Підходи С.М. Булгакова до аналізу господарства у контексті формування нової парадигми суспільствознавства
Широкий розвиток економічних наук за останні два століття викликаний як практичною необхідністю орієнтуватися в господарському житті, що постійно ускладнюється, так і ,характерним для нашого часу, переважаючим загальносуспільним економіко-матеріалістичним світоглядом, тим, що С.М. Булгаков називав «економізмом».
Формування нової системи пізнавальних принципів сучасної економічної теорії та концептуальна перебудова наукового мислення потребує критичного аналізу її філософсько-методологічних основ, в тому числі звернення до філософії господарства, принципи якої були сформовані С.М. Булгаковим.
У передмові до «Філософії господарства» С.М. Булгаков пише: «Треба засумніватися у тому, в чому не прийнято і непристойно навіть сумніватися, треба поглянути наївними очима іноземця або дикуна, для якого крохмальні комірці й білі манжети, для нас самі собою зрозумілі, здаються дивними, і який запитує про їх справжнє призначення.» [25, с. 57]. Політична економія, зі своїм матеріалістичним економізмом, потребує філософського перегляду й поглиблення своїх основ, потребує ґрунтовного сумніву.
За словами Булгакова, ортодоксальна політична економія базується на емпіричних узагальненнях та спостереженнях обмеженого спеціального характеру і, відкидаючи необхідність глибокого філософського підґрунтя стає на позиції догматичного економізму. Фактично економічний матеріалізм є пануючою філософією політичної економії, її онтологічною базою, що в купі з притаманним їй догматизмом і заважає формуванню у ній самій нової, адекватної сучасності, методологічної парадигми.
Запропонована С.М. Булгаковим, ще на початку ХХ-го століття критика методології політичної економії, зберегла свій потенціал і на сьогодні. Найбільш ґрунтовно вона представлена у таких його працях як «Філософія господарства» та «Про економічний ідеал». Не слід забувати, що наукова кар’єра Булгакова починалася із захоплення політичною економією, про що свідчить ряд його праць таких як «Короткий нарис політичної економії» тощо, про що вже згадувалося вище. На підтвердження вагомості та актуальності його критики методологічних проблем політичної економії необхідно навести дослідження відомих вчених, які у своїх працях не тільки підтверджують корисність цієї критики, а й широко її застосовують. Серед них: І. В. Назаров, В.В. Ільїн, Ю.М. Осіпов, Т.В. Гайдай, В.Д. Базилевич. Останній зауважує, що: «творче осмислення вагомого спадку вченого (С.М. Булгакова), який значно випередив свій час, передбачивши появу нових напрямів соціально-економічних досліджень, має важливе значення для сучасних наукових пошуків, спрямованих на природне та органічне оновлення політичної економії» [204, с. 31].
Критика політичної економії Булгакова стосується сучасної йому науки – ортодоксальної політичної економії, що утворилася в період глибокої секуляризації європейської культури. Вона формувалась «з одного боку, представниками природно-правових вчень з їхньою вірою в неушкодженість людської природи й апріорність природної гармонії, а з іншого – проповідниками утилітаризму – І. Бентамом і його учнями, що спиралися на уявлення про суспільство як сукупність розрізнених атомів, представників різних інтересів, що взаємно відштовхуються» [34, с. 120]. А отже, її (політичної економії) вихідні положення були засновані на філософії просвітництва й утворивши фундамент класичної школи політичної економії з самого початку позбавили її серйозної онтологічної бази.
Ці першопричини й зумовили подальший розвиток політичної економії шляхом економіко-матеріалістичного світосприйняття, що стало однією з причин її методологічної кризи. Розвиток господарських процесів, їх меж та сутності, поява нових та розширення усталених сфер господарської діяльності випереджають своє теоретичне осмислення, знову і знову повертаючи нас до метапроблем, на які була спрямована творча думка С.М. Булгакова.
