Методологічні основи управління збутовою політикою в умовах тран-сформаційних змін в аграрній економіці

     

      Залежність від природних умов зумовлює ризикове вкладення капіталу в аграр-ний сектор. Сільськогосподарські товаровиробники не можуть повністю контролю-вати та управляти обсягами та якістю продукції, що пропонується ринку: у гірших природно-кліматичних умовах зменшується очікуванакількість продукції, знижуєть-ся її якість і конкурентоспроможність на ринку, у кращих умовах – створюються конкурентні переваги. Природні чинники і ресурсний потенціал разом із дією на кін-цеві результати визначають зональну спеціалізацію виробництва в різних регіонах. Чим розвиненішою є інфраструктура, тим більш поглибленою є спеціалізація, що по-силює конкурентні переваги виробників у кращих умовах.

      Щодо ринку агропродовольчої продукції, виходячи з рівня його збалансованості за попитом і пропозиці, виділяють чотири принципові підходи до організації ви-робничо-збутовій системи:

      перший – зумовлюється наявністю дефіциту на ринку виробленої продукції. У даній ситуації, коли попит випереджає пропозицію, товаровиробники не мають труд-нощів зі збутом своєї продукції. Прибутковість підприємства підвищується за раху-нок зниження витрат виробництва і підвищення його ефективності. Система збуту в цих умовах представляє службу експедиції, що забезпечує доставку і реалізацію про-дукції;

      другий – споживчий попит дорівнює пропозиції. Принциповою особливістю цьо-го підходу є підвищення вимог до якості виробленої продукції, оскількиза наявності вибору споживач пред’являє вимоги перш за все до якості товару. У рамкахцього підходу важливим елементом системи збуту є наявність ланки, що забезпечує зворо-тній зв’язок із споживачем. Такий підхід дозволяє відстежувати реакцію споживачів на якість продукції та вносити корективи до виробничого процессу;

      третій – коли пропозицію перевищує попит і рівень якості високий, ефекти-вне функціонування підприємства можливе за рахунок інтенсифікації і раціона-лізації збуту (інтенсифікація комерційних зусиль). Діяльність системи збуту ускладнюється виконанням заходів щодо просування товару, до яких входять, з одного боку, розробка і реалізація рекламної кампанії, з іншої – розробка підхо-дів до пошуку клієнта і роботі з ним, а також організація діяльності агентів по реалізації, зайнятих пошуком клієнтів і мотивацією придбання продукції під-приємства;

      четвертий – загострення конкурентної боротьби, інтенсифікація комерційних зу-силь більшість товаровиробників використовують сучасну концепцію маркетингової дліяльності. Особливість даного підходу – вивчення попиту, аналіз і прогнозування тенденцій ринкової ситуації в цілому, внесення коректив і аналіз, що дозволяє розро-бити стратегію розвитку підприємства в ринкових умовах.

      Незалежно від рівня розвитку агропродовольчого ринку збут є завершальною стадією господарської діяльності товаровиробника. Планування збуту передує виро-бничій стадії та полягає у вивченні кон’юнктури ринку і можливостей виробляти продукцію, що користується попитом.

      Збутова діяльність представляє комплекс процедур щодо просування готової продукції на ринок (формування попиту, формування і обробка замовлень, комплек-тація і підготовка продукції до відправки покупцям, відвантаження продукції на транспортний засіб, транспортування до місця продажу або призначення) і органі-зацію розрахунків за неї (визначення умов і здійснення розрахунків з покупцями за відвантажену продукцію) [168]. Безпосередньо для аграрної сфери система збуту є упорядкована сукупність вза-ємозв’язаних і взаємозалежних елементів (товаровиробники продукції, закупівельні організації, складське господарство, що переробні підприємства, підприємства опто-вої та роздрібної торгівлі і громадського харчування), задіяних у процесі руху проду-кції до кінцевого споживача. Згідно закону всіх систем (природних, економічних, со-ціальних) – спрямованість їх функціонування на одержання кінцевого корисного ре-зультату, ціль системи збуту сільськогосподарській продукції – задоволення плато-спроможного попиту кінцевого споживача і забезпечення взаємовигідних відносин між учасниками процесу просування продукції.

