Генезис ідей про права місцевого самоврядування та їх гарантування у контексті основних теорій про походження місцевого самоврядування

     

      Процеси демократизації, становлення правової держави ы громадянського суспільства в сучасній України передбачає розвиток такого соціально значущого інституту як місцеве самоврядування.

      Місцеве самоврядування в світі пройшло довгий шлях становлення і має глибокі історичні корені. Створення ефективної системи місцевого самоврядування, як доводить історичний досвід, – завдання довготривале, комплексне, що потребує економічних, фінансових, політичних, правових та інших перетворень в державі та свідомості громадян. Адже прийняття відповідних законів, які визначають та гарантують право на місцеве самоврядування не надасть позитивного результату за відсутності об’єктивних передумов та врахування історичного досвіду національних та світових тенденцій в цій сфері. Слід зазначити, що до сьогоднішнього часу в світовій практиці та науковій літературі не існує чіткого та однозначного розуміння сутності та правової природи місцевого самоврядування. Дехто зазначає що, місцеве самоврядування – необхідне продовження державної влади, дехто, що це форма публічної влади, що існує поряд із державною владою але певним чином відрізняється від неї, дехто, що це четверта гілка влади, якій притаманна певна автономія і незалежність від держави. Кожна думка має право на існування, але для ґрунтовного дослідження системи гарантій місцевого самоврядування, вважаємо, що є нагальна потреба, насамперед, проаналізувати генезис ідей про місцеве самоврядування саме в контексті основних теорій походження місцевого самоврядування.

      Ґенеза місцевого самоврядування, на думку вчених [61; 265], визначається передумовами, пов’язаними з розвитком виробництва, яке, в свою чергу, надавало право на отримання в розпорядження певної власності. Історія становлення місцевого самоврядування свідчить, що його джерелом, навіть у додержавний період, завжди були виробництво, будівництво, промисел тощо, притаманні общинам, союзам общин, іншим формам організації колективної праці, заснованим на економічному та соціальному інтересі. Виробництво є головним елементом економічної основи місцевого самоврядування. Воно об’єднувало людей не тільки в рамках колективу, але і в межах певної території. Общини підтримували між собою на об’єднаній території не тільки економічний, але й політичний зв’язок. Економіка та політика для них була загальною справою, адже вони спільно формували з числа своїх членів представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування, на які покладалась відповідальність з координації управління та всій території союзу общин. Самоврядування в будо реальним адже люди, що працювали в общинах, висували в територіальні органи місцевого самоврядування своїх представників, яких вони добре знали і яким довіряли. Таким чином, в цей період громадське самоврядування існувало у формі представницької і безпосередньої демократії. В наступному стала також розвиватись вічова форма самоврядування.

      Дослідники відзначають [314], що принцип самоврядування є одним з найбільш давніх серед тих, що застосовуються в управлінні соціумом, адже відповідає потребам людської спільноти, починаючи з прадавніх стадій його розвитку. Згадування про громадське самоврядування зустрічаються ще в текстах найдавніших цивілізацій Египту, Шумеру, Вавилону, а пізніше – в цивілізації майя, інків, Китаю, Риму та ін.

      Історично місцеве самоврядування у його сучасному аксіологічному й онтологічному розумінні в державно-правовій дійсності виникло у Стародавній Греції. Міста-поліси Стародавньої Еллади, а потім Стародавньої Італії є чудовим прикладом становлення самоврядних засад у рамках міст-держав. Сприйнявши від міст-полісів зазначених суб’єктів основні принципи й форми становлення самоврядних засад, жителі муніципій, що були членами міської громади, примножили досягнення місцевого самоврядування як специфічної форми публічної влади, вдосконалили його організаційні форми, створивши особливий уклад міського приватного та публічного життя, особливий взірець комунікаційного спілкування, багато традицій які дійшли до наших днів [37, c.67-68].

      Певний вплив на формування та розвиток місцевого самоврядування, на думку А.Бурова [64], справило прийняття християнства (988 р.), оскільки воно ознаменувало появу нових форм самоврядування монастирського та церковного, які поєднували виробничий та територіальний принципи організації.

      Думка про організацію влади в громадах, її співвідношення з владою держави розвивалась активно у середньовічній Європі, що стало відповідною реакцією на абсолютизацію монархічної влади. Утворені корпорації приймають на себе вирішення тих побутових проблем міст, від вирішення яких відмовляються офіційна влада, а монарх використовує структури самоврядування в якості механізму збирання податків до власної скарбниці і не зацікавлений у їх зруйнуванні, допоки громадяни не виступають проти нього зі зброєю в руках.

