Кризові явища інноваційної спрямованості на підприємстві та їх діагностування

     

      Динамічно змінне внутрішнє середовище та складність адаптації до нього суб’єктів господарювання, нерівномірність розвитку різних підприємств і перехід від однієї стадії життєвого циклу на інший породжують суперечності як між підприємством і навколишнім середовищем, так і всередині самого підприємства. Ці суперечності породжують виникнення криз, які без своєчасного прийняття управлінських рішень можуть призвести до банкрутства та ліквідації, тобто проблемам антикризового управління потрібно приділяти підвищену увагу.

      Криза та кризові явища є об’єктом антикризового управління, тому слід ретельно вивчати їхню природу.

      Дослідженням природи економічних криз і детальним опис кризових процесів займалися такі відомі економісти, як Ж. С. де Сисмонді, Ді Рікардо, К.Маркс, Й. Шумпетер, М. Кондратьєв, Дж. Кейнс, М. Туган – Барановський та інші.

      «Krisis» в перекладі з грецького слова – поворотний пункт або результат, перелом [17]. Криза – невід’ємний елемент соціальної еволюції і одна з основоположних умов суспільного прогресу. Економічна система багатоелементна, тому точно передбачити результат постійної взаємодії її складових практично неможливо.

      Варто зауважити, що криза є чи не найскладнішою та найсуперечливішою фазою економічного циклу. Будь-яку кризу, з одного боку, характеризують симптоми руйнівного характеру (скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, політична напруга), а з іншого – криза виконує “оздоровчі ” функції (циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза – активною складовою частиною творчого процесу) [36, с. 136-137]. Криза водночас прискорює “відмирання” застарілих та недієздатних економічних об’єктів (елементів), що позитивно впливає на технічне та технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки. Криза характеризується своєю двоїстою природою, яка виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а, з іншого – формою їх розв’язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної системи [37, 38, с. 43].

      У більшості розвинених країн світу кризу розглядають як об’єктивно нормальне й позитивне явище, завдяки якому відбувається природний відбір у конкретному середовищі. Існувала точка зору, що криза є характерною ознакою лише капіталістичного способу виробництва. Деякі науковці [37] вважають, що це поняття стосується лише процесів макроекономічного розвитку, інші поєднують зі станом підприємства, дехто з економістів пов’язує кризу з поняттям ризик [38, 39]. Зарубіжні науковці виділяють три етапи в зміні поглядів на економічні цикли [38, с. 10-11]. В першому, який існував в межах з початку XVIII ст. до середини 30-х рр. XX ст., переважали твердження про те, що економічні кризи або взагалі неможливі при капіталізмі (Дж. З. Мішель, ЖЮ-Б. Цей, Д. Рікардо), або вони мають випадковий характер (Шарль Леонард Симон де Сисмонді, Р. Робертус).

      З середини 30-х рр. до 60-х рр. XX ст. пануючої була теорія Кейнса про те, що економічні кризи в умовах класичного капіталізму неминучі і випливають з природи притаманного йому ринку, а негативні наслідки можна згладжувати. При цьому Кейнс висував ідею про державне втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупного попиту.

      Третій період почався із змін глобальних умов функціонування економіки в 60-70-і рр., що привело до модифікації завдань антициклічного регулювання економікою (управління підприємством). У цей період, по-перше, стала приділятися особлива увага розмежування екзогенних (внутрішніх та ендогенних (зовнішніх) причин циклічності ринкової економіки, причому саме ендогенним факторам належала першість. По-друге, визначилася позиція ряду фахівців, відповідно до якої держава в розвинутих країнах далеко не завжди прагне до антикризового регулювання, згладжування циклічних коливань і стабілізації економічної рівноваги, а проводить нерідко так звану протициклічну політику, тобто провокує і підтримує циклічність.

      Найпоширеніша етимологія кризи на мікрорівні представлена в таблиці (Додаток А1). Досліджуючи тлумачення кризи на підприємстві як явища економіки підприємства, що наведені у додатку А1, зазначимо, що на сьогоднішній день поняття «криза» на рівні підприємства (мікрорівні) розглядається по-різному. Різне уявлення про кризу зумовлено існуванням різних видів криз на підприємствах, які у поєднанні утворюють складніше явище - кризовий стан підприємств.

      Вітчизняні економісти наголошують на тому, що дефініція основних термінів полягає у такому [39, с. 17-18]: загострення – більш напружений, нестерпний та непримиренний стан; загроза – можливість або неминучість виникнення чогось небезпечного, прикрого; життєстійкість – здатний виживати у складних умовах, в яких функціонує підприємство; якісно нові зміни – перетворення в системі організації підприємства.

      Американські економісти Вінгер і Каан [40, с. 41], вважають, що сучасне уявлення про сутність кризи можна охарактеризувати за допомогою таких ознак: криза є нестандартною ситуацією, яка призводить до погіршення параметрів функціонування підприємства; криза загрожує цілям, цінностям та функціонуванню підприємства в цілому; криза вносить невизначеність в оцінку ситуації, тому може не піддаватися управлінню; неготовність до кризи зменшує час на реакцію до мінімуму, викликаючи стрес; без систематичного антикризового управління інформація, що є в наявності у учасників кризи, як правило, недостатня; криза створює ситуацію, при якій величезне значення відіграє своєчасність і невідкладність вживання антикризових заходів; криза знижує рівень контролю за подіями; криза змінює відносини між учасниками; криза посилює тиск оточуючих на осіб, які приймають рішення щодо урегулювання складної ситуації; криза підвищує напруженість.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16898.html " target="_blank">Ссылке