      Збутова діяльність сільськогосподарських товаровиробників здійснюється у кон-тексті макроекономічній політики держави, яка, у свою чергу, забезпечує задоволен-ня інтересів підприємства в одержанні прибутку, споживачів – повному задоволенні потреб, держави – у підвищенні добробуту згідно наступним основним законам: вар-тості, попиту, пропозиції, убуваючої віддачі. Отже, збутова діяльність сільськогоспо-дарських підприємств базується на певних принципах, яка реалізується через органі-заційно-економічне, нормативно-правове і науково-методичне забезпечення процесу.

      До числа організаційно-економічних заходів відносяться участь у формуванні державних ресурсів і конкурсному розміщенні їх серед постачальників і заготівель-ників, проведення державних закупівельних інтервенцій і заставних операцій, укла-дення міжрегіональних угод по поставкам, сприяння у створенні та забезпеченні фу-нкціонування регіональних торгово-закупівельних організацій, оптових продоволь-чих ринків, товарних бірж, інтегрованих об’єднань.

      Нормативно-правове забезпечення передбачає ініціювання, участь у розробці, сприяння у прийняття і виконанні законів, положень, правил, уставів та інших доку-ментів, які регламентують виробничо-збутову діяльність.

      Науково-методичне забезпечення – це узагальнення досвіду по питанням збуту, постійне підвищення рівня кваліфікації кадрів, запровадження прогресивних форм збуту, організації дослідження ринку [169, с. 59–62.

      У цілому система збуту базується на наступних принципах: спрямованості на до-вгостроковий результат при постійному співставленні затрат, рівня цін, платоспро-можного попиту і доходів; використання в єдності і взаємозв’язку тактики і стратегії активного пристосування до вимог попиту, інтересам потенційним споживачів із од-ночасним впливом на них; глибоке і всебічне дослідження агропродовольчого ринку та економічної кон’юнктури у взаємозв’язку із виробничо-збутовими можливостями суб’єктів господарювання; економічне обґрунтування каналів збуту продукції та по-шук альтернативних; удосконалення заходів і методів стимулювання збуту, визна-чення нових методів і прийомів товароруху.

      Не зважаючи на те, що у різних країнах сформувалися різні моделі систем збуту сільськогосподарської сировини і продовольства, які відрізняються рівнем розвитку, особливостями модифікацій, історичними і соціальними ознаками, а також роллю держави в регулюванні процесу руху продукції, в їх основі лежать закони – закони ринку. Збутова діяльність товаровиробників та їх об’єднань будується у контексті макроекономічної політики держави, яка, у свою чергу, розвивається на благо суспі-льства і конкретних суб’єктів господарювання згіднонаступним основними економі-чними законам: вартості, попиту, пропозиці, убуваючої віддачі, зростаючих альтер-нативних витрат [170, с. 506–507

      Збутова діяльність товаровиробників та їх об’єднань будується у контексті мак-роекономічної політики держави, яка, у свою чергу, розвивається на благо суспільст-ва і конкретних суб’єктів господарювання згіднонаступним основними економі-чними законам: вартості, попиту, пропозиці, убуваючої віддачі, зростаючих альтер-нативних витрат. За трудовою теорією закон вартості виробництво та обмін товарами здійснюється на основі їх вартості, величина якої вимірюється суспільно-необхідними витратами праці, рівнем попиту і пропозиції [171].

      Економічна сутність цього закону полягає у тому, що все в економіці галузей і підприємств, організації виробництва і управління трудовими процесами має свою економічну оцінку, вартість. Щоб отримати нову вартість, яка буде включати задані споживчі властивості, необхідно придбати необхідні вхідні ресурси та сировину, до-класти працю, організувати процес, привести його у дію, створити нову споживчу цінність іззаданими якостями, вивчити і знайти економічно привабливі канали збуту отриманих вартостей і сформувати умови для подальшого розширеного виробництва нової вартості. Механізм дії закону вартості передбачаєповного і об’єктивного розрахунку, комплексного аналізу і визначення пропорцій як вхідних ресурсів, так і кінцевих (вихідних) споживчих вартостей, включаючи понесені для нової вартості праці, знання, інтелектуальні та інноваційні ресурси.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/15057.html " target="_blank">Ссылке