Сталий розвиток регіону і проблема банкрутства екологічно небезпечних підприємств

     

      На сучасному етапі масштаби виробничої діяльності людства стали настільки великими, що за багатьма своїми показниками перевищують природні фактори негативного впливу стихійних сил. Даний факт є загальновизнаним і, очевидно, важко знайти опонентів, що мають протилежну точку зору.

      Аналіз законодавства, що регулює відносини у сфері природокористування, охорони середовища й забезпечення екологічної безпеки, свідчить, що воно орієнтоване на регулювання екологічно значущих аспектів діяльності підприємств, які або проектують, або вже здійснюють свою господарську діяльність. Розроблені відповідні нормативи гранично припустимих викидів і скидань шкідливих речовин, рівнів «фізичного забруднення» навколишнього середовища, що є результатом господарської діяльності підприємств, методики контролю над цією діяльністю, а також види санкцій за їхнє порушення. Можна говорити про неефективність окремих норм, про проблеми стягнення штрафів і їх розмірів та ін., але в цілому можна стверджувати про наявність досить збалансованої й розвинутої системи екологічного законо-давства.

      З іншого боку, також достатньо відомим є факт, що в ринковій економіці можливі факти припинення або ліквідації діяльності господарюючих суб’єктів, зокрема з економічних причин. Ринкові відносини, що сформувалися в процесі розвитку людського суспільства, стали найважливішим інструментом, що стимулює зростання його продуктивних сил. Суспільство виробило правила (закони), які регулюють майнові відносини між учасниками господарського обороту. Історичний досвід свідчить про те, що процес сталого гармонійного розвитку суспільства можливий лише в тому випадку, коли він не суперечить економічним законам. Еволюція будь-якої системи можлива за умови одночасного виконання двох факторів: система постійно генерує нові прогресивні елементи й вона ж позбувається застарілих нежиттєздатних у нових умовах елементів.

      Для учасників господарського обороту висловлена думка конкретизується в такий спосіб: виживають тільки ті суб'єкти, які використовують (найчастіше з ризиком) більш сучасні наукоємні технології, що дають змогу за мінімальних матеріальних і енергетичних витрат одержати більшу кількість продукції з новими функціональними властивостями. Ті ж суб’єкти, які використовують застарілі технології й, як наслідок, збиткове виробництво, повинні залишити ринок. Регулювання даних питань належить до сфери дії інституту неспроможності (банкрутства).

      Таким чином, є досить велика сфера відносин, що не підпадає під сферу дії екологічного права. Ця проблема особливо загострилася в останні півтора десятиліття, коли в Україні розпочався масштабний процес структурної перебудови економіки, що полягає в переході від адміністративно-командних способів управління нею до ринкових відносин. Саме цей період супроводжується масовими банкрутствами підприємств, що закінчуються досить часто їх ліквідацією. Багато підприємств за характером своєї діяльності є екологічно небезпечними. До даної категорії належать підприємства гірничо-металургійної, паливно-енергетичної, хімічної та інших галузей промисловості [295].

      Досить часто невід'ємним сегментом виробничої діяльності є складу-вання й знезаражування відходів, заходи щодо охорони й функціонування хвостосховищ і відстійників, відкачка шахтних вод і багато чого іншого. Припинення діяльності підприємства неминуче відбивається на всьому характері його природоохоронної діяльності.

      Беручи до уваги зазначені аспекти, неврегульованість цієї сфери відносин в екологічному праві, даній проблемі приділяється певна увага в сфері господарського права, зокрема в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [315]. Іншим важливим моментом є негативні наслідки соціального характеру, що виникають при ліквідації підприємств. Дуже часто банкрутами стають екологічно небезпечні містоутворюючі підприємства, діяльність (або бездіяльність) яких впливає на соціально-економічний розвиток регіону. Можна з достатньою підставою припустити, що ефективність інноваційного розвитку регіону багато в чому визначатиметься й розв’язанням проблеми неспроможних підприємств-боржників.

      Зазначені вище прогалини в екологічному законодавстві поряд з важливістю їх вирішення стали підставою для виконання досліджень, викладених у цьому розділі. Окремі аспекти даної проблеми (заборгованість з екологічних платежів) розглядалися раніше В. В. Костицьким у його монографії [216] і І. М. Розумович [386], яка досліджувала питання правового забезпечення урахування екологічних вимог при санації й приватизації об'єктів підвищеної небезпеки. Основні завдання й інструменти інституту неспроможності. Ринкові принципи регулювання господарської діяльності передбачають існування інституту неспроможності (банкрутства) як способу призупинення діяльності господарюючого суб’єкта за рішенням господарського суду внаслідок його неспроможності. Успішний розвиток інституту неспроможності можливий тільки в умовах існування конкуренції між учасниками господарського обороту як невід’ємної складової ринкових відносин [155, 366, 421, 439, 455]. За допомогою цього інституту права економіка «очищається» від безперспективних суб’єктів підприємницької діяльності, які через неспроможність рестру-ктуризують свою діяльність (якщо фінансові труднощі мають тимчасовий характер) або ліквідуються.

      Розвиток даної тези в контексті проведеного дослідження означає, що фінансові труднощі випробовують підприємства, які випускають неконкурентоспроможну продукцію, тобто продукцію, що має низькі споживчі властивості (враховуючи матеріалоємність і енергоємність її виготовлення). Дана ситуація apriori виникає у разі, коли зазначене підприємство не використовує досягнення науки, не вдосконалює технологію випуску продукції, тобто не займається інноваційною діяльністю.

      Стосовно екологічно небезпечних підприємств реалізація зазначеної ситуації означає збереження рівня його негативного впливу на навколишнє середовище й здоров’я населення, що проживає в сфері впливу даного підприємства. Відсутність позитивних тенденцій на зниження обсягів небезпечних викидів (скидань) шкідливих речовин, витратні (з погляду обсягу споживаних природних ресурсів) технології дають підстави оцінити діяльність даного господарюючого суб’єкта як таку, що суперечить принципам концепції сталого розвитку, що й порушує природне право людини на безпечне й здорове навколишнє середовище, яке в більшості цивілізованих країн, у тому числі й Україні, закріплене конституційною нормою.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16750.html " target="_blank">Ссылке