Соціальна роль та принципи організації та функціонування Збройних Сил України
Після проголошення незалежності перед Україною, як і перед буд-якою молодою державою, надзвичайно гостро постала проблема збереження свого суверенного статусу. Адже, як підкреслює В. Я. Тацій, наявність суверенітету для державної влади є необхідною передумовою реалізації органами державної влади покладених на них завдань і функції [137, с. 9]. Тому цілком закономірно, що з перших же хвилин свого існування Українська держава розпочала активно проводити заходи спрямовані на захист незалежності та державного суверенітету.
Сучасний стан Збройних Сил України викликає небезпідставну занепокоєність у суспільстві. Незважаючи на політичні та економічні негаразди, будь-яка цивілізована країна обов’язково піклується про свій суверенітет, а саме про головну складову військової організації держави – збройні сили, що повинні забезпечувати необхідний для існування держави рівень військової безпеки [212, с. 11]. Нормою сучасності є те, що суверенна демократична держава прагне до мирного співіснування як з іншими державами (окремо з кожною), так і зі світовою спільнотою в цілому. Для цього вживаються найрізноманітніші заходи політичного, економічного, дипломатичного характеру. Проте світовий досвід показує, що налагодження різноманітних форм міжнародного співробітництва не знімає з порядку денного необхідність створення «силових компонентів» механізму держави, чільне місце серед яких займають збройні сили.
Такого підходу Україна твердо дотримується з моменту проголошення свого першого офіційного документу – Декларації про державний суверенітет України [70, Ст. 429]. В ньому зазначалось, що Українська РСР є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. Особливо чітко підкреслювалась її економічна самостійність та багато уваги було приділено дипломатичним засобам забезпечення державного суверенітету (здійсненню безпосередніх зносини з іншими державами, укладанню з ними договорів, участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів тощо).
Разом із тим Розділі IX «Зовнішня і внутрішня безпека» прямо зазначав, що Українська РСР має право на власні Збройні Сили, внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді. Крім того, було встановлено, що громадяни України несуть військові службу на території України і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради.
Проте формувати нову армію, як це свого часу робили Філіп Македонський, Петро Перший чи Лев Троцький не прийшлося. Річ у тім, що на теренах України вже існували Збройні Сили, які їй дістались у спадок від Радянського Союзу. Як відомо, радянська держава мала потужну та розгалужену військову організацію, адаптовану до потреб амбіційної держави, що очолювала один з військово-політичних блоків у межах біполярного світу та перебувала у режимі перманентного протистояння з державами, що входили до іншого блоку, спирались на іншу ідеологію. Військова «спадщина» потребувала постійно зростаючого матеріально-технічного забезпечення, була значною за обсягом та чисельністю, й, безперечно, економічно обтяжливою для молодої держави.
Таким чином, у 1990 році Україна отримала досить добре організовані й забезпечені Збройні Сили, які вона була фактично не спроможна утримувати у їх «радянському форматі». Крім того, такий формат, з політичної точки зору, був не лише непотрібним, а й шкідливим, адже вже у Декларації про державний суверенітет було проголошено, що на відміну від Радянського Союзу, Україна є позаблоковою та без’ядерною державою. Відповідно, загальне призначення та функціональна спрямованість збройних сил цих держав істотно відрізнялись.
Політична еліта нашої Батьківщини майже відразу усвідомила, що з одного боку Україні потрібна сучасна, боєздатна армія, а з іншого – існує необхідність скорочення Збройних Сил та їх реформування. У зв’язку з цим, були розпочаті структурні перетворення як Збройних Сил України, так й інших військових формувань, що входили до військової організації держави. Але найголовніше завдання полягало в тому, щоб повно і всебічно осмислити процес змін, тобто визначитися з надзвичайно широким колом питань щодо соціального призначення, функцій, загальної спрямованості діяльності Збройних Сил України, їх місця у державі та у громадянському суспільстві, з, так би мовити, філософією, фундаментальними засадами, існування цього державного утворення, його політичною складовою тощо.
На нашу думку, визначальне місце серед широкого кола питань, пов’язаних з формуванням вітчизняного війська займають три такі проблеми:
1. Встановлення місця Збройних Сил у механізмі держави;
2. Конкретизація соціального призначення Збройних Сил;
3. Визначення системи принципів організації та функціонування Збройних Сил.
