Застосування гіпотез норм кримінального права

     

      Цілком очевидно, що розуміння поняття застосування гіпотез норм кримінального права має пряму логічну залежність від розуміння поняття самої гіпотези норми кримінального права, а також — загального поняття застосування норм кримінального права. Якщо під гіпотезою норми кримінального права, як уже аргументувалося вище, розуміти такий елемент її структури, в якому визначаються юридичні факти, за наявності яких у одного з суб’єктів кримінально-правового відношення (а саме — держави) виникає повноваження, що передбачені диспозицією цієї кримінально-правової норми, а застосуванням норм кримінального права вважати імперативну владну діяльність тієї ж таки держави (в особі суду) по визнанню конкретного скоєного особою діяння злочином та встановленню його кримінально-правових наслідків, то цілком слушним буде висновок про те, що застосування гіпотези норм кримінального права — це частина (етап, стадія) застосування норми кримінального права, яка полягає у здійсненні умовиводу про відповідність ознак фактично скоєного діяння ознакам передбаченого законом складу злочину. Слід, щоправда, одразу зазначити, що таке принципово правильне визначення поняття застосування гіпотези норми кримінального права разом із тим не може вважатися повним і остаточним, про що буде сказано нижче.

      Проте вже навіть таке розуміння поняття застосування гіпотези норми кримінального права дає підстави для того, щоб погодитися із твердженнями тих криміналістів, на думку яких застосування гіпотез норм кримінального права є кримінально-правовою кваліфікацією . Такий концептуальний підхід став запорукою того, що теоретичні дослідження проблем застосування гіпотез норм кримінального права традиційно здійснювалися саме в рамках вчення про кваліфікацію злочину. Окремі вчені застосовували і більш широкий підхід — досліджували питання кримінально-правової кваліфікації в цілому.

      У радянській науці кримінального права теоретичні дослідження кримінально-правової кваліфікації були започатковані В. М. Кудрявцевим і далі розвинуті Б. А. Куріновим , Г. А. Левицьким , А. В. Наумовим, А. С. Новиченком та іншими криміналістами. У пострадянський період у російській науці кримінального права відповідні дослідження здійснювали Л. Д. Гаухман , М. Г. Кадніков , А. А. Толкаченко та деякі інші автори. В українській науці кримінального права окремі, як правило часткові, прикладні, питання кваліфікації злочинів досліджували М. Й. Коржанський та С. А. Тарарухін . Останніми роками дослідження теоретичних питань кримінально-правової кваліфікації набули значного поштовху в роботах криміналістів львівської школи — В. О. Навроцького та його учнів: Л. П. Брич , О. К. Маріна , Т. М. Марітчака та ін. У результаті досліджень, проведених згаданими та іншими вченими, було сформульовано, в цілому узгоджене, розуміння кваліфікації як процесу та результату (окремі криміналісти також додають — фіксації результату) встановлення відповідності між ознаками вчиненого особою діяння та ознаками певного діяння, описаного у кримінальному законі. Залежно від того, які саме з діянь, описаних у статтях кримінального закону, бралися до уваги окремими авторами, було також розмежовано поняття «кваліфікація злочинів» та «кримінально-правова кваліфікація». Зокрема, під першою розуміється лише встановлення відповідності певного вчиненого особою діяння ознакам певного складу злочину . Під другою ж розуміються не тільки випадки кваліфікації злочинів, а й кваліфікація діянь, які в силу малозначності або обставин, що виключають злочинність діяння, не є злочинами , кваліфікація «будь-якого діяння, яке містить хоча б формальні ознаки злочину… Такій кваліфікації підлягають і випадки необхідної оборони, і малозначні посягання, і заподіяння шкоди за відсутності певних елементів чи ознак складу злочину» .

      Проте за межами уваги дослідників проблем кримінально-правової кваліфікації досі лишаються питання кваліфікації такого різновиду юридичних фактів, що описуються гіпотезами норм кримінального права, як позитивні посткримінальні факти (дії та події). Крім того, не безспірними видаються судження окремих авторів (Є. В. Благов та ін.) про те, що застосування норми кримінального права (зокрема, її гіпотези) має місце і при так званій «негативній» кваліфікації злочину, тобто при кваліфікації певного діяння як незлочинного. Уявляється, що поява відзначених поглядів криміналістів стала результатом розгляду більшістю дослідників питань кримінально-правової кваліфікації у відриві від проблем застосування норм кримінального права, так би мовити на «інструментальному» рівні, без з’ясування теоретичних положень про норму кримінального права, її структуру і призначення.

      У зв’язку з викладеним ми вважаємо за необхідне визначити поняття, види та властивості кваліфікацій, що здійснюються в процесі застосування гіпотез норм кримінального права. На базі цього, як уявляється, може бути зроблений і висновок про сутність самого процесу застосування згаданого структурного елементу кримінально-правової норми.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16746.html " target="_blank">Ссылке