Поняття, значення та система зобов’язального права України

     

      Зобов’язальне право розглядається в цивілістиці неоднозначно: як інститут [36, с. 8], або як розділ (частина) [440, с. 81; 125, с. 1-3], або як підгалузь цивільного права.

      Більшість учених вважають, що зобов’язальне право становить собою підгалузь цивільного права.

      Підгалузь цивільного права – це сукупність інститутів і окремих норм, що регулюють цілісну групу відносин у сфері цивільного обороту (наприклад, право власності, зобов’язальне право, спадкове право тощо).

      На думку Н. С. Кузнєцової, зобов’язальне право й за своїм значенням у системі цивільно-правових норм, і за обсягом правового матеріалу виходить далеко за межі звичних уявлень про правовий інститут і фактично становить собою структуровану підсистему, підгалузь цивіль¬ного права [238, с. 9].

      Учені підкреслюють, що зобов’я¬зальне право – одна з найважливіших підгалузей циві¬льного права, норми якої регулюють широке коло від¬носин, головне місце серед яких належить відносинам майнового обігу [214, с. 218].

      У науковій літературі виокремлюють шість підгалузей цивільного права (кожна з яких складається з окремих інститутів): право власності та речові права на чуже майно; зобов’язальне право; особисті немайнові права фізичної особи; право інтелекту¬альної власності; сімейне право та спадкове право [126, с. 33]. М. Д. Єгоров майже все цивільне право (крім загальних положень) фактично поділив на підгалузі.

      На думку В. І. Борисової, у цивільному праві необхідно виділяти п’ять підгалузей: особисті немайнові права фізичної особи; право власності та речові права на чуже майно; право інтелекту¬альної власності; зобов’язальне право; спадкове право [454, с. 27].

      Тобто українські цивілісти, як правило, сімейне право не включають у структуру цивільного права. Не будемо вдаватися до цієї дискусії, оскільки для нашого дослідження важливо інше – визнання більшістю авторів-цивілістів зобов’язального права підгалуззю цивільного права. Отже, розглянемо зобов’язальне право як підгалузь цивільного права України. Виділення такої підгалузі у структурі цивільного права зумовлено тим, що вона також має свій предмет правового регулювання. Так, вважається, що предмет такої підгалузі, як зобов’язальне право, складають відносини економічного обороту, що опосредковують процес переміщення матеріальних і нематеріальних благ. Переміщення ж цих благ неможливо без здійснення відповідних активних дій, спрямованих на їх переміщення. Унаслідок цього в зобов’язальному праві на основі юридичної рівності сторін застосовується підгалузевий метод надання управоможеній особі можливості вимагати здійснення на її користь визначених і притому активних дій [126, с. 33-34]. Зобов’язальне право визнається підгалуззю цивільного права насамперед тому, що регулює відносно однорідні договірні та недоговірні зобов’язальні відносини, містить норми загальної та спеціальної дії, що мають предметну та функціональну спрямованість.

      Для того щоб з’ясувати поняття зобов’язального права, маємо встановити, яку групу суспільних відносин, регульованих цивільним правом взагалі, регулює, зокрема, зобов’язальне право. Інакше кажучи, з усієї маси суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права, маємо виділити ту групу суспільних відносин, яка є предметом од¬ного з розділів цивільного права, а саме – права зобов’язального [67, с. 464].

      На думку О. Н. Садікова, предметом зобов’язань, як частини цивільного права, є, за загальним правилом, майнові відносини, пов’язані з передачею речі, виконанням робіт або наданням різного роду послуг. Проте зобов’язання можуть включати й відносини немайнові, зазвичай допоміжного характеру, наприклад обов’язок подавати заявку на надання послуг, подавати періодичну інформацію або звітність. Стосовно прав за договором дарування в ЦК прямо говориться про те, що об’єкт цього договору може мати для сторони немайнову цінність. Деліктні зобов’язання охороняють не лише майнові, але також і немайнові права фізичних і юридичних осіб [132, с. 22].

