Удосконалення законодавства про кримінально-правову охорону громадського порядку та моральності

     

      Актуальність указаної проблематики посилюється у зв’язку з розробленням проекту КК відповідно до Концепції реформування кримінальної юстиції України (затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 р.) та відповідного Плану заходів щодо реалізації цієї Концепції (затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2008 р.) [787; 567]. Відповідно до п. 2.2 цього Плану, Кабінет Міністрів України пропонує розробити й подати в установленому порядку, зокрема, проект Кодексу України про кримінальні проступки та закону про внесення змін до КК України щодо розмежування правопорушень залежно від ступеня їх суспільної небезпеки [567].

      Слід пригадати, що ця ідея не є новою для вітчизняного кримінального права [427, с. 176]. Так, у 60-ті роки минулого століття А.А. Піонтковський та М.Д. Шаргородський висловили пропозицію щодо передбачення кримінального проступку як різновиду суспільно небезпечного діяння [851, с. 77–78].

      Ця проблематика порушила численні дискусії в теорії кримінального права [393, с. 232]. В Україні таку концепцію підтримав 1973 р. відомий криміналіст І.М. Даньшин, який вказав на необхідність законодавчої регламентації поняття кримінального проступку в КК УРСР і визначення чітких критеріїв розмежування злочинів і проступків [147, с. 199].

      Згодом, 1979 р. А.Д. Горбуза та Є.А. Сухарєв запропонували визначити поняття антигромадського проступку та передбачити перелік таких проступків у спеціальному нормативному акті [114, c. 122–123]. 1986 р. М.О. Беляєв розглянув два варіанти розвитку кримінально-правової політики держави: “Виділити усі склади злочинів, при вчиненні яких можливе застосування заходів адміністративного чи громадського впливу в окрему групу у виді самостійного розділу КК або як самостійний Кодекс кримінальних проступків” [57, с. 594]. Така пропозиція не була сприйнята частиною криміналістів. Так, І.М. Гальперін заперечив не тільки можливість створення окремого Кодексу про кримінальні проступки, а й передбачення кримінального проступку в самому КК [111, с. 60–68]. Л.М. Кривоченко вважає, що “виокремлення у кримінальному законодавстві такої категорії, як кримінальний проступок, суперечить соціальній і юридичній природі злочину” [277, с. 120].

      Слід пригадати, що надав нового дихання цій концепції в Україні В.О. Навроцький, який запропонував перелік кримінальних проступків сформувати за рахунок діянь, які нинівіднесені до категорії злочинів невеликої тяжкості (але за які не передбачене позбавлення волі), низці інших злочинів, а також тих адміністративних правопорушень, за які може бути застосовано арешт [475].

      Така концепція була підтримана й іншими вітчизняними криміналістами (В.Я. Тацієм, В.І. Борисовим, В.К. Грищуком, Н.О. Гуторовою, В.М. Куцом, В.І. Тютюгіним, П.Л. Фрісом, М.І. Хавронюком та ін.) [74, с. 178–182; 823, с. 186–191; 833, с. 182–186]. Так, П.Л. Фріс звернув увагу на досвід польських законодавців щодо розмежування злочинів і кримінальних проступків за суб’єктивною стороною: кримінальний проступок може характеризуватися як умислом, так і необережністю, а злочин – винятково умислом [821, с.76–78].

      Історично обґрунтовану та перспективну думку висловили В.Я. Тацій, В.І. Борисов та В.І. Тютюгін, що такі правопорушення слід назвати “антигромадськими проступками” та є потреба у розробці та прийнятті окремого комплексного Закону про кримінальні проступки [702, с. 4–15]. Така постановка питання в межах цього дослідження актуалізується і через широке застосування кримінальних проступків у законодавстві деяких зарубіжних країн. Так, М.І. Хавронюк указує на сучасну тенденцію щодо “виокремлення різних груп злочинних діянь, зокрема злочинів і кримінальних проступків (Австрія, Нідерланди, Естонія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Румунія, Сан-Маріно, Угорщина, Німеччина) або злочинів, проступків і порушень (Бельгія, Франція, Швейцарія)” [827, с. 120–131].

