Межі об’єкта кримінально-правового регулювання
Здійснюючи правове регулювання суспільних відносин, держава тим самим втручається у визначення правового статусу приватних осіб. І ця теза є справедливою безвідносно до того, про регулювання якого типу відносин (приватних чи публічних) ідеться. Так, регулюючи приватноправові відносини, а також публічно-правові відносини, не пов’язані з юридичною відповідальністю, держава тим самим визначає права та обов’язки учасників такого відношення. Реалізація таких прав та виконання обов’язків є використанням суб’єктом частини обсягу свого правового статусу. При правовому регулюванні публічно-правових відносин, пов’язаних із юридичною відповідальністю (кримінально-правових та адміністративно-правових у частині адміністративної відповідальності), визначаються юридичні обов’язки суб’єктів, які підлягають такій відповідальності. Відповідно примусове виконання таких обов’язків зменшує обсяг прав і свобод відповідних суб’єктів, тим самим обмежуючи їх правовий статус. Разом із тим усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах, у зв’язку з чим можуть «зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві» (стаття 1, частина 2 статті 29 Загальної декларації прав людини). Саме тому будь-яке обмеження правового статусу людини має бути, по-перше, обґрунтованим із названих міркувань, а по-друге, встановлення таких обмежень не може бути всеосяжним. Інакше кажучи, саме встановлення обмежень правового статусу людини повинно мати свої межі. Особливо зазначене стосується кримінального права, де найгострішими є «колізії інтересів людини із загальновизнаними інтересами інших громадян, суспільства та держави» .
Виходячи з викладеного, особливого значення в дослідженні проблематики кримінально-правового регулювання суспільних відносин набуває визначення меж такого регулювання. І слід відзначити, що в літературі з кримінального права окремі аспекти цього питання піднімалися тими вченими, які досліджували як загальні питання формування та реалізації кримінально-правової політики, так і проблеми такого напряму кримінально-правової політики, як криміналізація злочинів (С. С. Босхолов, Л. Д. Гаухман, П. С. Дагель, І. Е. Звечаровський, М. І. Ковальов, О. І. Коробєєв, А. А. Митрофанов); межі дії закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі (О. І. Бойцов, Б. В. Волженкін, Л. В. Іногамова-Хегай, О. М. Медведєв, Ю. А. Пономаренко, А. Є. Якубов); застосування кримінального права (Є. В. Благов, А. В. Наумов). Разом із тим у дослідженнях, безпосередньо присвячених проблемам кримінально-правового регулювання (В. К. Дуюнов, М. М. Кропачев, Н. О. Лопашенко, Г. О. Петрова, С. Д. Шапченко), питання щодо визначення меж такого регулювання або не піднімаються зовсім, або ж розглядаються побіжно, без належного рівня глибини і конкретизації. У зв’язку з цим у сучасній науці кримінального права намітилися лише основні підходи до визначення меж кримінально-правового регулювання. Сама ж методологія визначення таких меж та їх окреслення з урахуванням такої методології ще потребують свого дослідження.
Як уже відзначалося вище, однією з особливостей сучасного етапу розвитку вітчизняного правознавства є повернення його до класичної концепції поділу права на приватне і публічне . Уявляється, що методологічний запас такого поділу для наукових досліджень ще далеко не вичерпаний і передусім саме для галузей публічного права, зокрема кримінального права України. Сказане стосується у тому числі й проблеми окреслення меж кримінально-правового регулювання, яка, на наш погляд, тільки і може бути вирішена на методологічних засадах публічно-правової природи цієї галузі права.
Вище вже зазначалося, що кримінальне право має об’єктом свого регулювання певну групу суспільних відносин. При цьому характер таких суспільних відносин та ознаки, за якими вони об’єднуються до однієї групи, принципово відрізняються від характеру та причин об’єднання до однієї групи приватноправових суспільних відносин. Якщо приватні (цивільні) суспільні відносини об’єктивно існують ще до їх правового врегулювання і завдання законодавця, як уже відзначалося вище, полягає лише в тому, щоб визначити коло існування таких відносин для того, щоб піддати їх режиму приватного права, то у сфері публічних відносин, і зокрема кримінально-правових, справи обстоять інакше.
Тому визначення меж кримінально-правового регулювання — це не виділення з кола реально існуючих суспільних відносин тих, які можуть бути піддані врегулюванню нормами кримінального права, а окреслення кола тих суспільних відносин, які можуть складатися на підставі норм кримінального права. Визнання того, що суспільні відносини складаються в результаті існування невизначеного кола типізованих дій чи подій у суспільстві (юридичних фактів), логічно приводить до висновку про те, що визначення кола суспільних відносин, які регулюються кримінальним правом, інакше кажучи, меж кримінально-правового регулювання, полягає перш за все у визначенні кола тих діянь, які можуть бути визнані злочинами.
Слід відзначити, що в питанні визначення підстав віднесення того чи іншого конкретного діяння до злочинних здобутки вітчизняної науки кримінального права є безсумнівними. У працях таких криміналістів, як М. О. Бєляєв , П. С. Дагель , О. І. Коробеєв та інших, була створена і розвинута теорія криміналізації злочинів, яка знаходить підтримку і в сучасній літературі . Не заперечуючи інструментального значення цієї теорії, яке знаходить свій прояв при криміналізації кожного окремого діяння, відзначу, що її придатність до визначення всієї сукупності діянь, які можуть бути віднесені до злочинних, є сумнівною. Ця теорія не дає відповіді на питання про те, що об’єднує певні види поведінки людей у ту групу, належність до якої зумовлює кримінально-правову протидію їм. Таким чином, уявляється, що одним з основних завдань сьогодні є не подальше дослідження підстав криміналізації кожного окремого діяння, а визначення меж тієї сфери, в якій вчиняються такі діяння, протидія котрим може вестися кримінально-правовими засобами лише в рамках суспільних відносин, регульованих нормами кримінального права.
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16746.html " target="_blank">Ссылке
