Адміністративний примус і дисциплінарна відповідальність у системі засобів забезпечення законності та правопорядку у Збройних Силах України

     

      Окрім переконання як засобу забезпечення законності і правопорядку у Збройних Силах України важливе місце займають адміністративний примус і дисциплінарна відповідальність. Але як і будь які складові окремого явища, для повноцінного забезпечення законності і правопорядку у Збройних Силах України, вони мають існувати не розрізнено, а разом. Тільки при наявності дієвості всіх складових, що входять до системи засобів забезпечення законності і правопорядку у вказаній структурі можливе належне її функціонування.

      Перш за все необхідно розглянути що науковці пропонують розуміти під адміністративним примусом та які характерні риси йому властиві. «Адміністративний примус – це застосування органами державної виконавчої влади, судами (суддями), а у випадках, обумовлених законом, і громадськими організаціями встановлених законом засобів впливу (стягнення) з метою спонукати громадян і посадових осіб до виконання юридично закріплених правил для запобігання правопорушень, забезпечення громадської безпеки, припинення правопорушень і покарання порушників» [144].

      Ю. Я. Кінаш зазначає, що у виконавчо-розпорядчій діяльності поряд із широким використанням різноманітних засобів переконання застосовується адміністративний (позасудовий) примус як один із проявів адміністративних методів [120, с. 27]. На думку відомого російського вченого-адміністративіста

      Д. М. Бахраха, «адміністративно-правовий примус – це особливий вид державного примусу, обґрунтованість якого полягає в застосуванні суб'єктами функціональної влади встановлених нормами адміністративного права примусових заходів у зв'язку з неправомірними діями [23, с. 257].

      І. П. Голосніченко пише, що адміністративний примус – це метод вольового забезпечення, відповідно до правової норми поводження громадян, посадових і юридичних осіб за допомогою застосування заходів впливу, урегульованих адміністративно-правовими нормами, з метою досягнення відповідного порядку, припинення і попередження правопорушень, притягнення до відповідальності правопорушників [60, с. 20].

      У свою чергу, Л. В. Коваль вважає, що адміністративний примус – різновид державного примусу, окремий інститут адміністративного права, який за своєю сутністю втручається до сфери правових інтересів правопорушника, інших суб'єктів права; включаючи заходи припинення адміністративних правопорушень, адміністративного попередження й адміністративного стягнення [123, с. 115]. Ю. П. Битяк відзначає, що примусові заходи – це система засобів психічного чи фізичного впливу на свідомість і поводження людей з метою досягнення чіткого виконання встановлених обов'язків, розвитку суспільних відносин у рамках закону, забезпечення правопорядку і законності [6, с. 152].

      В. К. Колпаков під адміністративним примусом розуміє владне, здійснюване в однобічному порядку й у передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'єктів правопорушень, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, запобіжних заходів правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових положень [129, с. 194].

      В роботі Ю. М. Козлова ми бачимо, що адміністративний примус у широкому сенсі забезпечує дотримання правил поведінки, виражених в адміністративно-правових нормах [126, с. 129]. Адміністративний примус

      М. В. Макарейко, Є. О. Черенков охарактеризували як засіб психічного, фізичного, матеріального чи організаційного впливу, заснований на нормах адміністративного права, застосовуваний спеціально уповноваженим суб'єктом у визначених процесуальних формах з метою забезпечення громадського порядку і громадської безпеки [156, с. 94].

      Адміністративний примус – це застосування відповідними суб’єктами до осіб, які не перебувають в їх підпорядкуванні, незалежно від волі і бажання останніх передбачених адміністративно-правовими нормами заходів впливу морального, майнового, особистісного та іншого характеру з метою охорони суспільних відносин, що виникають у сфері державного управління, шляхом попередження і припинення правопорушень, покарання за їх вчинення [130, с. 45].

      На думку Т. О. Мацелик «адміністративний примус – це сукупність заходів впливу, які застосовуються уповноваженими на те органами до фізичних та юридичних осіб на основі адміністративно-правових норм та з метою охорони та захисту суспільних відносин, що виникають у сфері державного управління, шляхом попередження і припинення правопорушень, покарання за їх вчинення [161, с. 21-22].

      І. В. Мельник сутнісний зміст адміністративного примусу розуміє у застосуванні певних обмежень щодо захисту і відновлення порушених зазіханням прав, у першу чергу, прав на життя, здоров‘я, фізичну свободу, тобто, особисту безпеку [163, с. 8]. Крім цього, вказаний автор вперше розглядає адміністративний примус у контексті забезпечення прав і свобод людини, зміцнення законності і правопорядку [163, с. 8].

      Г. Забарний, Р. Калюжний, В. Терещук, В. Шкарупа, М. Данількевич визначають його як засіб забезпечення й охорони правопорядку в сфері державного управління, який виконує каральну роль, й додають, що полягає він у психічному, матеріальному або фізичному впливі на свідомість та поведінку людей [80, с. 109].

      І. О. Галаган відрізняє види адміністративного примусу за наступними критеріями: 1) спосіб забезпечення правопорядку; 2) нормативні розходження регламентації; 3) цілі застосування; 4) фактичні підстави застосування; 5) правові наслідки застосування; 6) процесуальні особливості здійснення [55, с. 92].

      Як зазначає Т. О. Коломоєць, мета адміністративного примусу складна, включає в себе кілька складових, а саме: попереджувально-виховну, припиняючу та каральну, які деталізуються у попередженні, припиненні протиправних діянь та надзвичайних умов, локалізації їх наслідків, створенні необхідних ситуацій для можливого у майбутньому притягнення винних осіб до відповідальності, забезпеченні провадження в справах про правопорушення, покаранні, перевихованні правопорушників. Ці три складові (умовно виділені) взаємодоповнюють одна одну і у сукупності утворюють єдине ціле – мету адміністративного (хоча назва вже не у повній мірі відповідає змісту) примусу. Зміна акцентів у стосунках особи і держави зумовили і відповідну зміну пріоритетів у використанні потенціалу цього різновиду державно-правового примусу, ролі і значенні складових його мети. Він повинен використовуватися насамперед для попередження будь-яких протиправних дій, надзвичайних ситуацій, забезпечення прав, свобод осіб у їх стосунках із державою, і лише у випадках наявності загрози правопорядку, законності, належному розвитку суспільства, увагу слід акцентувати на каральній складовій його мети [128, с. 124].

      Як слушно зазначає Ю. Я. Кінаш, застосування адміністративного примусу служить одним з важливих факторів дотримання законності, попередження правопорушень, виховання громадян у дусі точного і неухильного дотримання законів [120, с. 29]. Адже закони – основа законності. Але нерідкі ситуації, коли законів приймалось багато, а при цьому ніякої законності не було. Проявляється і інше розуміння законності – виконання законів, точне і неухильне дотримання усіма усіх приписів законодавця. Але тоді виходить, що законність ототожнюється з діяльністю людей, з їх правомірними вчинками, з їх відносинами, які розвиваються на підставі і в межах закону. Тому, виходячи з цього, треба ототожнювати законність з правовим порядком. Саме правопорядок визначають зазвичай як сукупність правових відносин, які складаються на підставі законності, як порядок у відносинах людей, який базується на законах та їх суворому виконанні [116, с. 30]. Саме тому ми розглядаємо сумісно законність і правопорядок як певний режим, що повинен забезпечуватися зокрема і адміністративним примусом та дисциплінарною відповідальністю у Збройних Силах України.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16744.html " target="_blank">Ссылке