Інноваційний фактор забезпечення екологічної безпеки регіонів України

     

      Однією з найбільш характерних рис сучасного суспільства є станов-лення науки як безпосередньо продуктивної сили. Результати наукових досліджень завжди визначали темпи прогресу цивілізації, виявляючи вплив на рівень розвитку продуктивних сил. Як свідчать дослідження [20, 44, 140, 223, 269, 271, 423], наприкінці XX століття відбувся перехід від індустріального до постіндустріального суспільства. Виникла нова економіка – «економіка, заснована на знаннях». Характерними рисами даного переходу прийнято вважати переважання інтелектуального капіталу у вартості фірм над фізичним, а також перевищення обсягів інвестицій в інформаційну сферу над їхнім обсягом у придбанні фізичного устаткування. Для даної парадигми розвитку головним є «не допоміжний, а визначальний, центральний внесок особливого виду нововведень – інновацій, що підвищують продуктивність праці й/або вкладеного капі-талу» [44, 173, 423].

      Тут доречно підкреслити таке. У численних дослідженнях, присвяче-них проблемам практичної реалізації Концепції сталого розвитку, інноваційний механізм розглядається як один зі способів вирішення поставлених завдань поряд з такими, як: обмеження використання природних ресурсів, зниження чисельності населення, охорона навколишнього середовища від забруднень техногенного характеру й ін. Такий підхід, на нашу думку, є хибним, і ось чому.

      По-перше, безвідходних технологій принципово не буває, тому зрос-тання споживання природних ресурсів призводитиме до адекватного забруднення навколишнього середовища. По-друге, забруднення навколишнього середовища не можна зводити тільки до кількості шкідливих викидів і скидань, оскільки можливий, наприклад, і такий вид «забруднення», як енергетичне. Використання дедалі більш зростаючих обсягів споживання енергії призводить відповідно до збільшення «енергетичних» відходів, наслідком яких може бути аномальний розігрів атмосфери.

      По-третє, зниження чисельності людської популяції неминуче призведе до проблеми її деградації, оскільки відсутні внутрішні спонукальні чинники її розвитку. Замкнена стала система, що перебуває в рівновазі, не здатна до саморозвитку.

      По-четверте, практично всі моделі сталого розвитку не містять аналізу зовнішніх для людства факторів, які можуть, без сумніву, становити значно вищий рівень небезпеки для нього, ніж небезпека від техногенної діяльності людини.

      Інноваційний механізм детермінований і безальтернативний. Він є єдино несуперечливим у плані реалізації Концепції сталого розвитку. З ним зв’язані не кількісні аспекти (обмеження споживання ресурсів, зниження народжуваності й т.п.), а розв’язання проблем на якісно новому рівні. Нові матеріали, принципово нові енергетичні технології, генна інженерія, освоєння космосу й т. п. – усе це є наслідком розвитку науки, результати якої за допомогою інноваційного механізму використовуються в економіці й, як наслідок, споживаються людством.

      Поняття «інновація» уперше введене в економічну теорію американським економістом Й. Шумпетером у 1911 році. У процесі створення інновацій він виділяв три стадії: винахід, нововведення та дифузію. У наш час інновація тлумачиться так: комерційне освоєння ідеї; перетворення ідеї в конкретні предмети; розробка машини або апарата на основі нового технічного принципу; проведення змін у техніці, технології, організації, економіці, екології, а також у соціальній сфері підприємства [172].

      Є чимало визначень терміна «інновація», які відбивають ті або інші аспекти «особливої форми комерціалізованого знання, що має попит на ринку і перетворює знання в інтелектуальний капітал» [169]. Наведемо ті з них, які найбільш повно відбивають суть поняття. У Короткому словнику сучасних понять і термінів надається таке ви-значення [66]: «Інновація (анг. innovation – нововведення (від лат. Innovatio – оновлення) – 1) вкладення коштів у економіку, яка забезпечує зміну поколінь техніки й технологій; 2) нова техніка, технологія, які є результатом досягнень науково-технічного прогресу; 3) створення, синтез нових ідей, створення нових теорій і моделей і втілення їх у життя; політичні програми, які мають, як правило, індивідуальний неповторний характер; 4) у мовознавстві – новотвір, порівняно нове явище, переважно в морфології».

      О. Ф. Морозов так визначає даний термін: «Інновація є результатом трансформації думки – ідей, досліджень, розробок – у нове або вдосконалене науково-технічне або соціально-економічне рішення, яке прагне до суспільного визнання за допомогою використання його в практичній діяльності людей» [271, c. 268].

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16750.html " target="_blank">Ссылке