Міжнародний досвід реалізації регіональної економічної політики на засадах єврорегіонального співробітництва

     

      Оскільки Україна прагне інтеграції з Європейським Союзом, з’ясування головних принципів, завдань та механізмів реалізації європейської регіональної політики становить особливий інтерес, зокрема, щодо кращого розуміння перспектив ЄРС, імплементації базових положень єврорегіональної політики у національне законодавство, створення відповідної інфраструктури, системи інституцій та структур для регулювання процесів цілеорієнтованого економічного розвитку регіонів.

      Реалізація ЄРС відбувається через єврорегіони, які ведуть спільну діяльність щодо зміцнення і подальшого розвитку сусідських контактів між спільнотами і територіальними громадами, установами й організаціями, що вирішують місцеві та регіональні завдання. Тому, на думку дисертанта, вони найбільш сприйнятні і можуть бути адаптованими до модернізації в рамках нових підходів, а саме ППП.

      Водночас важливо, що у складі єврорегіонів, незважаючи на різний рівень економічного розвитку, регіони у правовому відношенні мають однаковий статус і права. Спільними для всіх єврорегіонів є інтереси, які знаходяться в площині взаємодії національних, державних, регіональних і приватних сфер. Основні з них – вирівнювання показників економічного розвитку, вирішення проблем екології, міграції населення, боротьби з міжнародною злочинністю. Загальновизнаним є: 1) діяльність єврорегіонів визначається статутними документами, які формулюють основну мету, завдання, організаційну структуру єврорегіону, джерела фінансування та інші важливі питання, та розробляються у відповідності до внутрішнього законодавства будь-якого з учасників; 2) єврорегіони, як окремі юридичні особи, наділені делегованими повноваженнями регіонів держав, що їх сформували, матимуть можливості для співпраці з торговельно-промисловими палатами, брати участь у створенні міжрегіональних бірж, страхових компаній, банків; 3) єврорегіони можуть взяти на себе ініціативу щодо здійснення погоджувальних процедур, створення інформаційних та консалтингових центрів ЄРС, з метою інформування суб’єктів співробітництва про свою діяльність, збору пропозицій, надання консультацій тощо.

      Зауважимо, що передумовою для застосування ППП в ЄРС є напрацьований науковий потенціал щодо аналізу стратегій і застосування програмно-цільового підходу в реалізації важливих проектів (зазначене досліджено і обґрунтовано у роботі [1]). При цьому в рамках європейських країн програмно-цільовий підхід до співробітництва широко розповсюджений в плануванні та прийнятті рішень і кореляції їх відповідно до змінних умов (обґрунтовано у працях [3; 6]). Європейська регіональна економічна політика передбачає збільшення коштів на економічну допомогу новим членам з метою вирівнювання економічних і соціальних параметрів та сприяння у розвитку країнам сусідам (зазначене наведено у [44]). На даному етапі європейська регіональна політика розвивається у трьох основних напрямах:

      1. Сприяння економічному наближенню менш розвинутих регіонів (нових країн-членів) до більш розвинутих.

      2. Покращення регіональної конкурентоспроможності й занятості.

      3. Сприяння співпраці між регіонами і країнами задля зменшення економічного значення кордонів.

      Відповідно, існує три джерела фінансування, з яких і відбувається фінансування регіональних програм:

      1. Фонд європейського регіонального розвитку – зосереджується, в основному, на ініціативах, пов’язаних з економічним зростанням, зайнятістю і конкурентоспроможністю, включаючи інвестиції в інфраструктуру.

      2. Фонд наближення – зосереджується на транспортній та екологічній інфраструктурі, включаючи відновлювальні джерела енергії.

      3. Європейський соціальний фонд – інвестиції в людський капітал у сфері освіти і професійної підготовки.

      При цьому основними цілями європейської регіональної політики визнано:

      1. Формування конкурентних переваг – пріоритетами визначено економічне зростання, створення робочих місць та сприяння інноваціям, використання регіональних і місцевих ресурсів та вмінь.

      2. Політичне та економічне наближення країн - наближення країн-учасників через транспортні зв’язки, балансування між розвитком міст і сільських територій, що охоплює всі регіони незалежно від географічного розташування.

      3. Інтеграція нових країн-участників: через фінансову солідарність, шляхом формування сильних адміністрацій/інститутів, надання фінансування разом з технічною допомогою. 4. Інвестиції у відновлення економіки - використання гнучких та інноваційних форм фінансування для підтримки малого і середнього бізнесу.

      Доцільним є визначити, що ЄС активно застосовує програмно – цільовий підхід для визначення напрямів і форм транскордонного та міжрегіонального співробітництва. У табл. 1.7 автором узагальнено розроблені європейські програми. Так, програма добросусідства (ПД) створювалася з урахуванням правил, вироблених службами Європейської комісії і реалізується робочими групами, що спеціально створюються для цих цілей за участю регіональної і національної влади по обидві сторони кордону. Країни-учасниці визначають спільні пріоритети за кожним пунктом з урахуванням основних цілей, а конкретизують співпрацю тематичні програми.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16883.html " target="_blank">Ссылке