Зарубіжний досвід організації збуту сільськогосподарської продукції

     

      Розвиток системи збуту сільськогосподарської продукції в ЄС відбувався поета-пно. Перший етап охоплює регулювання збуту в країнах Західної Європи до ство-рення Спільного ринку (фактично до другої половини 60-х років XX ст.). Другий етап нерозривно пов'язаний із введенням у ЄС єдиних ринків сільськогосподарської продукції, коли в їх регулюванні чітко виділилися два рівня – національний і надна-ціональний. Тісне переплетення і взаємозв'язок двох рівнів регулювання збуту сіль-ськогосподарської продукції, що забезпечують високу ефективність функціонування всіх ланок агропромислового комплексу в ланцюжку «виробник–споживач», потре-бує поглибленого вивчення.

      Головною передумовою вдосконалення системи збуту фермерської продукції в ЄС є розвиток інтеграційних зв’язків сільського господарства з харчовою промисло-вістю і торгівлею, що зумовлено широким впровадженням досягнень науково-технічного прогресу, концентрацією і спеціалізацією виробництва [121, с. 62-74].

      На процес інтеграції вплинули також зміни в характері попиту на продовольчі товари. Концентрація і спеціалізація виробництва разом зі змінами кон’юнктури в господарстві викликають зростання ризику.

      Разом із тим останнім часом в ЄС дедалі більш поширеними формами збуту сіль-ськогосподарської продукції є торгівля на оптових ринках на аукціонах і біржах за міжгалузевими угодами.

      Узагальнення практики формування взаємовідносин сільськогосподарських то-варовиробників із переробними підприємствами і торгівлею у країнах ЄС особливого розвитку отримала контрактація. Вона передбачає укладення договору між фермера-ми і підприємствами-інтеграторами на виробництво і збут певних видів продукції. Інтеграція, базується на контрактах, охоплює насамперед виробництво тих про-дуктів сільського господарства сировинного характеру, попит на які відносно стабі-льний. Окрім того, вона поширюється на продукти, що вимагають швидкого викори-стання і реалізації. Інтеграція за контрактами рідко охоплює виробництво і збут сіль-ськогосподарських продуктів різнобічного призначення, не укладаються контракти також на продукцію, яка придатна до тривалого зберігання.

      У країнах ЄС застосовуються 3 основні різновиди контрактів[122]:

      1. Контракти із визначеними умовами закупівель продукції.

      2. Контракти, на основі яких інтегратор (промислове чи торгове підприємство) поставляє фермеру деякі засоби виробництва і бере участь у прийнятті рішень щодо виробництва, причому він не є власником сільськогосподарської продукції, до тих пір поки вона знаходиться у господарстві.

      3. Контракти, на основі яких споживач поставляє більшість засобів виробництва, і визначає, яким чином повинен проходити процес виробництва. Вони укладаються між фермерами та підприємствами харчової промисловості та організаціями оптової торгівлі продовольством. Фермери зацікавлені у співпраці такого роду, оскільки у випадку падіння цін на сільськогосподарську продукцію вони отримують можливість знизити витрати за рахунок удосконалення організації виробництва.

      В останні роки в деяких країнах (особливо Великобританії) отримує поширення ко-нтракт, який враховує ризик виробництва і збуту. Договори за так званим об’єднанням (Joint venture contract) базуються на спільній відповідальності за ризик сільськогоспо-дарського виробництва аж до продажу переробленої сільськогосподарської продукції. Такі договори вимагають взаємної довіри партнерів. Сторони повинні знати економіч-ний стан партнерів, а також прогнозувати можливі рішення зі спірних питань.

      Специфічною ознакою контракту і водночас загальним для всіх його видів є ви-значення зобов’язань, прийнятих для всіх його видів, є визначення зобов’язань, при-йнятих кожною стороною. Контракт на вирощування і реалізацію різних видів сіль-ськогосподарської продукції, як правило, передбачає зобов’язання фермера – виро-бити на визначеній площі та при заданому поголів’ї худоби встановлену кількість продукції з обумовленими якісними характеристиками; підприємства-інтегратора – прийняти продукцію, забезпечити її перевезення, оплатити обсяг придбання продук-ції у встановленому контрактом порядку [123]. Отже, основними реквізитами конт-рактів, що укладаються є: обсяг виробленої продукції, порядок її реалізації, ціни. Крім того, як було згадано вище, найчастіше при укладанні контрактів у обов’язок інтеграторів ставиться забезпечення фермерів засобами виробництва – як правило, кормами, насінням, добривами та отрутохімікатами.

      Усі контракти, що укладаються у країнах ЄС фермерськими господарствами мо-жна класифікувати за такими ознаками:

      1. За кількістю учасників договору контрактації – двосторонні та багатосторонні. Двосторонні контракти являють собою договори на виробництво і збут продукції, що укладаються фермерськими господарствами та підприємствами-інтеграторами, якими можуть бути фермерські збутові кооперативи, переробні підприємства та торгові фірми. 2. Багатосторонні контракти, учасниками яких визначають фермерські господар-ства (кооперативи), переробні підприємства та торгові організації, а також фірми і підприємства, що поставляють засоби виробництва та беруть участь у виробничому процесі (наприклад, сезонні механізовані роботи в рослинництві та профілактичні заходи у тваринництві).

      3. У відповідності з передбаченими умовами збуту і виробництва продукції – прості та складні контракти. Прості контракти, як правило, містять мінімум умов, що регламентують порядок реалізації продукції, вирощеної виробником. Складні, навпа-ки, передбачають поряд із визначенням умов закупівлі продукції ще і ряд послуг як виробничого характеру, так і інформаційне забезпечення фермерських господарств та кооперативів, здійснюване інтеграторами.

