Сучасний стан кримінально-правової охорони громадського порядку та моральності

     

      Аналіз сучасного стану кримінально-правової охорони громадського порядку та моральності безпосередньо пов’язаний з дослідженням певних кількісних та якісних параметрів норм, передбачених Розділом ХІІ Особливої частини КК України [381, с. 339].

      Як відомо, цей розділ, станом на 1 квітня 2013 р., передбачає 13 статей (ст. 293–304 КК України), що містять 38 заборонювальних норм та 3 роз’яснюючі норми, регламентовані двома примітками (ст. 301, 303 КК України). Заохочувальних чи компромісних норм цей розділ не передбачає. Структура заборонювальних норм традиційна: диспозиція та санкція. Диспозиції відповідних норм, які передбачають основні склади злочинів, можна поділити на такі види: прості (5 – частини перші ст. 298, 298-1, 302, 304 КК, ч. 2 ст. 298 КК України), описові (10 – частини перші ст. 293–297, 299–301, 303, ч. 4 ст. 301 КК України), бланкетні (9 – частини перші ст. 297–301, 304, ч. 2 ст. 298, ч. 4 ст. 301 КК) та відсильні (24 – ч. 2 ст. 294, ч. 2, 3, 4 ст. 296, ч. 2, 3 ст. 297, ч. 3, 4, 5 ст. 298, ч. 2, 3 ст. 298-1, ч. 2 ст. 299, ч. 2, 3 ст. 300, ч. 2, 3, 4, 5 ст. 301, ч. 2, 3, ст. 302, ч. 2, 3, 4 ст. 303, ч. 2 ст. 304 КК України). Аналіз конструкції таких диспозицій дає змогу виділити ще й такий вид, як мішаний (частини перші ст. 297–301, 303, 304, ч. 2 ст. 298, ч. 4 ст. 301 КК України) [381, с. 340].

      Певного пояснення потребує виділення основних складів не в перших частинах відповідних статей. Останні зміни до ст. 298 КК України, внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини” від 9 вересня 2010 р., суттєво змінили конструкцію цієї статті [610]. У попередній редакції ст. 298 КК України містила три частини. Перша частина передбачала основний склад злочину, а інші – кваліфіковані. Законодавець вирішив посилити відповідальність за такі дії і тому в частині першій цієї статті передбачив відповідальність, фактично, за замах на той злочин, який раніше охоплювався ч. 1 ст. 298 КК України. Тому такі дії за конструкцією є іншим складом злочину. Тобто через такі зміни ст. 298 КК України стала передбачати два основні склади злочинів, які закріплені в ч. 1 та ч. 2 цієї статті.

      Слід також пригадати, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії розповсюдженню дитячої порнографії” від 20 січня 2010 р. була суттєво змінена редакція ст. 301 КК України [599, с. 105]. Зокрема, було запропоновано додатково ще дві частини (які конкретизували та диференціювали відповідальність за примушування неповнолітніх до участі у створенні відповідних творів), конкретизовано предмет злочину (твори, зображення або інші предмети порнографічного характеру, що містять дитячу порнографію) та посилено відповідальність за такі протиправні дії. Нова редакція ст. 301 КК України передбачає два основні склади злочинів: ч. 1 ст. 301 та ч. 4 ст. 301 КК України. Такий висновок виникає у процесі системного та граматичного тлумачення відповідних кримінально-правових норм. Санкції норм, які передбачені Розділом XII Особливої частини КК України, поділяються на два види: відносно-визначені (38) та альтернативні (17).

