Юридична природа поняття «екологічна безпека» і його зв’язок із суміжними поняттями

     

      На сучасному етапі екологічна правова ідеологія являє собою існую-чу в державі систему еколого-правових цінностей та ідей (з урахуванням національних і історичних особливостей кожної конкретної держави) про порядок здійснення раціонального природокористування й забезпечення безпечного (здорового) стану навколишнього середовища [218; 229]. На думку І. Л. Вершок, «екологічна правова ідеологія тісно переплітається з політичною, філософською, екологічною свідомістю», а її основні положення закріплені в нормах конституції та інших нормативно-правових актах практично кожної держави [81].

      Серед принципів (загальних вихідних ідей) екологічного права Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» називає першочерговими ті, у яких говориться про захист людини від негативного впливу навколишнього середовища: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість дотримання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської й іншої діяльності та гарантування екологічно безпечного середовища для життя й здоров’я людей.

      Право людини на безпечне для життя і здоров’я довкілля, охорону здоров’я від його несприятливого впливу, що є наслідком господарської діяльності, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю й майну екологічними правопорушеннями, закріплене в Конституції України. Таким чином, зазначені екологічні права людини ототожнюються із її природним правом на життя як найвищу цінність. Як зазначає Ю. С. Шемшученко, «право людини на безпечне (здорове) навколишнє середовище належить до її фундаментальних прав (виділено мною. – Н. Б.). За своєю основою воно має природний характер» [454, c. 121]. Далі Ю. С. Шемшученко вказує, що «конституційне закріплення права громадянина на безпечне (здорове) навколишнє середовище може стимулювати екологічну діяльність держави та її органів». На його думку, для того, хто володіє цим правом, воно не тільки встановлює вид і обсяг його поведінки, а й передбачає можливість вимагати відповідної поведінки від інших фізичних і юридичних осіб, а в необхідних випадках вдаватися до допомоги держави в забезпеченні відповідного права.

      У Конституції України забезпечення екологічної безпеки й підтримка екологічної рівноваги на території України віднесені до обов’язків держа-ви [201].

      В. І. Андрейцев підкреслює, що «закріплення в Конституції України (ст. 50) права кожного на безпечне для життя й здоров’я довкілля та на відшкодування шкоди, завданої порушенням цього права, піднесло його на найвищий рівень у системі основних суб’єктивних екологічних прав громадян. У еколого-правовій літературі це право одержало назву «право громадян на екологічну безпеку» [15, c. 8].

      У науковій літературі й у законодавстві для характеристики навколишнього середовища як синоніми часто широко використовуються такі поняття, як: «безпечне навколишнє середовище», «безпечне (здорове) навколишнє середовище», «здорове навколишнє середовище», «чисте і здорове навколишнє середовище», «сприятливе навколишнє середовище».

      Уперше розмежування понять «здорове навколишнє середовище» і «сприятливе навколишнє середовище» здійснив Ю. С. Шемшученко, який визначив, що поняття «здорове навколишнє середовище» пов’язане з нормативами ГДК, а «сприятливе навколишнє середовище» – це не тільки здорове (незабруднене), але й ресурсноємне, екологічно стале, естетично багате й різноманітне середовище проживання людини [453, c. 22]. Тут поняття «здорове середовище» виступає синонімом терміна «незабруднене середовище». У цілому у роботах Ю. С.

     Шемшученка простежується тотожність таких якісних характеристик навколишнього середовища, як: «безпечне», «здорове», «незабруднене».

      Дотримання існуючих нормативів ГДК і ГДР суб’єктами господарю-вання дає підстави вважати їхню діяльність екологічно безпечною, а навко-лишнє середовище, що зазнає негативного впливу цих підприємств, – здоровим. У разі перевищення зазначених нормативів з’являється підстава говорити про порушення права громадян на безпечне (здорове, незабруднене) навколишнє середовище, що дає змогу виносити обґрунтовані юридично значущі рішення. У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» [345] нормативи якості навколишнього середовища встановлюються «для оцінки його стану з метою збереження природних екологічних систем, генетичного фонду рослин, тварин і інших організмів», тобто як мета не згадуються людина та її здоров’я.

      У теорії права відзначається, що «специфіка екологічних прав поля-гає в тому, що основою їх здійснення виступає об’єктивно існуюча еколо-гічна система – навколишнє природне середовище. При цьому деякі екологічні права є природними правами, які невід’ємні від життєдіяльності громадян, незалежно від їхнього правового закріплення» [397, c. 198].

      Відомий фахівець у галузі теорії права С. С. Алексєєв так визначає природне право: «Суть ідеї природного права полягає в тому, що поряд із правом, створеним людьми й вираженим у законах, існує природне право – сума вимог, у своїй вихідній основі породжених безпосередньо, без якої-небудь людської участі, самим, природним життям суспільства, «приро-дою», об’єктивними умовами життєдіяльності, природним ходом речей» [11, c. 19]. Природно-правовий підхід пов’язує розгляд юридичних проблем з основними людськими цінностями: свободою, правом на життя, незалежним статусом людини та ін. Водночас він орієнтує на природну, а отже, живу дійсність, що розвивається, у тому числі й з погляду вимог і норм, які стосуються взаємин із природою. На думку Г. В. Мальцева, щодо прав людини стосовно природи, природного середовища потрібне «переосмислення на базі новітніх природно-наукових і суспільних знань ідеї природного права та природної справедливості..., що вказують на міру і норми, з якими повинна рахуватися людина, прагнучи встановити збалансовані відносини між суспільством і природою» [256, c. 35].

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16750.html " target="_blank">Ссылке