Системно-структурний і технологічний підходи до побудови тактичних операцій

     

      Формування будь-яких теоретичних побудов у криміналістиці має здійснюватися на певному методологічному підґрунті. Цьому твердженню повною мірою відповідає й формуванню концепції тактичних операцій. У зв’язку з цим варто враховувати, що методологічною основою розслідування й судового розгляду є матеріалістична діалектика, її закони і категорії. Відповідно до цілей і завдань дослідження використовуються сукупність принципів сучасної теорії пізнання, зокрема, системно-діяльнісний, системно-структурний, технологічний, функціональний, інформаційний та інші підходи [20, 21, 491, 596] ).

      Найважливішим методологічним принципом у вивченні та пізнанні об’єктів у філософії, психології, у тому числі й у криміналістиці, виступає діяльнісний підхід, який у сучасних умовах все більше набуває міждисциплінарного, комплексного характеру, причому діяльність розглядається і як об’єкт дослідження і як пояснювальний принцип [580] ). Тому у розробці теоретичних засад формування та реалізації тактичних операцій доцільно використовувати системно-діяльнісний підхід, що забезпечує їх глибоке і різностороннє дослідження. При цьому також до найбільш вагомих, таких, що є визначальними для побудови і застосування тактичних операцій, слід віднести системно-структурний та технологічний підходи. Зазначені підходи набувають все більш широкого застосування у криміналістиці, значно розширюючи можливості та перспективи наукового пізнання у цій царині знань [53, 118, 167, 215, 224, 274, 302, 312, 493, 663, 672, 709] ).

      На методологічне значення системно-структурного та технологічного підходів неодноразово зверталась увага вченими-криміналістами. Так, А. В. Дулов наголошує, що системний підхід, можна розглядати як загальнонаукову методологічну стратегію, яку необхідно використовувати як фундамент будь-якого наукового дослідження за принципами «зверху  вниз» (задум  аналіз  виокремлення складників) і «знизу  вгору» (від виокремлення властивостей її елементів до визначення властивостей системи як цілого). Такий підхід створює можливість уявити різноманітність досліджуваних у криміналістиці об’єктів у вигляді взаємопов’язаної системи: злочин  його сліди  діяльність по розслідуванню [211] ). В. М. Ісаєнко зазначає, що системний підхід є невід’ємним елементом методологічного інструментарію, що використовується в наукових дослідженнях, у тому числі проблем криміналістики [262] ). На думку В. А. Жбанкова, такий підхід слід розглядати як одну з фундаментальних стратегій наукових пошуків у криміналістиці, яка включає в себе складний комплекс прийомів і методів [224] ). Л. Д. Самигін стверджує, що системний підхід до вивчення й конструювання складних систем стає основним методологічним засобом суспільних, природничих і технічних наук [531] ).

      Системно-структурний підхід, зазначає М. П. Яблоков, є способом пізнання, підґрунтя якого становить дослідження об’єктів як систем, що складаються з комплексу взаємопов’язаних елементів. Він застосовується при вирішенні багатьох важливих наукових і практичних проблем криміналістики. Зокрема, дозволяє повніше й точніше виявити й вивчити досліджувані об’єкти (особливо складні), їх структуру, зв’язки, функції, характер взаємодії компонентів та ін. Указаний підхід широко використовується при вивченні злочинної діяльності та діяльності з розслідування злочинів, а також усіх інших системних структур, що потрапляють в орбіту криміналістичного дослідження, як-от: людина, її матеріальні та психофізіологічні сліди, слідчі дії тощо) [712] ). У загальнонауковому розумінні системно-структурний підхід визначається як «напрям методології наукового пізнання й соціальної практики, в основі якого лежить розгляд об’єктів як систем: він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об’єкта, на виявлення багатоманітних типів зв’язків у ньому і зведення їх у єдину теоретичну картину» [86] ). У зв’язку із цим І. В. Прангішвілі справедливо зауважує, що системно-структурний підхід являє собою сукупність методів і засобів, що дають змогу досліджувати властивості, структуру й функції об’єктів, явищ або процесів, якщо уявити їх як системи з усіма складними міжелементними взаємозв’язками, впливом складників на систему й на оточуюче середовище, а також впливом самої системи на її структурні компоненти [501] ).

      Системно-структурний підхід при з’ясуванні об’єкта, події, діяльності вимагає виявлення всіх елементів системи, без яких вона не могла б діяти і ми не змогли б отримати схожий результат. Виявлення її складників передбачає також їх обов’язковий функціональний аналіз, тобто визначення всіх функцій, здійснюваних ними в досліджуваній системі. Елементи та їх функції становлять систему лише в силу того, що вони відповідним чином взаємопов’язані. Системно-структурний підхід є процесом виявлення й дослідження зв’язків між елементами системи, їх сутності, видів тощо. Системне дослідження передбачає нові принципи підходу до об’єкта вивчення, його орієнтацію на побудову цілісної картини об’єкта та його функціонування. Системно-структурний підхід також охоплює вивчення об’єкта і явища (системи) в їх розвитку. Системно досліджувати  значить аналізувати причини й умови, що породжують дане явище, пізнавати шляхи його подальшої еволюції. Основний акцент у такому системному вивченні зміщується на виявлення розмаїття зв’язків і відносин, що мають місце як всередині розглядуваного об’єкта, так і в його взаємовідносинах із зовнішнім оточенням, середовищем, іншими системами. Загальні властивості об’єкта як цілісної системи визначаються не тільки сумою його окремих складників, а й властивостями його структури, тобто особливими системоутворюючими зв’язками між елементами об’єкта [378] ).

      Призначення розглядуваного підходу полягає в тому, що він спрямовує суб’єкта дослідження на системне бачення дійсності, змушує розглядати об’єкт із системних позицій, точніше, з позицій його системної побудови. Кінцева мета будь-якої системної діяльності  вироблення рішень як на стадії проектування, планування систем, так і при управлінні ними. У цьому контексті системний аналіз можна вважати поєднанням (сплавом) методології загальної теорії систем, системного підходу й системних методів обґрунтування і прийняття рішень.

      Ключовою (центральною) теоретико-методологічною категорією теорії систем і системного аналізу виступає «система», тобто об’єднання певної різноманітності в єдине, чітко поділене ціле, елементи якого стосовно цілого та інших частин займають відповідні їм місця [592] ). Іншими словами, система  це сполучення, сукупність елементів, що перебувають у співвідношенні і взаємозв’язку один з одним, яка створює цілісність, єдність. Це поняття використовують у випадках, коли бажають охарактеризувати досліджуваний або створюваний об’єкт як дещо ціле, єдине і при цьому складне. У тлумачному словнику система визначається як певний порядок у розміщенні і зв’язку дій, як форма організації чого-небудь, як дещо ціле, що становить єдність закономірно розташованих частин, які перебувають у взаємозв’язку [476] ). У наукових джерелах вона розглядається як: а) «сукупність певних елементів, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія» [189] ); б) «об’єкт, що становить певну множинність елементів, що перебувають у раціональних відносинах і зв’язках між собою й утворюють цілісність, єдність, межі якого окреслюються межами управління» [166] ); в) «сукупність об’єктів, взаємодія яких викликає появу нових інтегративних якостей, не властивих окремо взятим утворюючим систему компонентів» [21, 587] ).

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16743.html " target="_blank">Ссылке