      Основних складів злочинів проти громадського порядку та моральності – 15, кваліфікованих – 23. Найбільше частин (3) з кваліфікуючими обставинами налічують ст. 298, 301, 303 КК України. За ступенем тяжкості злочини проти громадського порядку та моральності поділяються на такі види: невеликої тяжкості (11), середньої тяжкості (13), тяжкі (10) та особливо тяжкі (4) [344] . Так, до злочинів невеликої тяжкості належать: ст. 293, 295, ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 298, ч. 1 ст. 298-1, ч. ч. 1, 2 ст. 299, 300, ч. 1 ст. 301, ч. 1 ст. 302 КК України; до злочинів середньої тяжкості – ч. 2, 3 ст. 296, ч. 2 ст. 297, ч. 2, 3, 4 ст. 298, ч. 2, 3 ст. 298-1, ч. 3 ст. 300, ч. 2 ст. 301, ч. 2 ст. 302, ч. 1 ст. 303 КК України; до тяжких злочинів – ч. 1 ст. 294, ч. 4 ст. 296, ч. 5 ст. 298, ч. 3, 4 ст. 301, ч. 3 ст. 302, ч. 2, 3 ст. 303, ч. ч. 1, 2 ст. 304 КК України; до особливо тяжких злочинів – ч. 2 ст. 294, ч. 3 ст. 297, ч. 5 ст. 301, ч. 4 ст. 303 КК України.

      Така класифікація злочинів не завжди адекватно відповідає реальному ступеню суспільної небезпеки посягань. Тобто законодавець, конструюючи санкції норм закону про кримінальну відповідальність, не враховував основоположними показниками суспільної небезпечності об’єктивні ознаки злочину: характер діяння, характер і тяжкість його наслідків [235, с. 75]. Тому цілком справедливою є позиція А.В. Савченка, що здебільшого встановлення в КК України санкцій здійснюється без належної аргументації та вагомих обґрунтувань [651, с. 230] . Типовий приклад такої ситуації можна виявити, порівнюючи санкції за ст. 293 КК України та частинами 1 та 2 ст. 296 КК України, що дає змогу дійти висновку про відсутність логіки у законодавця у визначенні відповідних видів та розмірів покарання [344].

      Ступінь тяжкості злочинів не завжди логічно має перехід від основного складу до кваліфікованих. Так, ч. 2 ст. 297 КК України передбачає злочин середньої тяжкості (обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк), а ч. 3 цієї статті – злочин особливо тяжкий (позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років).

      Схожі за суспільною небезпекою злочини не завжди адекватно караються. Так, незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини (ст. 298 КК України) полягає в завданні істотної шкоди культурній спадщині України. Аналогічну суспільну небезпеку має знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду (ст. 298-1 КК України). Утім, з 1 вересня 2001 р. до 28 квітня 2004 р. відповідальність за умисні діяння, пов’язані із нищенням, руйнуванням чи псуванням документів Національного архівного фонду України, була передбачена ст. 298 КК України. Це пояснювалося тим, що вказані архівні документи належали до вказаного в ст. 298 КК України (у редакції від 5 квітня 2001 р.) предмета злочину – “пам’яток історії і культури” [344].

      Тому, на перший погляд, межі санкцій таких норм повинні бути співрозмірні. Порівняймо санкцію ч. 2 ст. 298 КК України та ч. 1 ст. 298-1 КК України . Тобто ч. 2 ст. 298 КК України передбачає відповідальність за злочин середньої тяжкості, а ч. 1 ст. 298-1 КК України – за злочин невеликої тяжкості. Виникне схожа ситуація, коли порівняти ч. 3 ст. 298 КК України (вчинення дій щодо пам’яток національного значення) – караються позбавленням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; та ч. 2 ст. 298-1 КК України (вчинення дій щодо унікальних документів Національного архівного фонду) – караються позбавленням волі на строк до трьох років.

      Цікаву ситуацію можна спостерігати, порівнюючи санкції за ст. 300 та 301 КК України. Як відомо, суспільна небезпека цих злочинів полягає у тому, що заподіюється шкода фізичному, статевому та іншому вихованню людей (насамперед підлітків і молоді). Розповсюдження таких творів негативно впливає на моральне здоров’я, сприяє вияву шкідливих нахилів, стимулює цинічне ставлення до людей [676, с. 102–103].

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16749.html " target="_blank">Ссылке