      Німецький юрист Й.Альтузіус розробив федеральну теорію народного суверенітету та сформулював принцип субсидіарності. Союз індивідів, які добровільно об’єднались у сім’ї та корпорації, на його думку, утворює громаду, союз громад – провінцію, союз провінцій і міст – державу. Децентралізовані політичні одиниці повинні мати автономію щодо реалізації права й управління [80, c.5-6].

      З ХVІІІ ст. у Франції проблемами місцевого самоврядування займались фізіократи, які приватну свободу людини вважали необхідною передумовою для розвитку самоврядування. Один з їх попередників Р.-Л. д’Аргесон виступав за скасування станових привілеїв, щоб система міського самоврядування будувалась на виборній основі під наглядом інтенданта, призначеного королем. На думку Ю.Пайнека, д’Аргесон вимагав визнати громади як «демократії» або публічно-правні корпорації, повернути їм свободу, насамперед, право вільного вибору громадських органів і право збирати податки [250, c.30].

      У «Проекті муніципалітетів» (1775 р.) Д. де Немур запропонував систему муніципалітетів, які стояли б один над одним (комуна-округ-провінція) на чолі з державою. Тобто самоврядування повинно здійснюватись широким «класом» дрібних власників через виборні народні магістрати. Така громада відрізнялась від релігійної протестантської громади ХVІ-ХVІІ ст., адже в її основу закладено принцип основних громадянських прав.

      На становлення теорій місцевого самоврядування впливали представники утопічного соціалізму (Т.Мор, Т.Кампанела,Ш.Фур’є, Р.Оуен, О.Сен-Симон, Ж.-Ж. Руссо). Ш.Фур’є пов’язував соціальний прогрес з часом, коли основу суспільства складатимуть асоціації («фаланги») – автономні соціальні утворення. Центральна влада не має права втручатись у внутрішнє життя, опікувати їх тощо. Будуючи модель «нового морального світу», Р.Оуен вважав первинною одиницею майбутнього ладу самодостатню комуну, «селище спільності» [130, c.493-497]. Він розробив конституцію таких спільностей, за якою комуни повинні функціонувати на основі колективної праці, громадянської власності, рівності прав та обов’язків своїх членів. Загалом органи самоврядування вже не вважались виключно органами держави, а й громад, відокремлених від останньої.

      Значного поширення набули погляди Т.Джеферсона на самоврядування громад як ідеальну форму державності («республіки в мініатюрі»). За його концепцією, муніципалітети є четвертою владою, що контролюється законом і судом, не підпорядкована урядові, його органам на місцях. Згодом французький дослідник Туре виділив основні проблеми місцевого самоврядування: власні громадські справи та справи державні, делеговані органам самоврядування.

      Дж.С.Міль розглядав місцеву владу як виховний інструмент, що спонукає людей, крім своїх інтересів, визнавати справедливі вимоги інших людей. Лише коли індивіди беруть участь в управлінні, то вони розуміють його результати, а через специфічні спільні інтереси кожної місцевості, у кожному виборчому окрузі, місті, має існувати власний парламент, що вирішує локальні справи [136, c.21-22].

      Отже, певний вплив на становлення місцевого самоврядування в світі справили вказані думки вчених ще за часів європейського середньовіччя, проте О. Баймуратов [38, c.54] вважає, що навряд чи є підстави нівелювати процеси становлення та розвитку вітчизняного та зарубіжного місцевого самоврядування, чи «підтягувати» вітчизняну історію під європейську стверджуючи, наприклад, що місцеве самоврядування в Україні виникло «у вигляді перших спроб міського самоврядування у містах, наділених Магдебурзьким правом» [344, c.29]. Тим паче, що досить часто виникнення інститутів місцевого самоврядування в Європі «відсувають» до часу політичної ідеології революцій ХVІІ-ХVІІІ ст. [332, c.29], а в Росії – до середини ХІХ ст. Як зазначає С.Бондарев «струнка система місцевого самоврядування сформувалась в Росії тільки до 1917 р., коли країна вже мала розвинене земське та міське самоврядування, основу якого складали волості, губернії, та повіти» [61, c. 125].

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/15273.html " target="_blank">Ссылке