Особливості розвитку вітчизняної економічної думки в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.: підходи до аналізу господарства

     

      На рубежі ХІХ та ХХ століть вітчизняній науці був притаманний унікальний духовний та інтелектуальний клімат, який сприяв становленню плеяди вчених-економістів, мислителів, імена яких відомі всьому світу: С.М. Булгаков, М.І. Туган-Барановський, П.Б. Струве, О.Д. Білімович, К.Г. Воблий, М.І. Зібер, М.Х. Бунге, В.Я. Желєзнов, Є.Є. Слуцький, І.І. Янжул та багато інших. Завдяки цим ученим економічна наука накопичила величезний інтелектуальний потенціал, що дає право говорити про розквіт вітчизняної економічної думки в цей період.

      З одного боку, розвиток економічної науки України в зазначений період відбувався у загальному руслі світової економічної науки. Нові економічні теорії, ідеї західної економічної науки освоювалися вітчизняними економістами, знаходили подальше продовження і розвиток. З іншого, можна говорити про специфічне становище українських вчених, у тому числі і С.М. Булгакова в історії світової економічної думки, що зумовлюється особливим, оригінальним і самобутнім характером вітчизняної економічної науки. Її самобутність виявлялася у вираженій практичній та соціальній спрямованості, але в той же час, вона була відгуком на процеси, що відбувалися у європейській науці.

      Одним з найважливіших питань, що обговорювалися в науковому колі економістів з різних точок зору протягом багатьох десятиліть було питання щодо суспільного перевлаштування соціуму. Суперечки з цих питань не завжди вкладалися в рамки розбіжностей між різними школами економічної науки, а почасти зачіпали й галузі соціальної філософії, історії, релігії і в той же час істотно вплинули на економічні дослідження.

      Важливими особливостями розвитку української економічної думки стали такі фактори впливу на неї як – входження України до складу Російської імперії та домінування східного християнства (православ’я) як панівної релігії. Останнє сходить до самих витоків виникнення країни і супроводжує всі етапи її розвитку. Крім цього, однією з головних особливостей формування вітчизняної школи економічної думки було глибоке вивчення еволюції селянського господарства та земельного питання.

      У період кінця ХІХ – початку ХХ ст. на російсько-українських теренах розвивалася не стільки економічна теорія у вузькому сенсі слова, скільки, в першу чергу, саме економічна думка, яка охоплює не тільки вивчення економічних категорій і законів, а й аналіз народного господарства країни, проблем його розвитку, основних напрямів економічної політики тощо, що є важливим для цивілізаційного аналізу господарської системи.

      Багато в чому це було зумовлено залученням багатьох учених економістів до активного громадсько-політичного життя. Більшість із них поєднували наукові дослідження з викладанням, літературно-публіцистичною, суспільно-політичною діяльністю, а також з роботою в державних та громадських установах, в комісіях і комітетах з підготовки та проведення різних реформ. Специфічність російсько-української економічної думки та її зв’язок з психологічними, філософськими, соціологічними та історичними дослідженнями зумовлював той факт, що в Російській імперії було мало економістів-теоретиків у вузькому, прийнятому на Заході, сенсі цього слова. Більше того, спеціальна підготовка економістів часто була відсутня, більшість економістів (наприклад С. Булгаков, М. Туган-Барановський, П.Б. Струве, та ін.) отримали освіту на природничих або юридичних факультетах університетів. Найбільш здібні з них одразу після закінчення університетів направлялись для продовження навчання в закордонні університети, в основному в Німеччину, де знайомилися з новітніми розробками з політичної економії [119, с.43]. В другій половині ХІХ століття розвиток економічної теорії в Україні відбувався у сфері впливу та самобутньої інтерпретації на власному суспільно-економічному ґрунті класичної школи політичної економії, західноєвропейських та російських соціалістичних вчень, у тому числі й марксизму.

      Один із кращих спеціалістів з історії економічних вчень М. Туган-Барановський, характеризуючи основні тенденції та напрямки розвитку економічної думки у ХІХ ст., відзначав, що все більше увага економістів переноситься на соціальні явища, породжувані капіталізмом, на розв’язання питання «про причини стійкої бідності серед зростаючого багатства». Саме при відповіді на це питання, вважав вчений, політична економія й розпалась на три основні напрямки, представлені, по-перше, захисниками нерегульованого товарно-господарського ладу; по-друге, виразниками ідей соціалізму як антиподу першого; і, нарешті, третього, який «прагне зберегти товарно-господарський лад, пом’якшивши у той же час, шляхом посилення державного втручання в інтересах слабких, різкість класових антагонізмів» [240, с. 45].

      З упевненістю можна стверджувати, що на відміну від економістів-теоретиків західних країн, які також цікавилися соціальними питаннями й досить часто виступали з радикальними реформаторськими ідеями, але при цьому чітко розмежовували теоретичну і практичну частини економічної науки, вітчизняні вчені-економісти були залучені в соціальну проблематику в широкому сенсі. Вони в набагато меншій мірі слідували запропонованим західною наукою принципам, як щодо теоретичної частини економічної науки, так і її практичної частини, яка повинна бути орієнтована на досягнення поставлених перед суспільством цілей.

      Разом з тим теоретичні уподобання різних вчених розмежовувались. Спадщина професіональних вітчизняних економістів того часу свідчить, що серед них залишається все менше беззастережних прихильників загально-філософської концепції класиків щодо «природного права» людини та відповідно індивідуалістичного «економічного егоїзму», натомість, все більшої популярності набувають, з одного боку, ідеї Дж. С. Мілля, а з другого боку - концепції німецької школи. Існував глибокий інтерес до соціальних проблем (В. Желєзнов, М. Туган-Барановський тощо). До найбільш поширених напрямків економічної думки цього періоду можна віднести: марксизм, який стверджував класовий підхід а також німецьку історичну школу, що пропонує розглядати явища господарського життя з національно-державних позицій, тобто реалізацію принципу цілісності.

      Посиленню уваги вітчизняних економістів до суспільного та історичного аспектів у трактуванні економічних явищ та законів значною мірою сприяв вплив економічної теорії марксизму. Особливо це виявилось у творчості С.М. Булгакова, М.І. Туган-Барановського, М. І. Зібера та ін. В результаті кризи класичної політекономії в кінці ХІХ - початку ХХ ст. у світовій економічній науці виділився новий напрям – інституціоналізм. Особливість вітчизняної економічної думки виражалась в тому, що інституційний напрям тут почав поширюватися в першу чергу в особі історичної школи, ще з 70-х рр. ХІХ ст. Ця обумовленість викликана не тільки тісними науковими контактами з університетами Німеччини, а й певною схожістю соціально-політичного ладу Німеччини й Російської імперії, що й породжувало подібні теоретичні концепції.

      У період пожвавлення суперечок між австрійською та історичною школами, на вітчизняних теренах позиції останньої були дуже міцними; успішно конкурував з нею лише марксизм. Нові течії в західній науці, які в Україні асоціювалися з австрійською школою, а також з маржиналістською теорією, насамперед в особі Л. Вальраса. Вони знайшли відгук і визнання у дуже небагатьох економістів. І навіть тоді, коли нові ідеї в різних теоріях знаходили підтримку і розуміння, відданість ідеям суспільного ідеалу визначала специфічний ракурс розгляду теоретичних питань з арсеналу західної економічної науки.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/18153.html " target="_blank">Ссылке