Оцінка рівня соціально-економічного розвитку регіонів України

     

      Розвиток регіональних систем у часі відбувається з різної швидкістю, що визначає наявність у єдиній державі регіонів, що перебувають на різних рівнях соціально-економічного розвитку. Це пов’язане із тим, що регіони України мають свою економічну історію, свої ресурсні й факторні особливості, ділові, соціально-культурні традиції та навіть свій регіональний менталітет. Тому головна специфіка регіональної політики розвитку полягає в тому, що до різних регіонів треба застосовувати різні методичні підходи. Диференційований підхід в аналізі, оцінюванні й плануванні державної регіональної політики розвитку стає не лише цілком виправданим, але й украй необхідним.

      Соціально-економічна складова рівня розвитку регіону виконує двояку роль: усебічного розвитку особистості, з одного боку, певного способу задоволення потреб населення регіону в послугах соціальної інфраструктури – з іншого [ ].

      Якщо виходити із всебічного розвитку особистості, то неодмінними умовами виступають досягнення певного рівня життя (матеріальний аспект), сукупність форм та видів життєдіяльності людей. Нормальні умови життєдіяльності в чималому ступені забезпечуються шляхом задоволення суми матеріальних, соціальних і культурних потреб у процесі користування благами й послугами підприємств соціальної інфраструктури регіону. Ступінь задоволення цих потреб повинна відбиватися відповідною системою показників.

      Починаючи з 2004 р., узагальнюючим показником, який характеризує рівень розвитку економіки регіону, є валовий регіональний продукт (ВРП). Однак виключно кількісний вимір цього показника не дає можливості з’ясувати відбувається економічне зростання чи економічний розвиток. У макроекономічному аналізі прийнято порівнювати темпи зростання валового продукту із темпами зростання чисельності населення. Якщо перші перевищують другі, то динаміку національного виробництва можна оцінити як позитивну, оскільки зростає обсяг валового продукту на одну особу. Крім того, основним принципом проведення будь-якого порівняння у дослідженні є принцип зіставленості. Тому для вимірювання економічного зростання та економічного розвитку за основу був прийнятий показник реального ВРП на одну особу, який застосовується й при класифікації регіонів у Європейському Союзі.

      Розроблені міжнародними організаціями підходи до оцінки соціального розвитку країн примушують при оцінюванні рівня розвитку регіону розглядати не тільки обсяг виробництва, але і такі, наприклад, аспекти, як освіта, охорона здоров’я, стан навколишнього середовища, особиста свобода й культура життя. Попри деякі відмінності між країнами та регіонами в ієрархії цінностей і з метою розвитку міжнародні організації оцінюють ступінь розвитку країн і регіонів за деякими універсальними інтегральними показниками, одним з яких є індекс розвитку людини, розроблений у рамках Програми розвитку ООН для оцінювання розвитку окремих країн. Ця програма визнає базовими аспектами три групи можливостей-цінностей людини:

      1) довге й здорове життя, що цінне як саме по собі, так і з огляду на різні непрямі переваги, тісно пов’язані з більшою тривалістю життя, наприклад, збільшення можливостей скористатися перевагами освіти, високого рівня життя тощо;

      2) знання – для самореалізації, повноправної та багатогранної участі в житті сучасного суспільства, істотного особистого внеску в це життя, цінність освіченості особливо висока і дедалі зростає;

      3) доступ до ресурсів, необхідних для гідного рівня життя, що створює матеріальні передумови та розширює можливості вибору, включаючи ведення здорового способу життя, забезпечення територіальної і соціальної мобільності тощо, хоча й не визначає використання цих можливостей.