      Найчастіше в цивілістичній літературі відзначають, що предметом зобов’язального права є відносини обміну в суспільстві, відносини, що складаються в процесі економічного обороту. У результаті правового регулювання відносини економічного обороту набувають правової форми й стають зобов’язальними правовідносинами.

      Але цікаво, що в економічній теорії не зустрічається такий термін, як «економічний оборот». Його використання фактично обмежується літературою з цивільного права.

      Так, зазначається, що за змістом майнові відносини, які регулюються цивільним правом, поділяються на речові відносини та відносини економічного обороту (зобов’язальні відносини). Відносини економічного обороту — це відносини, що складаються у зв’язку з рухом матеріальних цінностей від однієї особи до іншої. Так, власник майна, розпоряджаючись ним, може укладати цивільно-правові договори, спрямовані на передачу майна іншій особі, або у власність (наприклад, договір купівлі-продажу, міни), або у тимчасове користування (наприклад, договір оренди) [456, с. 8].

      Думаємо, неточно визначати відносини економічного обороту як відносини, що складаються у зв’язку з рухом матеріальних цінностей від однієї особи до іншої, оскільки в такому вигляді вони мають поширюватися й на різні види правонаступництва, адже при правонаступництві ми також маємо справу з рухом матеріальних цінностей від однієї особи до іншої, наприклад від спадкодавця до спадкоємців.

      М. Д. Єгоров трактує поняття економічного обороту дещо інакше, а саме зазначає, що відносинами економічного обороту опосередковується переміщення тільки таких матеріальних благ, які виступають у формі товару. Тому під відносинами економічного обороту слід розуміти відносини, які встановлюються в процесі товарного переміщення матеріальних благ. Саме ці відносини, на його думку, і складають предмет зобов’язального права [126, с. 571]. Тобто автор конкретизував, переміщення яких благ є визначальним для економічного обороту – матеріальних благ, які виступають у формі товару.

      Дещо зміщені акценти в сучасній літературі. Сутність зобов’язання зводиться до зобов’язування конкретних осіб до певної поведінки в рамках майнового (цивільного) обороту, тобто до тих або інших форм товарообміну. Для нього характерний стан пов’язаності однієї особи відносно іншої [127, с. 80]. Автор цього визначення відмовився від використання терміна «економічний оборот», замінив його на «майновий», який ототожнюється з цивільним. Думаємо, що останнє є невірним, про що йтиметься нижче.

      Д. В. Боброва визначає зобов’язальне право як систему цивiльно-правових норм, якi на засадах юридичної рiвностi регулюють майновi вiдносини в галузi товарообороту (обiгу), а також майновi вiдносини з вiдшкодування завданої шкоди за участі органiзацiй i громадян [453, с. 10]. Але загальним для цих визначень економічного обороту є вказівка на переміщення саме матеріальних благ. Крім того, вчені підкреслюють, що блага, які переміщаються в обороті, мають форму товару.

      О. С. Іоффе стверджував, що в основу право¬вого конструювання зобов’язання має бути покладений економічний процес переміщення майна та інших результатів праці, які також мають майновий характер [189, с. 8].

      Є. О. Суханов відзначає, що зобов’язальне право становить собою підгалузь цивільного права, що регулює економічний оборот (товарообмін), тобто відносини з переходу від одних осіб до інших матеріальних і інших благ, що мають економічну форму товару [125, с. 1]. Автор хоч і не обмежує оборот тільки переміщенням матеріальних благ, але пише, що блага повинні мати форму товару.

      Товар – категорія економічна, її сутність, зазвичай, визначають як продукт праці, який виробляється для обміну шляхом купівлі-продажу. Кожний товар має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини, по-друге, здатний обмінюватися на інші блага в певних пропорціях [330].

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/18084.html " target="_blank">Ссылке