Методологічні та організаційно-методичні засади удосконалення обліку, дослідження та прогнозування злочинності в Україні

     

      За результатами проведеного дослідження нами було розроблено ряд пропозицій щодо удосконалення обліку, дослідження та прогнозування злочинності в Україні. Вони зводяться до наступного.

      «Одержання науково обґрунтованого уявлення про стан і динаміку злочинності в Україні» визначено у Концепції розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI століття (п.1.1) як одна з головних проблем, на вирішення якої мають бути спрямовані кримінологічні дослідження в країні [1, с. 5]. Таке уявлення може бути розроблено тільки на основі достовірної і повної інформації про злочинність, перш за все відомостей, які містяться у відповідній державній статистичній звітності.

      В останні роки в літературі часто вказують на неповноту державної статистичної звітності про злочинність, яка виникає внаслідок неповідомлення громадянами про вчинені щодо них злочини, відмови працівників органів внутрішніх справ у прийнятті заяв та повідомлень про злочини або необґрунтованої відмови у порушенні кримінальної справи по заяві або повідомленню, в результаті якої подія не обліковується як злочин і не потрапляє до статистичної звітності [31, с. 280–294; 194; 195, с. 640; 197, с. 65; 411, с. 32–37]. Це підтверджується і результатами здійсненого нами кримінологічного аналізу даних державної статистичної звітності щодо злочинності в Україні, а також моніторингових опитувань студентів м. Києва та працівників міліції, які працюють в різних регіонах країни. Аналогічна проблема більшою або меншою мірою є характерною і для обліку злочинів та ведення статистики злочинності у багатьох зарубіжних країнах [31, с. 280].

      Таким чином, забезпечення повноти реєстрації та обліку злочинів, які вчиняються в країні, — це складна і багатоаспектна проблема, яку в Україні та близьких до неї за соціально-економічними та політико-правовими умовами країнах СНД до цього часу не вдалося вирішити.

      Для розв'язання цієї проблеми необхідно перш за все визначити причини, які обумовлюють існуючу практику обмеження реєстрації та обліку злочинів. Головною з них є, на наш погляд, об'єднання в практиці діяльності правоохоронних органів, перш за все ОВС, які розглядають 97% заяв та повідомлень про злочини, функції реєстрації та обліку злочинів та функції їх розкриття та досудового розслідування.

      Згідно зі ст. 4 КПК України 1960 р., який був чинним практично протягом всього аналізованого періоду, «суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання». Тобто, будь-яка подія може бути визнана злочином, зареєстрована та внесена до статистичного обліку тільки після процедури її фактичної перевірки, юридичної оцінки та порушення кримінальної справи. В подальшому за кожною кримінальною справою мав здійснюватися весь комплекс заходів щодо її розкриття, досудового розслідування, та притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

      Згідно з ч.2 та ч. 4 ст. 97 цього нормативно-правового акту до порушення кримінальної справи протягом 3, а разі необхідності, 10 днів мала здійснюватися перевірка заяви або повідомлення про злочин, за результатами якої прокурором, слідчим, органом дізнання або суддею приймалося одне з таких рішень: про порушення кримінальної справи, про відмову у порушенні кримінальної справи, про направлення заяви або повідомлення за належністю (ч. 2 ст. 97 КПК 1960 р.). У ч. 1 ст. 6 КПК 1960 р. містився перелік підстав, за яких кримінальна справа не могла бути порушена, серед яких найчастіше застосовувалися такі, як відсутність події злочину (п. 1 ч. 1 ст. 6) та відсутність у діянні складу злочину (п. 2. ч. 1. ст. 6).

      У новому КПК у ч. 1 ст. 214 передбачено, що «слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування». Згідно з цим положенням до ЄРДР заносяться дані щодо всіх виявлених злочинів при мінімальній фактичній перевірці інформації про злочини протягом 24 годин. Відмова у проведенні розслідування не передбачається. Практика ведення ЄРДР протягом січня–червня 2013 р. свідчить про те, що за таких правових умов занесення даних до ЄРДР до цієї бази даних потрапляє велика кількість відомостей про події, які не є злочинами. Зокрема, до ЄРДР заносяться дані про всі факти смерті особи, в тому числі про факти смерті від природних причин. Причому працівники ОВС після занесення даних до ЄРДР починають досудове розслідування по всіх таких подіях, перш за все здійснюючи перевірку фактів та їх юридичну оцінку.

      Хоча відмова у проведенні кримінального провадження КПК не передбачена, в ньому закріплено процедуру закриття кримінального провадження (ст.ст. 283, 284), яке здійснюється, зокрема, якщо: встановлена відсутність події кримінального правопорушення, тобто злочину (п. 1 ч. 1 ст. 284); встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (п.2 ч.1 ст. 284); набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою (п. 4 ч. 1 ст. 284); існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню (п. 6 ч. 1 ст. 284). Згідно експрес-інформації МВС України з внесених до ЄРДР протягом січня–червня 2013 р. 799703 кримінальних правопорушень 421212 або 52,7% було закрито за п.п. 1, 2, 4, 6 ч. 1 ст. 284.

      Тобто практика перевірки, оцінки та відсіву подій, які не є злочинами, все одне існує, хоча й в іншій процесуальній формі. Але на відміну від КПК 1960 р., який передбачав проведення перевірки заяв та повідомлень про злочини у стислі терміни і чітку процедуру реєстрації діяння як злочину, порушення за ним кримінальної справи та фіксації його у документах первинного обліку злочинів, чинний КПК передбачає внесення до ЄРДР інформації про значну кількість подій, які злочинами не являються, і, що суттєво, не встановлює ні чіткого терміну для визнання події злочином та її реєстрації та обліку як злочину, ні самої процедури такого визнання, реєстрації та обліку. При здійсненні поточної оцінки кримінальної ситуації можна визнавати злочинами лише події щодо яких інформація була внесена до ЄРДР і кримінальне провадження не було закрито за вказаними чотирма пунктами ч. 1 ст. 284. Але ця цифра буде дуже неточною, оскільки по цілому ряду таких подій просто ще не здійснена перевірка та юридична оцінка. Отже, визначення реального стану злочинності в країні у зв'язку із вказаними новими положеннями КПК ще більш ускладнилось.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16748.html " target="_blank">Ссылке