      Як відомо, нині існують декілька варіантів таких проектів КК [256; 583; 629; 630]. Перша концепція полягає в такому: в проекті КК Особлива частина поділена на дві книги: “Злочини” та “Кримінальні проступки” [256; 629].

      В одному з варіантів КК України Книга друга Особливої частини КК у Розділі VII “Кримінальні проступки проти громадського порядку та моральності” повинна передбачати, на думку авторів проекту КК, такі норми: дрібне хуліганство, групове порушення громадського порядку, азартні ігри, неправомірне застосування спеціальних засобів, порушення правил застосування спеціальних засобів самооборони, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях або поява в громадських місцях у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, жорстоке поводження з тваринами (ст. 543–549) (дод. Ґ.3) [256, с. 240].

      У другому варіанті Карного кодексу України Книга друга (Про кримінальні проступки) Особливої частини КК у Розділі VII “Кримінальні проступки проти громадського порядку та моральності” повинна передбачати, на думку авторів проекту КК, такі норми: порушення правил тримання собак і котів, дрібне хуліганство, поширювання неправдивих чуток, вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми, порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, порушення законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи, жорстоке поводження з тваринами (ст. 554–561) (дод. Ґ.5) [629]. Така концепція впровадження кримінального проступку в єдиному законодавчому акті поряд із злочинами знайшла підтримку й в сучасній теорії кримінального права. Так, М.М. Дмитрук вважає, що, по-перше, вчинення кримінального проступку, на відміну від злочину, не повинно тягнути судимість; по-друге, за вчинення кримінальних проступків ученим пропонується застосовувати певні покарання (штраф, громадські роботи, арешт, позбавлення спеціальних прав, обмеження волі, позбавлення волі строком до 2 років) [165, с. 19]. Науковець відніс також до кримінальних проступків такі злочини проти громадського порядку та моральності (ст. 293, ст. 295, ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 297, ч. 1 ст. 298, ч. 1 ст. 298-1, ст. 299, ч. 1, 2 ст. 300, ч. 1 ст. 301, ч. 1 ст. 302 КК України) [165, с. 19]. Таке механічне перенесення до вказаної категорії “кримінального проступку” злочинів невеликої та середньої тяжкості, на нашу думку, викликає обґрунтовані сумніви. По-перше, недоцільно відносити до вказаної категорії злочини середньої тяжкості, а по-друге, механічне перенесення всіх злочинів невеликої тяжкості до таких проступків – не завжди відповідає реальному ступеню суспільної небезпеки деяких посягань.

      Слід також вказати на існування й протилежної позиції. Вказана концепція об’єднання злочинів і проступків в одному кодексі, на думку П.Л. Фріса, буде сприяти невиправданій криміналізації [817]. Учений вказує й на інші негативні моменти реалізації вказаної позиції: невідповідність “гуманістичному напряму вітчизняної карно-правової політики, що яскраво підтверджено законодавчими новелами і пропозиціями Президента України з вдосконалення чинного, поки що кримінального, законодавства”; зростання кількості судимих осіб, що вплине на криміналізацію суспільства, суттєво погіршить криміногенну ситуацію в країні.

      Друга концепція полягає в тому, що слід прийняти самостійний Кодекс України про кримінальні проступки, в якому передбачити регламентацію відповідальності за кримінальні проступки. Тобто такий шлях зводиться не до виділення в Особливій частині КК України нового конструктивного елементу Книги 2 “Кримінальні проступки”, а до надання цим проступкам самостійної правової регламентації в окремому нормативному акті [583, с. 103].

      Згідно з проектом Кодексу України про кримінальні проступки, в Розділі 21 “Кримінальні проступки проти громадського порядку та моральності” повинні передбачатися, на думку авторів проекту кодексу, такі норми: дрібне хуліганство, групове порушення громадського порядку, поширення неправдивих чуток, азартні ігри, порушення правил застосування спеціальних засобів самооборони, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях або поява в громадських місцях у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, жорстоке поводження з тваринами (ст. 132–138) (дод. Ґ.4) [583, с. 103].

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16749.html " target="_blank">Ссылке