Поняття норми кримінального права
Правове регулювання кримінально-правових суспільних відносин полягає в їх упорядкуванні, здійснюваному через визначення юридичного статусу суб’єктів таких відносин шляхом установлення, зміни чи скасування їх прав і обов’язків. При цьому згадані права та обов’язки суб’єктів визначаються нормами кримінального права та втілюються в життя (реалізуються, виконуються) через правозастосовні акти органів державної влади. Інколи стверджується, що власне «правове регулювання полягає перш за все в установленні за допомогою правових норм юридичних прав і обов’язків учасників суспільних відношень» і саме «у цьому полягає специфіка впливу права на суспільне життя» . У такому ракурсі очевидною стає та ключова роль, яку відіграють норми права в усьому процесі правового регулювання.
Будучи основною «клітинкою» всієї системи права, норма права виступала предметом наукових досліджень упродовж усього періоду існування юридичної науки як такої. За цей період були сформовані різні підходи, концепції і навіть школи щодо розуміння права та його норм (соціологічна, історична, етична, нормативістська тощо), у рамках яких були досліджені різні аспекти і прояви поняття норми права. Зрештою у ХХ столітті в радянській, а пізніше — в українській і російській правознавчій науці норми права досліджувалися в рамках концепцій нормативістської школи, яка в радянський період зазнавала значного ідеологічного впливу. Проте саме ідеї цієї школи привели вітчизняних правознавців до розуміння сутності норми права як певного роду соціального регулятора, а починаючи десь із 60-х років минулого століття у радянській і пострадянській юридичній літературі норми права досліджуються переважно крізь призму механізму правового регулювання, як один із його елементів .
У результаті тривалих досліджень сучасна юридична наука (як на рівні загальної теорії права, так і на рівні окремих галузевих наук, у тому числі науки кримінального права) у цілому дійшла розуміння норми права як певного правила поведінки. Так, С. С. Алексєєв характеризує норму права як «загальне правило поведінки, яке від інших норм у суспільстві відрізняється загальнообов’язковістю, строгою (формальною) визначеністю за змістом, примусовістю» . О. Е. Лейст називає нормою права «розраховане на регулювання певного виду суспільних відносин загальне правило поведінки, яке встановлене або санкціоноване державою і охороняється від порушень за допомогою заходів державного примусу» . На думку В. Д. Ткаченка та І. В. Яковюка, «норма права — це соціально обумовлене, спрямоване на регулювання суспільних відносин обов’язкове для виконання правило поведінки, яке схвалюється або встановлюється державою і у своїй реалізації забезпечується рівнем свідомості виконавців, організаційною та виховною роботою і можливістю застосування державного примусу в разі порушення його вимог» . О. Ф. Скакун та Н. К. Подберезький визначають норму права як «формально обов’язкове правило поведінки (зразок, масштаб, еталон) загального характеру, що закріплює міру свободи і справедливості, виражає загальні та індивідуальні інтереси (волю) населення країни, служить регулятором суспільних відносин і забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу» (курсив скрізь наш. — О. Н.).
Сучасні кримінально-правові дослідження поняття норми кримінального права цілком обґрунтовано будуються на логічному співвідношенні загального і спеціального понять, де як загальне виступає дефініція норми права як такої, а спеціальне — визначення поняття норми кримінального права. У результаті норма кримінального права визначається, наприклад, В. Д. Філімоновим як «загальнообов’язкове правило соціальної поведінки, яке встановлене державою, виражене в кримінальному законі й охороняється органом держави шляхом контролю за його дотриманням і застосуванням покарання або інших заходів кримінально-правового характеру за вчинення злочину» . М. М. Кропачев пише, що «норма кримінального права є загальнообов’язковим правилом поведінки, дотримання якого забезпечується примусовою силою заходів кримінально-правового впливу» . На думку Г. О. Петрової, кримінально-правова норма — це встановлена державою міра можливої діяльності, адресована суспільству і фізичній особі, що наділені взаємними правами і обов’язками, яка регулює кримінально-правове відношення . Схоже розуміння поняття норми кримінального права підтримується і в навчальній літературі. Відзначається, зокрема, що норми кримінального права, які в більшості своїй виступають як норми-заборони, забороняють певні вчинки людей під загрозою застосування кримінального покарання і є певними правилами поведінки, що встановлюються в суспільстві вищими органами законодавчої влади .
Уже з наведених визначень видно, що сучасна нормативістська концепція праворозуміння розглядає норму права (у тому числі — норму кримінального права) як певне правило, яким регулюється соціально значима поведінка (діяльність) учасників суспільних відносин. Проте ні в загальній теорії права, ні в науці кримінального права немає єдності у поглядах щодо ознак (властивостей, характеристик) норм права, у тому числі норм кримінального права. Так, багато правознавців, які досліджують загальне поняття норми права, вважають за необхідне привнести до нього вказівку на вираження нормою інтересів певної соціальної спільноти. І якщо в радянській юридичній літературі, яка спиралася на ленінське розуміння права як вираженої в законі волі економічно панівного класу, стверджувалося, що норми права виражають «матеріально обумовлену волю і соціальні цілі трудящих мас на чолі з робітничим класом» , то деякі сучасні автори в дусі тих же традицій пишуть про вираження нормами права загальних та індивідуальних інтересів (волі) населення країни . Інші правники не вважають за необхідне вказувати в дефініції поняття норми права на вираження нею чиєїсь волі.
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16746.html " target="_blank">Ссылке
