Об’єктивні ознаки злочинів проти громадського порядку

     

      Розгляд об’єктивних ознак злочинів проти громадського порядку полягає в дослідженні ознак об’єкта та об’єктивної сторони відповідних складів злочинів.

      Ми будемо розглядати всі ці ознаки в контексті конкретних складів злочинів (групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК України), масові заворушення (ст. 294 КК України), заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295 КК України), хуліганство (ст. 296 КК України)), які посягають на громадський порядок за Розділом ХІІ “Злочини проти громадського порядку та моральності” Особливої частини КК України. Метод порівняння буде використано в процесі дослідження кримінального законодавства двох груп країн . Широке використання такого методу у нашому дослідженні здатне озброїти юриста ідеями й аргументами, які не можна здобути навіть у разі, коли маєш глибокі знання лише з вітчизняного права [472, с. 121].

      Групове порушення громадського порядку. Питання кримінально-правової характеристики та відповідальності за групове порушення громадського порядку постійно досліджувались. Їм було присвячено значну кількість наукових праць учених. Безперечно, роботи науковців мають значну наукову і практичну цінність. У них розгляндались окремі теоретичні та прикладні питання кримінально-правової характеристики та відповідальності за вказаний злочин (дод. В.6). Однак слід зауважити, що у цих працях науковців практично залишились недослідженими питання відповідальності за вказані протиправні діяння за сучасним законодавством окремих зарубіжних країн, а окремі питання щодо ознак складу злочину вирішені дискусійно.

      Насамперед розгляньмо сучасну регламентацію групового порушення громадського порядку в кримінальних законодавствах країн колишнього СРСР.

      Деякі КК країн колишнього СРСР передбачають кримінальну відповідальність саме за групове порушення громадського порядку (ст. 233 КК Азербайджану, ст. 342 КК Білорусі, ст. 226 КК Грузії, ст. 226 КК Латвії, ст. 293 КК України). Окрім КК Молдови, який хоч і передбачає відповідальність за масові заворушення (ст. 285), але у ч. 1 ст. 285, фактично, визначає склад групового порушення громадського порядку. Тому вказаний склад злочину буде розглянуто у контексті цього дослідження.

      У КК інших республік колишнього СРСР узагалі не передбачена кримінальна відповідальність за групове порушення громадського порядку, але завжди встановлюється караність масових заворушень.

      Очевидно, що на формування закону про кримінальну відповідальність республік колишнього СРСР значною мірою вплинув законодавчий досвід Міжпарламентської Асамблеї країн СНД. Так, відповідно до постанови Міжпарламентської Асамблеї країн СНД (прийнята на сьомому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї країн СНД) від 17 лютого 1996 р. (№7-5) був затверджений Модельний Кримінальний кодекс, який повинен був стати рекомендаційним законодавчим актом для країн – учасників СНД . У цьому проекті КК узагалі не передбачалася відповідальність за групове порушення громадського порядку. Проте під час розгляду КК у другому читанні Верховною Радою України народний депутат Є.Л. Смирнов все-таки запропонував виключити відповідну статтю з проекту КК, що, однак, не було враховано [582, с. 177].

      У цілому слід визнати, що кримінальне законодавство країн колишнього СРСР щодо регламентації відповідальності за вказані протиправні дії не зазнало суттєвих змін, окрім визначення окремих форм посягання та потерпілого від злочину. Так, у КК УРСР відповідна ст. 187-3 “Організація або активна участь в групових діях, що порушують громадський порядок”, була передбачена у кодексі згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 9 листопада 1966 р.

      Відповідні статті в КК країн колишнього СРСР, які регламентують відповідальність за групове порушення громадського порядку, за назвою відповідають ст. 187-3 КК УРСР “Організація або активна участь в групових діях, що порушують громадський порядок” (окрім ст. 293 КК України “Групове порушення громадського порядку”) та структурно мають одну частину, окрім ст. 342 КК Білорусь, яка передбачає дві частини.

      Більш детально розглянемо відповідні склади злочинів у деяких законодавствах країн колишнього СРСР, що нагадують хуліганство (ст. 296 КК України).

