Поняття та ознаки гарантій прав місцевого самоврядування в Україні

     

      Формування в Україні правової держави та громадянського суспільства безпосередньо пов’язане з проблемою становлення та розвитку інституту місцевого самоврядування, створення міцних гарантій прав місцевого самоврядування, вирішення якої базується на розробці та застосуванні дійових умов, прийомів та механізмів їх реалізації у суспільних відносинах. Адже який би високий авторитет не мали норми, які закріплюють права місцевого самоврядування, займаючи пріоритетне положення не тільки в Конституції, але й в усій системі законодавства України, вони повинні швидко й ефективно реалізовуватись у фактичних суспільних відносинах, оскільки на сьогоднішній день розвиток місцевого самоврядування є першочерговим завданням будь-якої демократичної держави.

      На сьогоднішній день у юридичній літературі питання щодо визначення гарантій місцевого самоврядування в цілому, а також прав і свобод його окремих суб’єктів, передусім територіальних громад, є дискусійним та незважаючи на наявність певних наукових праць, малодослідженим чим і значною мірою це зумовлено тим, що, по-перше, і в загальній теорії права, питання про поняття гарантій не можна вважати вирішеним остаточно, оскільки ця категорія перебуває в динаміці, піддана впливу різних суспільних чинників. По-друге, дослідження елементів гарантій місцевого самоврядування без урахування специфіки досліджуваного феномена, тобто місцевого самоврядування як самостійного виду публічної влади, можуть призвести до неправильного уявлення про нього, тому проблема вивчення гарантій не може бути адекватно зрозумілою поза аналізом різних форм їх взаємодії із відповідними сферами суспільного життя.

      Вважаємо, що в юриспруденції навряд чи є інша така категорія, яка настільки б часто застосовувалась і мала б, разом з тим настільки широку семантичну форму, до якої входить найрізноманітніший зміст. Категорія ця –гарантії. В одних випадках ми говоримо про гарантії законності, в інших – про законність як гарантію, про гарантії правопорядку і про правопорядок як гарантію, про гарантії прав і свобод громадян і про права особи як гарантію її свободи тощо.

      Гарантія являє собою ідеальну модель, у відповідності до якої повинен формуватись юридичний та фактичний статус конкретної держави в цілому.

      Питання про гарантії виникає кожен раз, коли відбувається перехід від належного до існуючого. Гарантії в усіх випадках є проблемою реальності правового явища. Гарантії – одне з головних питань проблеми правильного застосування правових норм, забезпечення законності та багатьох інших процесів правової дійсності.

      Дослідженням гарантій в юридичній науці займались такі вчені як: М. Абдулаєв, Н. Боброва, М. Вітрук, В. Журавський, Т. Заворотченко, О. Зинов’єв, С. Комаров, В. Корельський, В. Котюк, В. Кравченко, О. Лукашева, І. Магновський, М. Марченко, А. Мицкевич, П. Недбайло, М. Орзіх В. Перевалов, В. Погорілко, А. Полянський, Ж. Пустовіт, Ю. Соколенко, М. Ставнійчук, Ю. Тодика, О. Фрицький, Ю. Шемшученко, Ю. Шимін та інші.

      Поняття «гарантія» досить широко застосовується в різних сферах людської діяльності, в політиці, дипломатії, а також у побутовому, непрофесійному слововживанні. Така багатозначність терміну безумовно позначається на різноманітності його існування в юридичній науці, яка далеко не завжди оперує цим поняттям у суто юридичному його значенні. Юридична наука безумовно потребує висновків багатьох наук, тому необхідно перш за все визначити етимологію терміну «гарантія».

      Вважається, що термін «гарантія» було введено у юридичну літературу в ХVІІ ст. Вперше він був знайдений у листах та документах Петра Великого (1688 – 1701 р.р.) [238, c.123]. В тлумачних словниках спостерігається одностайність щодо визначення поняття «гарантія» (фр. garantie – забезпечити) означає – забезпечення, запоруку [245, c.48; 179, c.94; 195, c.75]. Варто зазначити, що на сьогоднішній день термін гарантії використовується в багатьох галузях юридичної та політичної науки. В політології в основному використовують термін «соціальні гарантії», які визначають як матеріальні та юридичні засоби, що забезпечують реалізацію соціально-економічних прав членів суспільства – право на працю, відпочинок, освіту тощо [261, c.57], або «гарантії прав особи» – законодавче закріплення системи рішень, що забезпечують умови реального здійснення прав людини, які визначають її правове становище у суспільстві [262, c.84].

      В теорії держави і права деякі вчені під гарантіями розуміють систему умов, засобів і способів, які забезпечують всім і кожному рівні можливості [336, c.504], інші визначають «гарантії демократії», під якими розуміються об’єктивні умови і засоби, які забезпечують не тільки проголошення та юридичне закріплення демократичних принципів, ідей, прав і свобод громадян, але і їхню всебічну охорону і втілення у життя [241, c.77]; В.Коток розглядає «гарантії прав та свобод людини і громадянина» як умови, засоби і способи, які забезпечують здійснення у повному обсязі та всебічну охорону прав і свобод особи [175, c.382]. Тобто, в теорії держави і права в основному гарантії розглядаються в аспекті захисту прав та свобод людини і громадянина, оскільки саме захищеність прав особи і є запорукою розвитку демократичної держави.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/15273.html " target="_blank">Ссылке