Розподіл та обмін як економічні передумови формування і розвитку збутової діяльності

     

      Господарські відносини між людьми існують стільки, скільки існує суспільство. Саме тому вони привертають до себе увагу і є предметом досліджень багатьох нау-ковців. Ще донаукові уявлення про економіку стали ідеологічним базисом перших систем економічних знань. Однак тут були вже присутні певні міркування щодо спо-собів і методів господарювання, таких як виробництво, розподіл, обмін і споживання.

      На відміну від виробництва проблема розподілу в її загальному розумінні виник-ла набагато раніше, а саме на стадії первісно-суспільного розвитку, в уявленнях і по-глядах античного й середньовічного суспільства. Первісне суспільство, являючи со-бою традиційну громаду, було зорієнтовано на об’єднання людей, щоб їм було легше вижити. Господарське життя тут було спрямовано на самозабезпечення. Міжсімейні відносини будувалися на принципах взаємодопомоги й раціонального господарю-вання, тому раціоналізація розподілу була властива саме цьому типу суспільства.

      У загальному вигляді традиційні суспільства зводили відносини розподілу до справедливості. При цьому розрізняли загальну і приватну справедливість. Під ними, з погляду сучасності, можна розуміти відмінність мотивів діяльності або відмінність суб’єктів діяльності [1]. Більшість дослідників дотримується «мотиваційної» інтер-претації [2, c. 146]. Загальна справедливість є чеснотою, що полягає в дотриманні за-кону, а несправедливість є його порушенням. Приватна справедливість припускає безкорисливість і визнання себе рівним у відносинах з іншими людьми.

      Щодо відмінностей суб’єктів діяльності, то приватна справедливість пов’язана з діяльністю держави, точніше, посадових її осіб, а загальна – з діяльністю будь-якої іншої людини. У цьому випадку два види приватної справедливості постають як два види права. Обидва ці різновиди справедливості покликані забезпечити рівність, але тільки рівність різного роду. Перші ідеї про справедливий розподіл знаходимо у пра-цях Катона, Платона, Ксенофонта, Аристотеля. Це була реакція на негативні соціаль-ні наслідки розкладання натурально-господарської економіки, общинного володіння й користування матеріальними благами. Вона була пов’язана з першими негативни-ми результатами виникнення товарного господарства, приватної власності, поділу праці й поділом суспільства на класи.

      Можна вважати, що Аристотель був одним із перших, хто почав спробу розібра-тися в цьому. Наприклад, розуміння багатства в нього зводилося до «сукупності за-собів, необхідних для життя й корисних для державної й сімейної громади» [3].

      У наведеній цитаті основним є розуміння того, що багатство прямо пов’язане із забезпеченням нормальних умов життя, раціональним розподілом наявних життєвих благ між членами суспільства. Якщо благ є в достатку й немає більше нужденних у них, отже, таке суспільство багате. Ця думка розвинена у вченні про хрематистики. Протиставляючи її економії, Аристотель обґрунтовує принципи ведення господарст-ва як уміння забезпечувати себе необхідними предметами й розпоряджатися своїм майном. Але майже ніхто не звертає увагу на ту обставину, що в цьому документі Аристотелем зафіксоване явище, зміст якого зводиться до того, багатство має бути засобом, але саме стає метою й, конкуруючи з іншими цілями, змінює тип поведінки людину. Розподіл зі справедливого, общинного типу починає перероджуватися у ро-зподіл по формах, відповідних джерел у збагачення. «І тому що ця спрага безмежна, то й прагнення до тих засобів, які служать до угамування цієї спраги, також безмеж-но» [3, с. 393]. Головний висновок з античного розуміння розподілу полягає в існу-ванні різної справедливості, що дає різні права в розподілі життєвих благ. Аристо-тель називає два види справедливості: поділяючу та зрівнювальну.

      Розподільча справедливість у її класичному вигляді проявляє себе у будь-яких діях, пов’язаних із необхідністю розподіляти деякі блага серед відомої групи людей, чи буде це грошова винагорода або похвала. Цей розподіл може здійснюватися рівно або нерівно. У другому випадку розподіл потребує певного критерію, яким може бу-ти заслуга або потреба. Будь-яке суспільство постійно розподіляє блага між своїми членами. Благами, що розподіляються, можуть виступати гроші й товари, послуги, визнання, влада, посади і т.д. [4].

      Розподільча справедливість вимагає пропорції й стає поділяючою розподільною справедливістю, яка базується на тому або іншому критерії – заслузі чи потребі. На-приклад, було б несправедливо заплатити однаково (порівно) за працю всім учасни-кам, якщо вони брали в ній нерівну участь. Розподільча справедливість може бути зрівнювальною. Виражається це в тому, що було б несправедливо заплатити нерівно, якщо всі учасники зробили однаковий внесок.

      Розподільча справедливість виникає на основі відносин розподілу між соціаль-ними суб’єктами. Справедливість виявляють «здійснюючи вчинки при розподілі зе-млі між людьми» [5, c. 48]. Це не тільки розподіл землі. Розподіл можливий у всіх сферах життя. Класичним прикладом такого роду відносин є ринок, де розподіл у всіх його проявах може бути справедливим і несправедливим.

      Будь-який розподіл передбачає, як правило, обмін, а обмін припускає взаємне задоволення. Розподіляючи обмежені соціальні блага, суспільство засновує цей роз-поділ на принципах обміну. Відносини розподілу, обміну й відповідно справедли-вість присутні на всіх рівнях соціального життя, будь то відносини індивідів, соціа-льної групи, трудового колективу, суспільства або людства в цілому [6].

      Отже, цінним в античній думці є те, що у момент зародження відносин розподілу критеріальною оцінкою його повноти була справедливість. Втім, у сучасних суспіль-ствах, незалежно від їхньої політичної орієнтації, справедливість також є мірилом якісного рівня розподілу. Однак справедливість антична і справедливість сучасна не є рівнозначними поняттями. Так, Аристотеля зовсім не цікавили проблеми справед-ливості стосовно рабів і жінок, але це не означає, що предмет справедливості був від-сутній. Він був відсутній тільки для певних прошарків грецького суспільства. Аналі-зуючи тексти Аристотеля, можна дійти висновку, що його предмет досить відмінний від предмета соціальної справедливості, наприклад, у Д. Рікардо або Дж. Роулза. Аристотеля мало цікавить кінцевий результат розподілу благ у суспільстві. Зовсім не хвилюють його проблеми справедливості, що виходять за межі відносин політичних, наприклад відносини громадянина й раба, громадянина та його домочадців. Аристо-тель байдужий до проблеми гарантування рівності шансів і тим більше результатів у суспільному змаганні з приводу одержання обмеженої кількості суспільних благ. Предмет справедливості для нього – це чеснота громадян, яка проявляється у взаємо-відносинах із приводу вільного обміну благами й послугами, і чеснота посадових осіб держави, що проявляється у розподілі благ і судочинстві.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/15057.html " target="_blank">Ссылке