Пояснимо свою позицію більш детально. Суспільство та держава тісно пов’язані одне з одним, однак не є ідентичними і відносини між ними, у залежності від історичних обставин, можуть складатись по різному. Збройні Сили справляють істотний вплив на функціонуванні кожного з них, однак спрямованість, зміст та значення цього впливу істотно відрізняються. З іншого боку і держава, і суспільство зацікавлені у збройних силах, однак їх інтереси можуть співпадати повністю або частково, не співпадати зовсім або бути діаметрально протилежними. Навіть у наш час ситуація, коли воєнна організація (у тому числі і збройні сили) застосовуються державою з метою придушення волевиявлень громадянського суспільства, обмеження його прав, на жаль, не є винятком. Розв’язання питання щодо місця збройних сил у механізмі держави дозволить закласти підґрунтя для визначення їх правового статусу, встановити структурно-системні зв’язки з іншими складовими державного механізму, і що особливо важливо – визначити їх місце та роль у державному управлінні. У свою чергу, розкриття соціального призначення збройних сил дозволить установити їх роль у суспільному житті, їх значення для існування та розвитку суспільства. Дуже важливо, щоб роль війська у суспільному житті та у державному управлінні гармонійно поєднувались, щоб реалізація наданих йому управлінських повноважень не створювала завад на шляху розвитку громадянського суспільства. Лише у такому разі військове формування можна буде з повним правом назвати Збройними Силами України, законним захисником інтересів народу і держави. Щодо третьої проблеми, то вона не має самостійного значення, однак тісно пов’язана з двома попередніми. Дослідивши її можна встановити, яким саме чином Збройні Сили реалізовують покладені на них завдання, виконують відведену їм роль.
Місце Збройних Сил у механізмі держави буде розглянута окремо, у підрозділі 1.3., що зумовлено загальною послідовністю викладення матеріалу, та її тісним зв’язком з питаннями підрозділу 1.4. У цьому ж підрозділі особливу увагу ми приділимо соціальному призначенню Збройних Сил України. По-перше, це питання має істотне значення для всього нашого дослідження, а по-друге, незважаючи на його важливість та універсальність, воно залишається досить слабко вивченим.
Навіть не заглиблюючись у проблему можна констатувати соціальну багатофункціональність Збройних Сил України. Тобто, роль, яка їм відведена у суспільстві є досить складною і пов’язана з розв’язанням різноманітних, часто різнорідних завдань. Соціальне призначення Збройних Сил України, на наш погляд, можна розглядати принаймні у двох аспектах. З одного боку, вони утворені з метою здійснення завдань, викладених у ч. 2 ст. 17 Основного Закону України, а саме з метою оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.
Крім того, Закон України «Про основи національної безпеки України» [256, Ст. 351] передбачає необхідність для всіх органів державної влади, у тому числі й Збройних Сил України зосереджувати зусилля на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх та внутрішніх загроз національній безпеці, захисту суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенню економіки країни, забезпеченню особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини та громадянина, викоріненню злочинності, вдосконаленню системи державної влади, зміцненню законності і правопорядку та збереженню соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненню позицій України у світі, підтриманню на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенню екологічної ситуації.
З іншого боку, соціальне призначення Збройних Сил України полягає у тому, що служба в їх рядах є формою реалізації конституційного обов’язку щодо захисту Батьківщини, встановленого ст. 65 Основного Закону України. Збройні Сили є одним з найчисельніших військових формувань України. Так, згідно із Законом України «Про численність Збройних Сил України на 2005 рік» [267, Ст. 275] Верховна Рада України відповідно до своїх конституційних повноважень затвердила чисельність Збройних Сил України станом на 30 грудня 2005 року у кількості до 245000 осіб, у тому числі 180000 військовослужбовців, Законом України «Про чисельність Збройних Сил України на 2006 рік» [268, Ст. 135] затверджена їх чисельність у кількості до 221000 осіб, у тому числі 165000 військовослужбовців, відповідно до Закону України «Про чисельність Збройних Сил України на 2007 рік» [269, Ст. 435] Верховна Рада затвердила їх чисельність у кількості до 200000 чоловік, серед них 152000 осіб, що проходять військову службу, а Закон України «Про чисельність Збройних Сил України на 2008 рік» [270, Ст. 109] установив чисельність Збройних Сил України станом на 31 грудня 2008 року у кількості до 191000 осіб, у тому числі 148000 військовослужбовців. Згідно із Законом України «Про чисельність Збройних Сил України на 2011 рік» від 12 травня 2011 року № 3312-VI [271, Ст. 1708] чисельність Збройних Сил України станом на 31 грудня 2011 року становить до 192000 осіб, у тому числі до 144000 військовослужбовців.
Як видно з наведених даних, їх чисельність постійно скорочувалась. Така тенденція мала місце й у 2012 році. Згідно з Закон України № 3742-VI «Про чисельність Збройних Сил України на 2012 рік», на 8 тисяч осіб зменшена загальна чисельність Збройних Сил України, у тому числі на 5 тисяч військовослужбовців [172].
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16744.html " target="_blank">Ссылке
