довів, що під тиском вільної конкуренції ринкові ціни на товарних ринках рухаються до рівня, що відповідає витратам виробництва (природна ціна), а прибуток продавців на галузевих ринках має тенденцію до вирівнювання [162, с. 54, 55, 104]. Це дає змогу ринку забезпечити оптимальний розподіл виробничих ресурсів, що призводить до максимального зростання добробуту населення.

      Координуюча роль ринку у системі поглядів А. Сміта в суспільстві забезпечується за допомогою певних важелів, що мають дієвий вплив на поведінку людей. Він пише, що думки про приватний прибуток є єдиним мотивом, що спонукає власника всякого капіталу вкладати його в землеробство, мануфактуру або яку-небудь особливу галузь оптової чи роздрібної торгівлі. Водночас ринок за допомогою вільної конкуренції накладає лише декілька обмежень на економічну діяльність людей – це встановлення “запобіжника” щодо зростання прибутку та витрат фірми на виготовлення продукції [162, с. 317]. На його думку, вільна конкуренція на ринку у вигляді незалежної поведінки покупців і продавців розглядалася як запорука його ефективного функціонування. Також А. Сміт вказує, що “природний порядок” економічної діяльності людей може бути порушений дією монопольних утворень, а невеликий за обсягом ринок не дає можливості збільшувати масштаби торгівлі відповідно до зростання капіталу [162, с. 20, 57, 102].

      Ринок в поглядах А. Сміта відображався як форма організації економічної діяльності людей. Ця теорія була майстерно досліджена та представлена у вигляді моделі, що відображала закономірності поведінки покупців та продавців в умовах децентралізованого товарного обміну. Ця поведінка координувалася за допомогою певних стимулів і обмежень. Результативність оцінювалася за критерієм добробуту суспільства. Вивчення ринку через моделювання поведінки покупців в умовах децентралізованого товарного обміну дало можливість А. Сміту виконати поставлені у дослідження завдання не вдаючись до визначення економічної суті поняття “ринок” [159, с. 19].

      Представник неокласичної економічної теорії А. Маршалл у своїй відомій роботі “Принципи економічної науки”, розглядаючи сутність ринку, зазначив, що економісти розуміють під терміном ринок усякий район, де відносини покупців і продавців один з одним настільки вільні, що ціни на одні й ті ж товари можуть легко й швидко вирівнюватися. Тобто це поняття почало означати всяку групу людей, які вступають у тісні ділові стосунки, укладаючи значні угоди стосовно будь-якого товару [90, с. 6]. З його визначення виходить, що ринок – це дійсний або функціональний простір, де взаємодіють люди, встановлюються ціни на товар та формується попит і пропозиція на товар. Усі інші дослідження визначення ринку в межах неокласичної економічної теорії були зосереджені на вивченні впливу змін конкуренції на закономірності поведінки продавців та покупців у процесі децентралізованого товарообміну. Такий розвиток економічної теорії виник у ХІХ ст. і став домінантним з-поміж інших теорій. Це було зумовлено тим, що результати дослідження ринку з позиції його конкурентної структури мали безпосередній вплив на економічну політику держав щодо пріоритетів розвитку приватних або державних підприємств, регулювання галузей суспільної інфраструктури, підтримання конкуренції через політику вільної торгівлі, стимулювання технологічного процесу через патентні гранти та субсидії тощо [195, с. 3].

      З часом усі ці дослідження сформували окрему галузь економічної науки, що ввійшла в історію економічної думки під назвою “теорія галузевих ринкових структур” [159, с. 21]. Неоінституціональний підхід економічної теорії до вивчення закономірностей поведінки покупців і продавців в умовах децентралізованого товарного обміну значно розширив і одночасно ускладнив аналіз ринку. У межах неоінституціонального підходу передбачалося, що учасникам ринку для усунення невизначеності у своїй економічній діяльності доводиться витрачати додаткові виробничі ресурси для придбання інформації. Ці витрати пов’язані з такими діями на ринку: пошук інформації про ціни та якість товарів, потенційних покупців чи продавців, їх поведінку, матеріальний стан; здійснення торгів для виявлення позицій покупців і продавців; складання контрактів; спостереження за їх виконанням; захист прав власності на товари від посягання на них третьої сторони тощо [199, с. 29, 30]. Зазначені витрати отримали назву трансакційних. Неоінституціональна економічна теорія у загальних рисах визначає їх як такі, що виникають у процесі обміну правами власності на товари між учасниками ринку, їх також трактують як витрати функціонування ринків. Величина трансакційних витрат визначається сумою витрат фірм на складання, укладання контрактів та на контроль і забезпечення їхнього виконання [183, с. 55], тоді як витрати виробництва виникають лише при виготовленні продукції, що передбачена в контракті [159, с. 24].

      На думку колективу авторів монографії “Ринки реального сектора економіки України: структурно-інституціональний аналіз”, найперспективнішим підходом до визначення поняття ринок із позиції нормативної економічної теорії є той, що вказує на його інституційну природу. Вони дали таке визначення ринку: ринок – це система соціальних інститутів, які регламентують зміну прав власності в процесі децентралізованого товарного обміну учасників ринку та розподіл між ними обмежених виробничих ресурсів для товарного виробництва ресурсів [159, с. 27, 30]. Ідею інституційного походження ринку вже неодноразово висвітлювали в економічній літературі. Зокрема, Р. Коуз писав, що ринки являють собою інститути, що існують для полегшення обміну [78, с. 10], О. Уїльямсон наголошував, що фірми, ринки і контрактація є важливими економічними інститутами [183, с. 48], Д. Ходжсон визначав ринок як організований та інституціоналізований обмін [188, с. 256], К. Р. Макконелл, С. Л. Брю – інститут, або механізм, що зводить разом покупців і продавців окремих товарів і послуг [89, с. 61].

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16881.html " target="_blank">Ссылке