Сутність та ознаки фінансового забезпечення розвитку регіонального іпотечного ринку нерухомості виробничого призначення
Поняття «іпотека» відоме з часів Стародавньої Греції, де трактувалося як «застава» (від грецького слова «hypotheke»). Спершу забезпеченням слугувала особиста свобода позичальника, тобто у випадку невиконання зобов’язання йому загрожувало рабство. У VI ст. н. е. особиста відповідальність була замінена майновою: забезпеченням зобов’язання ставала земля, на якій ставився спеціальний стовп (на ньому відмічалися всі борги власника земельної ділянки). Останній і називався іпотекою (від слова «hіpotеthekа» - підставка, підпорка). Це були перші спроби налагодження іпотечних відносин, сукупність яких згодом почала формувати іпотечний ринок. Але повноцінним його можна назвати лише з другої половини XVIII сторіччя, бо саме в цей час у Німеччині починає розвиватися механізм іпотечного рефінансування. У період існування Російської імперії, до складу якої входила більша частина української території, іпотечні відносини були ключовою складовою економіки. На той час в імперії було створено велику кількість іпотечних установ, а іпотекою користувалося близько 2,5 млн. селянських господарств [95, с.19]. Після подій 1917 року та створення Союзу радянських соціалістичних республік (СРСР), іпотечні відносини поступово втратили свою значущість, а іпотечні установи ліквідовані. У результаті чого було втрачено унікальні механізми, які роками налагоджувалися та ефективно функціонували. Лише розпад СРСР слугував каталізатором до відродження іпотечних ринків на теренах постсоціалістичних країн.
Історична зміна економічних умов функціонування іпотечного ринку впливала на хід наукового осмислення його сутності (табл. А.1, додаток А). Зокрема, перші теоретичні напрацювання стосувалися нерухомості як застави при здійсненні господарських операцій, а іпотечний ринок розглядався як сукупність відносин із передачі нерухомості в заставу. У наш час дослідження спрямовані на розуміння іпотеки як механізму ефективного використання ресурсів у ринковій системі господарювання, а також як специфічного фінансового інструменту розширення капіталу та інвестицій. Разом з тим, на сьогодні відсутня єдність у тлумаченні поняття «іпотечний ринок», тому аналіз наявних наукових праць із цього приводу (табл. А.2, додаток А) дають можливість відзначити таке.
По-перше, іпотечний ринок розуміють як ринок, де обертаються лише боргові зобов’язання з іпотечними гарантіями, які надаються для сприяння рефінансуванню іпотечних позик [163, 254]. По-друге, як ринок, де надаються кредити, що забезпечені заставою нерухомості [45, 83]. По-третє, як сферу, де акумулюються довгострокові грошові нагромадження шляхом випуску іпотечних облігацій, які застосовуються для надання кредиту під заставу нерухомості [64]. По-четверте, як систему економіко-правових відносин, що виникають між суб’єктами суспільного відтворення на взаємопов’язаних ринках фінансів і нерухомості з приводу акумулювання грошових ресурсів, їх розміщення у формі іпотечних кредитів і рефінансування іпотечних активів з метою здійснення інвестиційних операцій на ринку нерухомості [10, 33, 62]. Кожен із зазначених підходів відповідає певному аспекту тлумачення як іпотеки, так й іпотечних відносин. Останні, враховуючи світовий досвід, будуть повноцінними та ефективними лише за умов функціонування розвинених сфер іпотечного кредитування та іпотечного рефінансування. Тому, вважаємо за доцільне розуміти під іпотечним ринком частину фінансового ринку, основою функціонування якого є сукупність економічних відносин з приводу акумулювання та перерозподілу позикових фінансових ресурсів, що забезпечені заставою нерухомості, а також мобілізації довгострокових грошових накопичень шляхом емісії іпотечних цінних паперів з метою рефінансування іпотечних кредитів.
Іпотечний ринок є багатоелементним утворенням, із взаємопов’язаними та взаємообумовленими у становленні й розвитку елементами. За таких умов дослідження структури цього ринку дасть можливість визначити його місце, роль і функціональне призначення у системі ринків; а також встановити рушійні сили, що забезпечують його функціонування й розвиток.
У науковій літературі дослідженням теоретичних аспектів фінансового ринку і його впливу на розвиток національної економіки займалися такі науковці, як О. Василик, В. Гейць, А. Гриценко, А. Даниленко, Б. Кваснюк, М. Крупка, В. Лагутін, Д. Лук’яненко, І. Лютий, О. Мозговий, В. Опарін, В. Осецький, Б. Панасюк, Ю. Пахомова, Д. Полозенко, М. Савлук, В. Савчук, А. Чухно та інші. Однак, серед науковців немає єдності щодо структури фінансового ринку. Перша група авторів виділяє три сегменти досліджуваного ринку: ринок грошей, ринок капіталу, ринок цінних паперів [30]. Друга група авторів розмежовує фінансовий ринок на: грошовий ринок (валютний, обліковий і міжбанківський ринки) та ринок капіталів (ринок позичкових капіталів, до якого віднесено кредитну систему та ринок цінних паперів) [40, 11]. Третя група науковців відносять до сегментів фінансового ринку: кредитний ринок, валютний ринок, ринок цінних паперів, ринок інвестицій та страховий ринок [149].
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/en/catalog/view/16910.html " target="_blank">Ссылке