      4. За тривалістю дії – сезонні, річні та довгострокові контракти. Відмінності ви-значаються специфічними особливостями галузей і тривалістю виробничого циклу в кожної з них.

      Якщо на рослинницьку продукцію контракти укладаються на сезон збору врожаю (зерно, цукрові буряки, льон, бавовна), то у тваринництві термін контракту залежить від виду виробленої продукції. Зазвичай на відгодівлю і реалізацію великої рогатої худоби укладається контракт строком від 6 до 12 міс., на відгодівлю свиней – від 4 до 6 міс., бройлерів – 2-3 місяці. Разом із тим на продукцію тваринництва, вироблену стабільно протягом року (молоко і яйця), укладають, як правило, довгострокові контракти. 5. За формою економічного стимулювання виробників за продукцію, що постав-ляється, – контракти із заробітною платою, з фіксованою ціною, фінансові, підрядні або орендні. Найбільш поширені серед наведеного переліку контракти із фіксованою ціною та заробітною платою.

      Контракти з фіксованою ціною передбачають встановлення жорсткої ціни, що діє під час всього терміну контракту, яка може змінюватися тільки за рахунок введених надбавок (знижок) за якість продукції.

      Контракти із заробітною платою застосовуються в основному в галузях тваринниц-тва. Їх особливість полягає в тому, що заробітна плата є нічим іншим, як виплата фер-меру винагороди підприємством-інтегратором за контрактну голову худоби за затвер-дженим в контракті розцінками. При укладанні цього виду контракту підприємство-інтегратор фінансує весь виробничий процес, забезпечуючи фермера (який надає зі сво-го боку тільки приміщення) кормами, молодняком, ветеринарними препаратами, облад-нанням, електроенергією. Даний вид контракту практикується в основному в птахівниц-тві (практично у всіх країнах ЄС, у Німеччині та Бельгії – також у свинарстві).

      У деяких країнах (Великобританія та Ірландія) набули поширення фінансові кон-тракти з рухомою ціною. Суть цих контрактів полягає в тому, що встановлені при укладенні контракту розцінки періодично змінюються відповідно зі зміною кон’юнктури на даний вид продукції.

      У Нідерландах і Франції поширені (в основному в тваринництві) фінансові конт-ракти, суть яких полягає в зобов’язанні підприємства-інтегратора кредитувати фер-мерські господарства [124].

      Досить ефективними, але ще недостатньо поширеними є «підрядний» або «орен-дний» контракти, які також застосовуються у тваринництві. Особливістю даних кон-трактів є те, що відгодівельне або молочне стадо не є власністю фермера. Підприємс-тво-інтегратор здає поголів’я худоби в оренду або на підряд, оплачуючи працю фер-мера за затвердженими розцінками.

      Контракт як основна форма збуту сільськогосподарської продукції у країнах ЄС є засобом концентрації дрібнотоварного виробництва в аграрному секторі. Підприємс-тва-інтегратори, уклавши контракти з фермерськими господарствами на постачання певної продукції, об’єднують ці дрібні господарства.

      Контрактація дає можливість організувати виробництво певних продуктів за єди-ним планом, із загальними вимогами до їх якості та стандартами, проводити в госпо-дарствах узгоджені заходи з удосконалення технології рослинництва і тваринництва, впровадження нової техніки, поглиблення спеціалізації і кооперування.

      Досвід країн ЄС переконує, що контрактація сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва, продуктивності праці та зниженню витрат. Прагнучи отримати у великих обсягах високоякісну продукцію, підприємства-інтегратори сприяють подальшій механізації виробничих процесів у сільському гос-подарстві, впровадженню у практику досягнень науки і техніки, більш досконалих форм організації праці та збуту.

      У Нідерландах, Бельгії, Великобританії та Ірландії за контрактами реалізовувало-ся 90% м’яса птиці, в Бельгії Нідерландах – більше 90% відгодівельного поголів’я великої рогатої худоби і понад половини поголів’я м’ясних свиней, 70% картоплі.

      Важливу роль в оптовій торгівлі продовжують відігравати оптові ринки та аукці-они, які залишаються важливим джерелом постачання роздрібної мережі та громад-ського харчування міст, зберігають своє значення як форми реалізації сільськогоспо-дарської сировини. Значна роль оптових ринків у ціноутворенні, тут формуються ри-нкові ціни на худобу, м’ясо, яйця, рибу, молочні продукти, овочі, картопля, фрукти, які є орієнтиром для інших каналів збуту продукції [125].

      У світі діють спеціалізовані та універсальні оптові ринки. До універсальних, які торгуючим багатьма сільськогосподарськими продуктами, відносять Найн-Елмз у Ло-ндоні, Рунжі в Парижі, Міланський ринок в Італії, Кельнський і Мюнхенський у Німе-ччині. Оптовий сільськогосподарський ринок Рунжі, змішане державно-приватне ак-ціонерне підприємство, є найбільшим у світі ринком за обсягом і різноманітністю сільськогосподарської продукції. Він постачає сільськогосподарську продукцію 12-мільйонному населенню. Парижа разом із передмістям (більше 1/5 частини населення країни). Рунжі займає площу 220 га, з них 47 га – відведено під будівлі. На ринку заре-єстровано 874 оптових продавця сільськогосподарської продукції, з них 296 – продавці овочів і фруктів, 79 – молочної продукції, 106 – продуктів моря та ін. [126].

      До спеціалізованих ринків, які торгують переважно продукцією однієї категорії, належать м’ясний ринок Смітфілд у Лондоні, голландські та бельгійські плодоовоче-ві аукціони.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/15057.html " target="_blank">Ссылке