Характеризуючи політичну економію, вчений зазначає, що вона намагається внести в розуміння конкретних життєвих чи історичних явищ економіко-матеріалістичне світобачення. У своїх завданнях – в намаганні встановлювати закони господарського життя, ортодоксальна політична економія вносить, а пріорі, певні методологічні передумови і, перш за все, економічний детермінізм. Через цей детермінізм, вона викреслює особистість та ставить на її місце групи і класи, «сукупності» у яких особистість повністю закривається типовим, тому свобода і творчість відсторонюється й скрізь бачиться лиш безперервна соціально-економічна закономірність. Так будується політична економія як наука й так утилізується в її інтерпретації господарське життя. Вже наприкінці ХХ ст. Б’юкененом була сформована теорія суспільного вибору, як спроба подолання означеної С. Булгаковим проблеми, за допомогою якої принципи індивідуалізму послідовно долаються, поширюючись на всі види діяльності.
Вся «дедуктивна» політична економія заснована саме на уявленні про такий типовий і середній образ дій, по відношенню до якого відхилення розглядаються, як випадкові та незакономірні. Звичайно ж, будь яке уявлення про типове не відповідає дійсності, у якій все є індивідуальним і ніщо не повторюється. Політекономія ж бере одну сторону, що є більш-менш схожою в багатьох явищах, легко відкидаючи це саме «більш-менш», таким чином отримуючи логічний дистилят, «економічне явище у чистому вигляді».
Булгаков зазначає, що для ортодоксальної політичної економії загальною методологічною передумовою економічних закономірностей є явища господарського життя, яким характерні якості повторюваності й типовості. Разом із тим очевидно, що цим положенням наперед виключено не тільки все індивідуальне, але й взагалі історичне. Таким чином виходить, що не відбувається ніяких змін, не стається ніяких нових подій, лиш рухається економічний вічний двигун. Що правда, «закони» політекономії принципово мають справу не тільки зі статикою, але й з динамікою явищ, не тільки з їх існуванням, але й послідовністю. Проте не важко переконатися, що й ця динаміка має такий же статичний і аналітичний характер, як і статика: в ній лиш відкриваються та здійснюються вже задані існуючі можливості, тому тут принципово виключена можливість нових, тобто непередбачених заданою закономірністю, причин.
Звичайно ж не можна заперечувати наукову зручність застосування готових теоретичних схем. Минуле висвітлюється тут через призму наукових понять сучасності, однак така схематизація, що є притаманною політичній економії, часто приховує від нас історичну дійсність у всій її яскравій індивідуальності. Проте варто лиш детальніше вивчити конкретну історичну дійсність, спробувати її зрозуміти не тільки як механізм, але і як творчість, одразу виявляється і значення особистості як творчого начала не тільки історії, але й господарства. З цього приводу російський дослідник Ю.М. Осіпов зазначає: «Не внутрішні протиріччя політекономії <...> більш за все цікавили С. Булгакова, а сама неможливість подальшого руху людської думки, і, рівним чином, дії за матеріалістичним і механістичним шляхом» [28, с. 58].
С.М. Булгаков розглядав господарство як творче відношення людини до природи, він виходив із того, що окремі господарські акти мають зміст лише в рамках єдиного господарського організму. Таким чином людство усвідомлювалось ним як цілісний суб’єкт господарської діяльності, який має покликання до творчої праці на софійній основі. Такіж методологічні підходи ми зустрічаємо в сучасних економічних теоріях заснованих на принципах цивілізаційного аналізу.
Ще однією значною перепоною на шляху до формування нової парадигми політичної економії є те, що вона лишається осторонь антропоцентризму, повністю ігноруючи особистість. Підходячи до людини не з позицій її вільного творчого ставлення до життя, політекономія вивчає її лиш в обмеженості, розглядає її в стані необхідної оборони від сил природи, стихій та явищ. Тому замість особистості, що вершить дійсність, є живим джерелом усього нового в історії, нею розглядається особистість як механізм, що приводяться в дію пружиною економічних інтересів. Зрозумілим є той факт, що у такій концепції не має місця ані свободі, ані творчості. Критикуючи такий підхід С. Булгаков писав: «Господарство засноване на егоїзмі, неминуче страждає від дисгармонії й боротьби, як особистої, так і групової, і не можливо до кінця гармонізувати цей господарський егоїзм» [44, с. 309].
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/18153.html " target="_blank">Ссылке
