Механізм кримінально-правового регулювання

     

      Нормативна врегульованість кримінально-правових суспільних відносин досягається не тільки і не стільки завдяки існуванню самої норми кримінального права, скільки шляхом функціонування певної інструментальної системи, яка втілює цю норму в життя, перетворює її зі сфери належного (мета правового регулювання, втілена в нормах) у сферу сущого (відповідність суспільних відносин вимогам норми). Такий механізм трансформації нормативних положень до регульованих суспільних відносин у дослідженнях багатьох учених-правознавців дістав назву механізму правового регулювання.

      Теоретичне дослідження проблем механізму, за допомогою якого ідеальні положення правових норм трансформуються в реальне суспільне життя, є традиційним для радянської і пострадянської правової науки другої половини ХХ — початку ХХІ століття. Свій вагомий внесок у розроблення цієї проблематики в різний час зробили М. Г. Александров, С. С. Алексєєв, В. М. Горшеньов, В. П. Казимірчук, В. В. Лазарєв, М. І. Матузов, В. М. Протасов, Ю. Г. Ткаченко, В. Н. Шабалін, Л. С. Явич та багато інших правознавців. У результаті таких досліджень була розроблена відносно цілісна концепція розуміння механізму правового регулювання, яка впродовж певного періоду цілком задовольняла потреби юристів-дослідників.

      Уперше категорія механізму правового регулювання з’явилася в роботах М. Г. Александрова , однак найбільш ґрунтовного теоретичного осмислення вона набула у працях С. С. Алексєєва . На думку останнього, механізм правового регулювання складає взята в єдності вся сукупність правових засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини . З часом уявлення С. С. Алексєєва про механізм правового регулювання певним чином модифікувалися, однак в основі своїй залишалися стабільними. Початково, в його розумінні, механізм правового регулювання містив три основних елементи (або частини): юридичні норми, правовідносини та акти реалізації суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, а також ще два (очевидно, неосновних) елементи: нормативні юридичні акти та правосвідомість і правова культура . Крім того, автор також стверджував, що структура механізму правового регулювання може ускладнюватися і за рахунок таких додаткових елементів, як індивідуальні веління, спрямовані на казуальне регламентування суспільних відносин, а також акти державних або громадських органів, що спрямовані на владну примусову реалізацію юридичних обов’язків . В останніх роботах «під суворо інструментальним кутом зору» С. С. Алексєєв виділяє в механізмі правового регулювання три основні ланки: юридичні норми — основу правового регулювання; правові відносини, і зокрема суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників; акти реалізації прав та обов’язків; а також четверту ланку, яка лише в деяких випадках включається до механізму правового регулювання, — акти застосування права, а також окремі додаткові елементи — індивідуальні акти, правоположення практики тощо . При цьому він зазначає, що «є і більш глибокий шар механізму правового регулювання, безпосередньо пов’язаний із регулятивними функціями права», маючи на увазі ще раніше висловлену ним ідею розгляду самого правового регулювання як процесу, який складається з трьох стадій: регламентування суспільних відносин, що потребують правового регулювання, дії юридичних норм, у результаті якої виникають чи змінюються суб’єктивні права й обов’язки конкретних осіб, а також реалізації цих прав та обов’язків, при якій правове регулювання досягає своєї мети — втілюється у поведінці конкретних осіб .

      Разом із тим у літературі були сформульовані й інші позиції за обсягом розуміння досліджуваного поняття. Так, наприклад, В. Н. Хропанюк поняття механізму правового регулювання визначає більш стисло — як систему правових засобів, за допомогою яких здійснюється упорядкованість відносин відповідно до мети і завдань правової держави . Натомість А. В. Малько вказує, що мета механізму правового регулювання — забезпечення безперешкодного руху інтересів суб’єктів до цінностей, тобто гарантованість їх справедливого задоволення. Виходячи з цього, він визначає механізм правового регулювання як систему правових засобів, організованих найбільш послідовним чином з метою подолання перешкод, які стоять на шляху задоволення інтересів суб’єктів права . Деякі інші автори розуміють категорію механізму правового регулювання дещо ширше. Зокрема, В. Н. Шабалін до елементів системи механізму правового регулювання відносить «усі ті правові явища, єдність і взаємодія яких роблять її цілісною, відносно замкнутою управляючою системою і надають їй своєрідного — юридичного характеру». Такими елементами, на його думку, є правосвідомість, правотворчість, юридичні норми, правовідносини, законність та правопорядок .

      На думку С. А. Зінченка, запропоновані С. С. Алексєєвим компоненти та елементи механізму правового регулювання (норми, правовідносини, юридичні акти тощо), які взаємодіють між собою, дають лише фрагментарне уявлення про дію такого механізму. Цей автор розглядає найбільш цінним такий механізм правового регулювання, за якого в динамічній взаємодії, «зчепленні», знаходяться не тільки норми, правовідносини, права та обов’язки, акти реалізації, а й виникнення норм, юридичні факти, суб’єкти та об’єкти правовідносин тощо .

      На наш погляд, подібне розширення змісту досліджуваної категорії навряд чи є виправданим, оскільки воно здійснюється за рахунок явищ, не пов’язаних із правовим регулюванням. Очевидно, що категорія механізму правового регулювання похідна від категорії самого правового регулювання і тому має розумітися в контексті останнього, не звужуючи його рамки, але й не виходячи за них. Як уже відзначалося вище, не кожний правовий вплив складає правове регулювання, а саме тому поняття механізму правового регулювання, як справедливо вказується у літературі, є вужчим за поняття механізму правового впливу . Поняття «вплив» за обсягом більш широке, ніж «регулювання», відзначає М. М. Марченко, бо вплив включає як регулювання за допомогою певної правової норми, так і інші правові засоби і форми впливу на поведінку людей . Оскільки ж правове регулювання необхідно відмежовувати від інших видів правового впливу на суспільні відносини, то й засоби, що переводять такий позарегуляторний вплив права на суспільні відносин, не повинні включатися до механізму правового регулювання. У цьому аспекті уявляється виправданим підхід С. А. Комарова, який правову свідомість, правову культуру, правові принципи, правотворчий процес включає до механізму правового впливу поряд із механізмом правового регулювання .

      Необхідно також відзначити, що сама концепція механізму правового регулювання в сучасній літературі іноді піддається окремими авторами критиці, у зв’язку з чим пропонується від неї відмовитися .

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16746.html " target="_blank">Ссылке