Принципи кримінально-правового регулювання

     

      Правове регулювання кримінально-правових суспільних відносин, яке полягає у створенні та застосуванні норм кримінального права щодо таких відносин, з усією очевидністю само піддається певному унормуванню. Тому, досліджуючи проблему правового регулювання кримінально-правових суспільних відносин, не можна оминути увагою ту нормативну основу, на якій воно здійснюється. Крім того, цілком очевидно, що така нормативна основа не є і не може бути однорідною за характером правових норм, що її складають. Правові норми, через які здійснюється правове регулювання кримінально-правових суспільних відносин, в цілому є достатньо однорідними за своєю правовою природою, однак серед них можна виділити певні базисні норми, які традиційно іменуються нормами-принципами.

      Теоретична і практична значущість проблеми принципів, що діють у правовій сфері, зумовила те, що вона завжди була в колі уваги як теоретиків права, так і представників галузевих правових наук, у тому числі й криміналістів. Зокрема, аналізу поняття, системи, проблем практичної реалізації принципів кримінального права в кримінально-правовій науці радянського періоду були присвячені дослідження О. А. Герцензона, Ю. А. Демидова, М. Д. Дурманова, М. І. Загороднікова, С. Г. Келіної, Г. А. Кригера, В. М. Кудрявцева, А. А. Піонтковського, А. Б. Сахарова, П. А. Фефелова, М. Д. Шаргородського та інших авторів. Ці роботи в основному узгоджуються з результатами загальнотеоретичних досліджень проблеми принципів права, що відображені у трудах С. С. Алексєєва, Г. О. Борисова, А. М. Колодія, Л. С. Явича та інших теоретиків права. У сучасний період проблеми принципів кримінального права в Україні спеціально досліджували В. А. Гацелюк та М. Й. Коржанський; у Росії: Н. О. Лопашенко, В. В. Мальцев, Ю. Є. Пудовочкін, С. С. Пірвагідов, В. Д. Філімонов, В. Ф. Щепельков та інші криміналісти. Питання принципів здійснення кримінально-правової політики в сучасній українській літературі досліджують Л. М. Герасіна, М. І. Панов, А. А. Митрофанов та П. Л. Фріс. Виходячи з того, що саме слово «принцип» походить від латинського principium, що в перекладі означає «початок», «першооснова», цим терміном прийнято позначати низку схожих між собою явищ. Це і основ­не, вихідне положення певної теорії, вчення, і керівна ідея, правило поведінки, і внутрішнє переконання людини, її світоглядні засади, і основа влаштування та дії певного приладу, механізму тощо . Категорія «принцип» означає основне, вихідне положення якої-небудь теорії, вчення, науки, світогляду, політичної організації тощо . Заслуговує на увагу визначення М. О. Бєляєва про об’єктивно-суб’єктивний характер принципів, що діють у сфері політики та права. Як пише вчений, їх об’єктивність полягає в тому, що в принципах відбиваються об’єктивно діючі закономірності розвитку природи і суспільства, реально існуючі суспільні відносини, які склалися на даному історичному проміжку часу. Разом із тим ці принципи є й категорією суб’єктивною, оскільки вони являють собою продукт свідомої діяльності людей, вони формулюються, проходячи через свідомість людей, являють собою сукупність ідей, які покликані спрямовувати розвиток того чи іншого суспільного явища у сфері політики чи права .

      Тому, коли говорять про принципи права (або принципи, що діють у правовій сфері), їх звичайно визначають як «результат певного узагальнення, наукової абстракції» , «керівні ідеї, що характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві» , «ідеї, що пронизують право» , «відправні ідеї існування права» тощо.

      Усвідомлюючи, що поглиблене дослідження сутності та ознак принципів права є предметом подальших спеціальних наукових досліджень, тут не будемо вдаватися до детального аналізу і критики суджень, висловлених попередніми дослідниками. Відзначимо лише, що на підставі результатів проведених багатьма вченими досліджень принципи права можна визначити як загальні положення, керівні ідеї, що пронизують собою всю правову матерію, підкоряючи собі інші норми права. У такому розумінні принципи права справедливо розглядаються окремими авторами як такі, що «виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і становлять його головні риси» .

      При відносній одноманітності поглядів на сутність правових принципів можна було б зробити висновок про те, що ця категорія належить до найбільш однозначних і безспірних у теорії права. Однак сутність правових категорій пов’язана не лише з визначенням, а й з установленням їхніх ознак, функціонального призначення. А в цьому аспекті єдності поглядів щодо правових принципів не відзначається. Так, у літературі стверджується, що за своїми ознаками принципи права бувають двоякого виду, розподіляються на дві великі групи: принципи чинного права та інші правові принципи. Принципи чинного права виступають як відправні положення (правила), що безпосередньо входять до його змісту. Вони представлені там як найважливіші норми, реально виражені й закріплені в них. Тому принципи, що включаються в цю групу, мають усі властивості правових норм, обов’язкові для учасників регульованих відносин, і відступ від них розцінюється як порушення законності в державі . Інші правові принципи становлять вихідні юридичні положення й ідеї, що не увійшли до змісту чинного права, не зафіксовані в ньому і властивостями правового регулятора не володіють.

      Названа ідея є співзвучною з ідеєю про двояку форму вираження правових принципів у праві. Відповідно до неї існує дві форми закріп­лення принципів у правовій матерії. Першу утворюють ті, які знайшли безпосереднє закріплення в нормах права (пряме закріплення). Другу — виведені зі змісту цілого ряду норм тієї чи іншої галузі права (непряме закріплення). Звідси в правовій доктрині стало природним виділення норм-принципів і принципів-ідей. Останніми вважалися ті, які не мають чітко відбитої в законі форми (прямо не закріплені), а, як писав В. Н. Ронжин, «розлиті», «розчинені» у праві .

      Ми вважаємо, що поділ принципів права на такі види хоч і відображає реальний стан речей, проте його практичне значення навряд чи є суттєвим. Якщо стояти на позиції пріоритетності принципових положень права щодо інших його норм, то, очевидно, що незалежно від того, знайшов чи не знайшов принцип права своє безпосереднє закріплення в тексті нормативно-правового акта, він повинен безумовно враховуватися і впливати на правове регулювання відповідних відносин. Незалежно від форми вираження в праві, тобто пряме безпосереднє текстуальне закріплення в одній нормі права чи «розчиненість» у низці норм права, правові принципи в силу такого правового закріп­лення стають вираженням державної волі, набувають характеру загальнообов’язкових вимог, дотримання яких забезпечується державою. Очевидно, що правові принципи існують незалежно від того, отримали вони нормативне закріплення чи ні. Сформовані часом і традиціями в рамках конкретних правових систем, вони безвідносно форми їх закріплення не тільки регулюють поведінку суб’єктів права, а й упорядковують нормативний матеріал конкретних галузей права. Будучи ж регламентованими в законі, вони не просто отримують нове нормативне життя , а й роблять більш видимою проблему узгодженості або неузгодженості з ними іншого галузевого нормативного матеріалу. Тому, говорячи про принципи права, ми маємо на увазі як ті, що прямо безпосередньо текстуально закріплені в окремих правових нормах, так і ті, що «розчинені» в їх змісті.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16746.html " target="_blank">Ссылке