      Родовим об’єктом складів злочинів, схожих до групового порушення громадського порядку, є, як правило, громадський порядок (КК Азербайджану, Білорусі, Грузії, Латвії, Молдови, України). Така систематизація злочинів свідчить про певну спорідненість родових об’єктів групового порушення громадського порядку за українським і зарубіжними КК. Зокрема, більшість кодексів передбачають саме громадський порядок родовим об’єктом групового порушення громадського порядку [535, с. 113]. Хоч є й винятки: за КК Азербайджану родовим об’єктом є громадський порядок, а видовим, навпаки – громадська безпека. Але не можна погодитися з положеннями окремих кримінальних законодавств, що видовим об’єктом групового порушення громадського порядку є громадська безпека [347, с. 108].

      Безперечно, громадський порядок можна розглядати у широкому й вузькому розумінні [542, с. 27]. Але широке тлумачення, як уже зазначалось, такого поняття нівелює самостійний правовий статус “громадського порядку” як окремого об’єкта кримінально-правової охорони . Визначення порядку управління також родовим об’єктом групового порушення громадського порядку, на нашу думку, є не зовсім точним [535, с. 48]. Пригадаймо, що такий родовий об’єкт був притаманний КК України 1960 р. і аналогічним кодексам республік колишнього СРСР . Але ситуація кардинально змінилася з прийняттям нових кримінальних законодавств, і такий об’єкт не завжди дістає формалізоване визначення у відповідній главі (розділі) кодексів указаних республік. Зокрема, у КК України 2001 р. відповідного розділу, який би містив у назві згадку про порядок управління, взагалі не передбачено.

      У деяких КК зарубіжних країн у відповідних складах злочину передбачено й іншу обов’язкову ознаку об’єкта злочину: потерпілий від злочину (представник влади – КК Азербайджану, Білорусі, Грузії, Молдови). Такий самий потерпілий виділявся й у ст. 187-3 КК УРСР. Відмова вітчизняного законодавця від вказівки на потерпілого у ст. 293 КК України, мабуть, пояснюється такими обставинами. Згадка про непокору представнику влади у ст. 187-3 КК УРСР, очевидно, давала підстави стверджувати про кваліфікацію таких дій за ст. 185 КУпАП. Опоненти могли заперечити, що це не просто непокора, а й активна участь у групових діях, що грубо порушують громадський порядок. Проте слід пригадати, що згідно зі семантичним тлумаченням вживання сполучника “або” у ч. 1 ст. 187-3 КК УРСР (так само, як і у відповідних сучасних нормах КК Азербайджану, Білорусі, Грузії), дає змогу чітко розмежувати окремі самостійні форми такого злочину . Тобто небезпека виявлялася лише у групових діях без настання суттєвих наслідків для громадського порядку. Такі дії небезпідставно український законодавець визначив як ті, що не завдають істотної шкоди громадському порядку. На нашу думку, також має суттєве значення визначення кількості потерпілих: чи достатньо одного представника влади, чи потрібно, щоб їх було щонайменше дві особи? Якщо виділяти такого потерпілого від злочину, то не слід обмежувати застосування норми тільки вказівкою на множину потерпілих. Очевидно, що оптимально групові дії можуть бути пов’язані з явною непокорою законним вимогам саме представника влади (КК Азербайджану). У такому разі непокора двом або більше представникам влади також буде охоплюватися відповідним складом злочину.

      Склад злочину “Групове порушення громадського порядку” у кримінальних законодавствах колишнього СРСР має за конструкцію таких два види: матеріальний (КК Білорусі, Латвії, України) та формально-матеріальний (КК Азербайджану, Грузії, Молдови) .

      Так, деякі науковці вказують на те, що однією з обов’язкових ознак об’єктивної сторони групового порушення громадського порядку є діяння [321, с. 551; 305, с. 447; 494, с. 864], інші – лише дія [488, с. 541–542; 492, с. 606; 315, с. 578; 493, с. 173; 338, с. 53–54; 535, с. 99]. Ця дискусія іноді викликає до зміни позицій деяких науковців. Так, В.О. Навроцький 2004 р. прямо вказує на можливість як дії, так і бездіяльності під час групового порушення громадського порядку [303, с. 377], а 2009 р. – наголошує саме на дії як формі вчинення відповідного злочину [305, с. 448].

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16749.html " target="_blank">Ссылке