Етапи розвитку внутрішнього ринку продукції лісової промисловості України

     

      Із здобуттям незалежності України розпочався перехід від планово-централізованої системи до ринкової системи господарювання. Україна пройшла складний шлях економічних перетворень, який супроводжувався кризовими явищами в національній економіці, обвальним зменшенням обсягів товарного виробництва та рівня життя населення та отримав назву – трансформаційний спад економіки. Для свого розвитку Україна використовувала досвід розвинутих країн світу, який звертав увагу на те, що держава має застосовувати збалансований підхід між використанням протекціоніських заходів, що здатні в короткостроковій перспективі підтримати розвиток факторів та умов, що формують конкурентоспроможність вітчизняного виробництва існуючих конкурентоспроможних галузей та дають можливість розвиватися тим галузям, що знаходяться в кризовому стані.

      На сьогодні в основному вичерпані можливості інерційного зростання, що підтверджено витісненням продукції вітчизняного виробництва імпортними товарами.

     Неконкурентоспроможність переважної більшості продукції вітчизняного виробництва посилювалася нижчою продуктивністю праці, невідповідністю якості окремих видів продукції світовим стандартам, високими цінами. Різкий спад виробництва та реалізації відбувся не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринках. Найчастіше різке падіння товарного виробництва пов’язувалось з такими чинниками як: розрив традиційних господарських зв’язків між підприємствами постсоціалістичних країн; відсутність ринкової інфраструктури; зміна міжгалузевих пропорцій виробництва та технологічної відсталості [159, с. 137]. Саме тому під натиском цих чинників Україна втратила традиційні зовнішні рики збуту продукції, що в результаті привело до скорочення експортних поставок продукції і, відповідно, до зменшення рівня доходів резидентів внутрішнього ринку України та зменшення сукупного попиту в економіці. Певна стабілізація в експортних операціях відбулася в середині 90-х років, проте збільшення доходів експортерів на внутрішньому ринку України не стало чинником його різкого зростання.

      Формування внутрішнього ринку є визначальним у розвитку економіки країни. Продуктивність усіх секторів економіки та рівновага між попитом і пропозицією залежить від обсягів внутрішнього ринку, його ефективності, відкритості, активності ділового середовища, інтенсивності конкуренції та орієнтованості на споживача. На внутрішньому ринку формується і використовується значна частина доходів домогосподарств та підприємств, задовольняється їх попит на вітчизняні та імпортовані товари і послуги, формуються ринкові чинники структурних зрушень в економіці. Визначальними критеріями для конкурентоспроможності національної економіки та забезпечення сталого економічного зростання є: структура, обсяги та ефективність внутрішнього ринку. Для визначення і вирішення проблем, що виникають сьогодні в національній економіці, в тому числі на внутрішньому ринку, потрібно дослідити процес формування внутрішнього ринку в Україні, що дасть змогу уникнути помилок, які були створені в попередні роки, і дозволить визначити ефективну модель розвитку внутрішнього ринку України.

      На формування моделі внутрішнього ринку впливає історичний досвід, економічні традиції, ментальність народу, конкретний стан економічної системи, політична платформа і політична воля владних сил, що визначають економічну політику держави, зовнішньополітичні, зовнішньоекономічні чинники тощо. Іншими словами, стан внутрішнього ринку залежить від обраної моделі розвитку економіки.

      Основою національної економіки, а також її рушієм щодо пожвавлення чи вповільнення ділової активності можна вважати інституціональну (організаційну) структуру внутрішнього ринку, що здійснює свій вплив завдяки таким властивостям:

      – інституціональна структура внутрішнього ринку базується на обмеженнях, що регулюють процеси товарного виробництва в національній економіці, та які є властиві всім ринковим інститутам (місцеві, регіональні, зовнішні, внутрішні, галузеві ринки). Тут показники результатів функціонування внутрішнього ринку є сукупністю, що характеризує напрями взаємодії всіх видів і типів ринків у національній економіці;

      – інституціональна структура внутрішнього ринку створює нелінійний вплив на ділову активність його учасників, тобто може перетворитися з чинника зростання товарного виробництва в чинник його скорочення. Такий процес пояснюється певними обмеженнями і стимулами, що притаманні внутрішньому ринку щодо заохочення товаровиробників реагувати на зростаючий попит споживачів.

      У структурі внутрішнього ринку національної економіки притаманні взаємозв’язки між дією ресурсних, технологічних та інституційних структурних обмежень, де інституційна структура в свою чергу виконує роль самостійного чинника коливань економічного зростання національної економіки. Припущення про те, що інституційна структура внутрішнього ринку є самостійним чинником коливань економічного росту національної економіки, підтверджується дослідженнями фахівців Всесвітнього Економічного Форуму, де при рейтингуванні країн за глобальним індексом конкурентоспроможності, інституційні чинники розглядають як такі, що справляють найбільший вплив на розвиток держав, що розвиваються [200, с. 22]. Це пояснюється тим фактом, що без інституційної структури складно пояснити економічний спад тієї чи іншої країни, а саме: чому економіка країни може перебувати на мінімальному рівні товарного виробництва або скорочувати зростання виробництва ще до того, як виснажуються обсяги природних і технологічних ресурсів.

      Як показують дослідження, для більш досконалого визначення проблем внутрішнього ринку, а також прийняття відповідних рішень щодо вирішення цих проблем, потрібно провести дослідження еволюції розвитку внутрішнього ринку України після здобуття незалежності. Їх можна записати в такій поетапній послідовності.

