Суб’єктивні ознаки злочинів проти громадського порядку
Групове порушення громадського порядку.
Наступним етапом нашого дослідження стане розгляд суб’єктивних ознак відповідних складів злочинів проти громадського порядку. Насамперед слід розглянути ознаки суб’єкта, а потім суб’єктивної сторони відповідних складів злочинів за КК пострадянських країн.
Суб’єктом групового порушення громадського порядку є фізична осудна особа, яка досягла або 14-річного віку (ст. 226 КК Грузії; ст. 226 КК Латвії) або 16-річного віку (ст. 233 КК Азербайджану, ст. 342 КК Білорусі, ст. 293 КК України) [383, c. 281].
Проведений аналіз ознак суб’єкта свідчить про наявність однакових ознак за вітчизняним та зарубіжним кримінальним законодавством. Основна відмінність полягає у визначенні мінімального віку притягнення до кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку. Окремо слід виділити законодавство Грузії, Латвії та Молдови, які визначають самий мінімальний вік притягнення до кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку – 14 років. Таке зниження вікової межі для вітчизняного законодавства є, очевидно, неприйнятним. Чи відповідає це принципам гуманізації кримінально-правової політики держави? На нашу думку, це є не зовсім правильним. Загальноєвропейські тенденції гуманізації кримінальної відповідальності свідчать про збільшення мінімального віку притягнення до кримінальної відповідальності. Хоч заради справедливості слід відзначити, що в кримінально-правовій літературі існують різні погляди щодо тенденцій зменшення [553, c. 98] чи збільшення [76, c. 58] мінімального віку притягнення до кримінальної відповідальності.
Крім того, постає питання можливого визначення спеціальних суб’єктів за групове порушення громадського порядку.
З такою позицією, що суб’єктом групового порушення громадського порядку є спеціальний суб’єкт (організатор чи активний учасник), погоджуються не всі науковці [494, c. 994]. Хоч більшість учених дотримуються протилежної позиції [315, c. 579; 303, c. 376; 304, c. 375].
Правду кажучи, серед тих учених, які дотримуються вказаної думки, частина науковців не завжди прямо вказує, що організатор чи активний учасник у груповому порушенні громадського порядку є спеціальним суб’єктом злочину [492, c. 677; 488, c. 542; 321, c. 551; 338, c. 54].
Такий дуалістичний підхід щодо визначення суб’єкта групового порушення громадського порядку пояснюється, на нашу думку, прихильністю вчених до різних класифікацій спеціальних суб’єктів злочинів.
Слід зазначити, що в кримінально-правовій літературі точиться дискусія щодо розуміння спеціального суб’єкта злочину, зумовлена тим, що деякі вчені вкладають у зміст поняття велику кількість ознак [553, c. 200].
Одні вчені спеціальним суб’єктом вважають особу, що не тільки володіє властивостями загального суб’єкта, а й наділена додатковими, властивими тільки йому якостями (В.С. Орлов, А.А. Піонтковський, А.М. Лазарєв, Г.Н. Борзенков) [538, c. 138]. Другі – головний акцент роблять на більш характерних рисах спеціального суб’єкта, що знайшли відбиття в диспозиціях відповідних статей КК . Має місце в юридичній літературі в процесі визначення спеціального суб’єкта й третя точка зору – обмежувального характеру, коли значно звужується коло осіб, що підлягають кримінальній відповідальності за наявності тих або інших додаткових ознак суб’єкта злочину. Так, за твердженням Ш. С. Рашковської та Р. О. Оримбаєва, спеціальним суб’єктом злочину є особа, яка, крім необхідних ознак загального суб’єкта (вік і осудність), передбачених у законі, повинна ще мати особливі додаткові ознаки, що надають можливість притягнути таку особу до кримінальної відповідальності за вчинення злочину [637, c. 12; 541, c. 82]. Незважаючи на неоднозначний підхід у визначенні поняття спеціального суб’єкта, у кримінально-правовій науці більшість авторів єдині в тому, що, крім загальних ознак, передбачених у законі, особа, що скоїла злочин, повинна ще володіти й додатковими, властивими тільки їй ознаками (властивостями) [660, c. 15]. Варто погодитися з В.В. Устименко, яка відзначає, що різне розуміння у визначенні складів злочинів зі спеціальним суб’єктом викликано не тільки збільшенням кількості таких складів, а й розходженнями в трактуванні самого поняття спеціального суб’єкта і його ознак [795, c. 7–8].
Класифікація додаткових ознак спеціального суб’єкта злочину в кримінально-правовій літературі надана більш різноманітно. Так, на думку Р.О. Оримбаєва, спеціальні суб’єкти злочину за ознаками слід поділити на певні групи: спеціальні суб’єкти за ознаками, які характеризують правовий статус особи; спеціальні суб’єкти за демографічними ознаками, що визначають фізичні властивості особи злочинця; спеціальні суб’єкти за ознаками, що вказують на службове становище, характер роботи і будь-яку професію особи; спеціальні суб’єкти за ознаками, що характеризують особу, яка чинила в минулому антисоціальну діяльність, а також наявність повторності злочину [541, c. 45–49].
Існують й інші види класифікації ознак спеціального суб’єкта злочину [741, c. 214; 404, c. 285].
На нашу думку, є більш повними класифікації спеціального суб’єкта злочину, запропоновані В.В. Устименко та В.І. Терентьєвим. На думку В.В. Устименко, спеціальні суб’єкти злочину поділяються на певні види залежно від конкретних ознак [795, c. 39–41] . Більш розгорнуту та структуровану класифікацію спеціальних суб’єктів злочинів запропонував В.І. Терентьєв, виходячи зі змісту закріплених у КК України підстав за певними класифікаційними групами, заснованими на відповідних ознаках [712, c. 135–138].
Нашу увагу привернула третя група (за В.В. Устименко) та четверта група (за В.І. Терентьєвим) класифікації, а саме те, що науковці віднесли до спеціальних суб’єктів злочинів організатора (ст. 181, 235, 257; ч. 1, 2 ст. 260; ст. 293, 294; ч. 4 ст. 303; ст. 332, 392 КК України), виконавця (ст. 255, 257; ч. 4 ст. 260; ч. 4 ст. 303 КК України) та активного учасника (ст. 293, 294, 392 КК України) [712, c. 138; 795, c. 39–41].
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16749.html " target="_blank">Ссылке
