Об’єктивні ознаки злочинів проти моральності

     

      Наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого.

      Руйнація світоглядних принципів суспільства, яка спостерігається останнім часом, свідчить про нагальну потребу захисту суспільної моралі у сфері шанобливого ставлення до померлих та місць їх поховання від злочинних посягань. Слід зазначити, що динаміка таких злочинів є негативною (дод. А і дод. Б). Ця проблематика актуалізується й тим, що такі злочинні посягання набувають широкого суспільного резонансу й тісно пов’язані з національно-культурними та релігійними традиціями громадян.

      Окремі аспекти питання відповідальності за наругу над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого висвітлені у роботах провідних українських та зарубіжних учених. Безперечно, роботи цих науковців мають значну наукову і практичну цінність. У них розглянуто окремі теоретичні та прикладні питання кримінально-правової характеристики й відповідальності за вказаний злочин (дод. В.7).

      Зважаючи на відсутність достатньо повного та змістовного дослідження вказаної проблематики, розгляньмо сучасну регламентацію наруги над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого, зокрема за кримінальним законодавством країн колишнього СРСР, та висловімо власне бачення щодо вдосконалення вітчизняного закону про кримінальну відповідальність. У всіх указаних зарубіжних кодексах така норма справедливо, на нашу думку, передбачає кримінальну відповідальність за наругу над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого .

      Слід звернути увагу, що назви п’яти відповідних статей мають однаковий зміст – “Наруга над тілами померлих та місцями їх поховання”. Конструкція згаданих статей за структурою різна [372, с. 468–471].

      Пригадаймо, що у проекті Модельного КК в ст. 239 було передбачено відповідальність за наругу над тілами померлих і місцями їх поховання .

      Український законодавець 2001 р., створюючи відповідну норму, вирішив у більшою мірою використати власний досвід у процесі формування такої заборони. Законодавець в основному врахував положення, що передбачалися в ст. 266 офіційного проекту КК, які знайшли відображення у ст. 297 КК 2001 р. “Наруга над могилою” (Розділ ХІІ “Злочини проти громадського порядку та моральності” Особливої частини КК України).

      Порівняльний аналіз ст. 297 КК України 2001 р. і ст. 212 КК УРСР 1960 р. дає змогу виявити суттєві відмінності. Зокрема, відбулися редакційні зміни в назві та диспозиції статті [479, с. 144], істотно розширився перелік об’єктів матеріального світу, які можуть виступати предметом злочинного посягання [429, c. 614]. Слід погодитися з Н.О. Горб, “якщо раніше ним могла бути лише могила, то КК 2001 р. визнав предметом наруги над могилою також інші місця поховання, труп та урну з прахом покійного” [123, с. 23]. Певною особливістю також є вказівка у диспозиції ст. 297 КК України на караність викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання (у будь-якому, а не лише у могилі), а також на трупі, адже у практиці правозастосування трапляються викрадення предметів з трупа у морзі, лікарні тощо. Виправлено істотну прогалину КК 1960 р., коли такі дії слід було кваліфікувати як злочин проти власності при тому, що основним безпосереднім об’єктом посягання виступала відповідна сфера суспільної моральності [123, с. 23]. Дещо по-іншому про цю проблематику ще 2000 р. ми згадували у дисертаційному дослідженні на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук [374, с. 77] . Однак законодавець, створюючи новий КК 2001 р., не врахував такі пропозиції. Це створило певні проблеми у процесі кваліфікації таких посягань.

      Так, на думку більшості вчених, крадіжка залізних загород, бронзових табличок і барельєфів з кладовищ буде кваліфікуватись за ст. 297 КК України “Наруга над могилою” [489, с. 688]. Поширена крадіжка чавунних люків та інших схожих предметів, залежно від заподіяної шкоди, може тягнути відповідальність за статтями, що регламентують відповідальність за злочини проти громадської безпеки та злочини проти власності. Виникає питання, чому, здавалось, такі дії посягають на різні родові об’єкти? Це пов’язано з тим, що в науці кримінального права склалася догматична думка, що викрадення речей, що знаходяться на могилі, порушує громадський порядок і моральність населення, а не відносини власності. Це положення ґрунтувалося на тому, що предмети, які знаходяться на могилі (чи в могилі) не є власністю певної особи. Але згідно зі ст. 29 Закону України “Про поховання та похоронну справу” вiд 10 липня 2003 р., власником намогильної споруди, склепу вважається особа, яка за власні кошти встановила цю споруду на могилі (місці родинного поховання).

      Тому викрадення намогильної споруди, що знаходяться в місці поховання, шляхом крадіжки, що охоплюється ст. 185 КК України або іншим способом (грабіж, розбій), потребує кваліфікації за сукупністю злочинів за ст. 297 та відповідними частинами ст. 185, 186, 187 КК України [342, с. 114].

      Викрадення будь-яких інших предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі, повністю охоплюється диспозицією ст. 297 КК України і додаткової кваліфікації за статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти власності, не потребує [338, с. 94].

      Це положення не зовсім відповідає реальному стану речей. Під час наруги над могилою, як правило, викрадення пов’язано із заволодінням металевою огорожею, що повністю охоплюється ст. 297 КК України. Але власник намогильної споруди також витратив значні кошти і на придбання огорожі. Тому, на нашу думку, дії винної особи, за певної умови, слід кваліфікувати за відповідними статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти власності. Такою умовою може бути майбутнє вдосконалення ст. 29 Закону України “Про поховання та похоронну справу” вiд 10 липня 2003 р. Вважаємо доцільним передбачити таку редакцію ч. 2 ст. 29 відповідного Закону України: “Власником намогильної споруди та огорожі на могилі, склепу вважається особа, яка за власні кошти встановила цю споруду на могилі (місці родинного поховання)”.

      Порівняльний аналіз ч. 1 ст. 185, ст. 297 КК України 2001 р. та ч. 1 ст. 140, ст. 212 КК УРСР 1960 р. дав змогу виявити однакову тенденцію щодо формування санкцій за вказані злочини . Тобто проста крадіжка карається приблизно однаково як наруга над могилою, яка могла раніше полягати й у викраденні предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі. Однак, на нашу думку, суспільна небезпека таких злочинів різна.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16749.html " target="_blank">Ссылке