      Перший етап (1991-1994 роки). Внутрішньому ринку властива лібералізація економічних процесів та значний спад виробництва, що призвело до втрати частини зовнішніх ринків збуту продукції та вплинуло на економіку, спричинивши зменшення сукупного попиту на внутрішньому ринку. На цей період припадає скорочення валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення на 80% [181, с. 16]. Політика українського уряду поглибила кризу, сприяла дальшому падінню виробництва і за браком конкуренції призвела до надзвичайного зростання цін: у 1992 р. більше, ніж у 30 разів, а в наступному 1993 p. Україна пережила найвищу у світі гіперінфляцію – більш як 10 000 % [117, с. 304]. Динаміка розвитку ЛП у цей період характеризуються різким зниженням виробництва готової продукції та її виходу на внутрішній ринок. З 1991 р. по 1994 р. обсяги продукції зменшились на 48%. Разом з тим, кризові явища в національній економіці поглиблювалися не лише через зменшення сукупного попиту, а й сукупної пропозиції продукції. Зокрема, в 1991-1994 рр. інституційна структура внутрішнього ринку, що перебувала в стані трансформації, втратила здатність ефективно координувати діяльність товаровиробників щодо стабілізації товарного виробництва [159, с. 138]. Так, у 1994 р. ВВП становило 59,6% ВВП 1991 р. Проте енергосировинні та експортоорієнтовані галузі одержали певні переваги, що надали їм лібералізація цін, відрив валютного курсу від паритетів купівельної спроможності, певний доступ до ринків інших країн. Водночас через зростання цін на енергоносії, звуження внутрішнього платоспроможного попиту та посилення конкуренції товарів іноземного виробництва в більшій частині галузей спостерігалося прискорене скорочення виробництва. Зниження ємності внутрішнього попиту призвело до відтоку коштів із виробничого сектору до сфери обігу, посилило дефіцит оборотних коштів підприємств та організацій, обмежило їх інвестиційний потенціал [181, с. 16]. Дефіцит обігових коштів, а також дефіцит державного бюджету, призводив до значного зростання цін. Так, у 1991 р. споживчі ціни зросли в 3,9 рази, у 1992 р. – 21,0, у 1993 р. – 102,6, а у 1994 р. – 5,0 [159, с. 140]. У цей період на внутрішньому ринку спостерігаються проблеми як зі збутом продукції, так і з її дефіцитом, що в свою чергу ускладнювало прийняття раціональних рішень учасниками ринку.

      Отже, можна зробити висновок, що недосконалість грошової політики стала одним з основних внутрішніх чинників зниження ділової активності як внутрішнього ринку, так і економіки України в цілому.

      Також упродовж цього періоду відбулася деіндустріалізація країни, фізичний розпад продуктивних сил, руйнація інтелектуального потенціалу суспільства. Знизилась продуктивність праці у два рази, а також у два рази зросла собівартість промислової продукції. Швидке зниження реальних доходів населення призвело до кризи збуту виробленої продукції. Майже половина її осідала на складах. У країні почала переважати бартерна економіка, що різко скоротило бюджетні надходження. Усі ці фактори призвели до того, що більше половини функціонуючих підприємств стали збитковими, багато з них перенесли свою діяльність у тіньову економіку [117, с. 305].

      Наприкінці цього періоду на внутрішньому ринку відбулося значне скорочення випуску асортименту вітчизняних товарів, у тому числі й товарів лісової промисловості.

      Другий етап (1995-1999 роки). Для нього характерні процеси активної протидії кризовим явищам, поступове скорочення темпів падіння ВВП – до 0,4% в 1999 р., зупинки спаду товарного виробництва та зменшення рівня інфляції. У цей період почала скорочуватися пропозиція продукції на внутрішньому ринку, що була спричинена зменшенням продуктивності використання природних ресурсів у сфері товарного виробництва, у середньому в рік на 6,1%, а виробничого споживання природних ресурсів – на 2,2%. Це означало, що в національній економіці зменшувалося товарне виробництво в галузях, де значно використовувалися природні ресурси. Це ті галузі, які виготовляли продукцію кінцевого споживання. Також цей період характерний тим, що товаровиробники експортують на зовнішні ринки напівфабрикати та сировину, а взамін закуповують імпортні товари. Зростання імпорту продукції кінцевого споживання призвело до зниження рівня переробки природних ресурсів наявних на внутрішньому ринку. Ця схема товарообміну фактично знищила виробничий процес на значній кількості підприємств обробної промисловості, які створювали найбільшу частку доданої вартості в національній економіці.

      З 1996 р. спостерігалося поліпшення розвитку ЛП. У четвертому кварталі цього ж року, порівняно з відповідним періодом попереднього року, по більшості видів продукції ЛП відбулося зростання. Досягнута тенденція утримувалася до 1999 р., таким чином, на 4% зріс обсяг виробництва та реалізації продукції на внутрішньому ринку [92, с. 16-17].

      Зокрема наслідком лібералізації зовнішньоекономічної діяльності в Україні після досягнення нею суверенітету стала переорієнтація внутрішньодержавних торговельних зв’язків українських підприємств на зовнішні. Початок радикальних ринкових реформ у державі все більше супроводжувався перенесенням акценту з торгівлі на внутрішньому ринку на зв’язки з іншими країнами. Обсяги експорту та імпорту в абсолютному виразі збільшувалися на тлі спадання обсягів виробництва в Україні. За даними Національних ринків України, частка експорту у ВВП зросла із 42,9% у 1995 р. до 62,4% у 2000 р. [174, с. 100].

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16881.html " target="_blank">Ссылке