Диспозиція і санкція норм кримінального права та їх види

     

      У загальній теорії права усталеним є погляд на диспозицію норми права як таку її частину, «в якій викладений зміст правила поведінки. У ній сформульовані права й обов’язки, яких суб’єкти суспільних відносин набувають за наявності умов, передбачених гіпотезою норми» . Із такого розуміння змісту поняття диспозиції норми права виходять і криміналісти, проте намагаються узгоджувати його зі «специфікою» кримінального права, яка, на їх думку, полягає в тому, що дана галузь права забороняє громадянам (фізичним особам) вчиняти злочини. Так, наприклад, Т. В. Кльонова пише, що «диспозиції (норм кримінального права. — О. Н.) містять правила правомірної поведінки громадян, що визначаються через заборону окремих видів неправомірної поведінки» . Деякі ж інші криміналісти спрощують зміст диспозиції кримінального права, стверджуючи, що її становить не визначення правил поведінки певних суб’єктів, а сама лише вказівка на злочин. Так, О. А. Герцензон писав, що диспозицією норми кримінального права є «описання ознак даного виду злочину» . Подібне розуміння змісту диспозиції норми кримінального права є достатньо поширеним і визнаним у науці кримінального права, свідченням чого є і його відображення в навчальній літературі .

      Проте були висловлені й інші погляди щодо змісту диспозицій норм кримінального права. Так, зокрема, О. І. Бойцов вважає, що диспозиції норм кримінального права слід розглядати у двох проявах, залежно від того, в якому плані розглядається сама норма кримінального права. Так, якщо норма кримінального права розглядається в «позитивному плані», тобто як норма, яка забороняє вчиняти злочини, то її диспозицією є «частина норми, яка покладає на її суб’єктів обов’язок утримуватися від певних дій або зобов’язує їх до певних дій». Інакше кажучи, у даному аспекті диспозиція норми кримінального права розуміється О. І. Бойцовим саме як така її частина, яка забороняє вчинення злочину. Якщо ж норма кримінального права розглядається в «ретроспективному плані», тобто як норма, яка встановлює відповідальність за вчинений злочин, то її диспозиція — це «вказівка на обов’язок суду вирішити питання про застосування до винного відповідних заходів впливу» . З такими висновками О. І. Бойцова солідаризувався М. М. Кропачев . На думку ж Г. О. Петрової, «диспозиція кримінально-правової норми, відображаючи правозобов’язану діяльність суб’єктів кримінально-правового відношення, визначає її у виді взаємних прав та обов’язків, що виникають у суб’єктів після вчинення злочину» (курсив наш. — О. Н.). А Є. В. Благов відзначає, що диспозицією норми кримінального права без достатніх підстав часто називають її гіпотезу .

      Таким чином, огляд сучасної кримінально-правової літератури свідчить про те, що більшість криміналістів визначають зміст диспозицій норм кримінального права як такий, що визначає злочинність діянь. Більше того, така позиція міцно вкоренилася в практиці не тільки судів загальної юрисдикції, а й Конституційного та Верховного Судів України . Однак вона не узгоджується із сучасним розумінням суспільного призначення кримінального права. Ті ж криміналісти, які намагаються їх узгодити (наприклад, О. І. Бойцов та Г. О. Петрова), у своїх поглядах є не завжди послідовними, оскільки поруч із диспозицією у структурі норми кримінального права знаходять місце ще й для санкції. Саме тому, на наш погляд, проблема визначення змісту і призначення диспозиції у структурі норми кримінального права є наразі такою, що потребує спеціального дослідження. Тому ми вбачаємо своє завдання у вирішенні проблеми поняття та змісту диспозиції норми кримінального права, дослідженні її сутнісних ознак, виділенні та описанні окремих видів диспозицій кримінально-правових норм. Не викликає заперечень висновок про те, що в двоелементній структурі правової норми другий її елемент містить вказівку саме на зміст правила поведінки. Інакше кажучи, у цьому елементі правової норми має визначатися як суб’єкт, чия поведінка регулюється, так і ті права, обов’язки чи повноваження, якими даний суб’єкт наділяється. Саме такий елемент правової норми цілком слушно іменується її диспозицією. Етимологічно цей термін походить від лат. dispositio, який спершу означав план розташування військ чи флоту на полі бою чи у місці стоянки, а пізніше — «розпорядження начальника, як військам розташуватися частинами своїми і як діяти» . У сучасному юридичному розумінні в диспозиції будь-якої норми права міститься вказівка на ті зміни в статусі суб’єкта регульованих даною нормою суспільних відносин, які пов’язуються з появою юридичного факту, описаного в гіпотезі цієї норми.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16746.html " target="_blank">Ссылке