      Тобто показники людського розвитку відображають, по суті, прагнення будь-якої людини до гідного способу життя, тому результати соціально-економічного розвитку в сучасних умовах забезпеченості рівнем і ступенем реалізації людського потенціалу країни. При цьому розвиток людського потенціалу визначається сукупністю характеристик, що об’єднуються у такі складові [ , с. 29]:

      – соціально-демографічний потенціал, що включає чисельність населення, гендерну та поколінну збалансованість, стан здоров’я й тривалість життя населення, рівень освіти населення;

      – соціально-економічний потенціал відображається у рівні та структурі економічної активності й зайнятості населення, його кваліфікаційно-професійному складі, характері та умовах праці, рівні добробуту населення, ступені затребуваності й використання інтелектуальних ресурсів; – діяльнісний потенціал, що втілюється в інноваційній активності, ділових якостях і творчих потенціях індивідів та можливостях їх реалізації;

      – соціокультурний потенціал, який визначається станом науки, освіти і культури, особливостями менталітету й світогляду населення, його мотивацією, ціннісною орієнтацією та культурною інтеграцією різних верств населення.

      Саме пріоритети людського розвитку протидіють нестримній гонитві за зростанням виробництва ВВП і споживання, сприяють подоланню бідності, а отже, зниженню нерівності, становленню й розвитку демократії, збереженню соціальної та політичної стабільності в суспільстві. Надзвичайно важливе значення має також узгодженість у розвитку всіх згаданих компонентів людського потенціалу, їх взаємного впливу і зв’язків з економічною динамікою [ ].

      В основі формування й реалізації людського потенціалу лежить діяльність населення, результативність якої, у свою чергу, визначається якістю компонентів людського потенціалу. Остання змінюється під впливом соціоструктурних та інституційних чинників. Результати наукового пошуку важелів для стимулювання позитивних змін у формуванні складових людського потенціалу дають можливість сформулювати рекомендації, що можуть бути використані при обґрунтуванні напрямів соціальної політики, значущість якої зростає в умовах, коли економічний розвиток і конкурентоспроможність країни визначаються, насамперед, станом й ефективністю її людського капіталу.

      Розвиток людського потенціалу неможливий без розширення можливостей вибору – кола ймовірнісних сценаріїв самореалізації людини. Як уже зазначалося, людський розвиток передбачає піклування про людину, прагнення розширити можливості її вибору жити повноцінним життям в умовах свободи та поваги її гідності. Матеріальне благополуччя розглядається лише як одна з базових можливостей вибору, але воно не є всепоглинаючою метою.

      Людський розвиток може також трактуватися і щодо зростання здібностей людини, її спроможності досягати поставленої мети. Формування та розвиток здібностей залежить від використання наявних економічних, соціальних і політичних можливостей, що надає соціальне й природне навколишнє середовище, від доступності необхідних ресурсів, а також від реалізації прав людини розпоряджатися альтернативними «пакетами» товарів та послуг, що забезпечуються на основі власності й (або) шляхом обміну. Очевидно, що матеріальні ресурси є саме засобом, хоча і дуже важливим, людського розвитку, тоді як результат використання цих ресурсів, його віддзеркалення у сформованих людських здібностях є кінцевою метою. Трактування людського розвитку як процесу зростання людських здібностей зубумовлює важливість ідеї «бідності за можливостями», що поширює трактування бідності з традиційно використовуваного низького рівня середньодушових доходів на відсутність чи обмеженість можливостей задоволення комплексу людських потреб, передусім ключових – в довгому і здоровому житті, знаннях, доступі до економічних ресурсів, необхідних для гідного рівня життя [ ]. Відповідно до цих аспектів індекс розвитку людини ранжує країни за такими показниками економічного розвитку:

      – очікувана тривалість життя при народженні;

      – інтелектуальний потенціал (рівень освіти);

      – величина доходу з урахуванням купівельної спроможності валюти і зниження граничної корисності доходу [ ].

      Водночас розглянута методологія Програми розвитку ООН дає можливість порівнювати рівень людського розвитку між країнами, визначаючи місце кожної держави на єдиній світовій шкалі. Але запровадження практики обчислення індексів бідності для країн, що розвиваються, та високодохідних країн ОЕСР засвідчує, що глобальний вимір є недостатнім, оскільки повна сукупність країн є якісно неоднорідною, і порівняння має надто загальний характер. Відповідно статистико-методичний апарат глобальних доповідей про людський розвиток постійно розширюється та вдосконалюється, відкриваючи нові можливості для оцінювання стану й динаміки людського розвитку країн і певних їх об’єднань, а також для аналізу рівномірності розвитку основних суспільних груп та прошарків.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16903.html " target="_blank">Ссылке