Співвідношення соціального змісту та юридичної форми у конституційно-правовому гарантуванні прав місцевого самоврядування

     

      Реформування українського суспільства, яке активно відбувається останнім часом, прагнення створення громадянського суспільства в державі, зачіпає усі основоположні сфери життєдіяльності та призводить до появи якісно нових інститутів. Зміна соціально-економічних взаємодій, політичного та адміністративно-територіального устрою держави створює можливість надання населенню права самостійно виступати в якості активного учасника процесів управління, насамперед – на місцевому рівні. Реалізація даної можливості характерна для такого елементу громадянського суспільства, як інститут місцевого самоврядування і забезпечується цілою системою гарантій прав місцевого самоврядування. Виступаючи як самостійний інститут суспільства, місцеве самоврядування уявляється унікальним, із властивим йому особливостями в залежності від історичного досвіду народів цього феномену. Норми управління спільнотами в природному середовищі проживання, що існували століттями, самоорганізація населення для досягнення єдиної спільної мети є багатоманітними і в сучасних соціально-економічних системах. Соціальний досвід людства свідчить, що не в усі періоди розвитку держави вирішення повсякденних питань на місцях приймало форму самоорганізації. Це означає, що місцеве самоврядування як одна з форм самоорганізації населення існувала не завжди. Сучасні принципи і форми місцевого самоврядування – результат складного процесу пошуку компромісу, узгодження інтересів суспільства в особі територіальних громад і держави. Вірогідно, виходячи з цього, що сучасне місцеве самоврядування не слід розглядати як механізм взаємодії територіальних громад і держави, головним завданням якого є узгодження відповідних інтересів. Держава, як і місцеве самоврядування, за своєю природою є соціальним інститутом і уявляє одну з форм соціального життя, одну з форм самоорганізації суспільства.

      Процеси соціальної взаємодії на рівні муніципальних утворень в сучасних умовах значно розширились функціонально та ускладнились структурно. Відповідно, розширився та ускладнився комплекс аналізу соціального змісту та його нормативного закріплення в процесі конституційно-правового гарантування прав місцевого самоврядування, адже пошук проблем співвідношення вказаних правових категорій передбачає дослідження соціально-територіальних систем, їх структури, закономірностей функціонування та розвитку, що потребує активного наукового пошуку та вдосконалення методології, теоретико-прикладного інструментарію тощо.

      Особливістю інституту місцевого самоврядування є певна природа, яка має загальносоціальну спрямованість. Це пояснюється тим, що самоврядування існувало ще до виникнення державно-організованого суспільства. В природі держави як політико-правового явища закладене протиріччя, яке пояснюється природою його виникнення. Так, об’єктивний характер оцінки соціального змісту функціонування держави полягає в тому, що вони мають одночасно і виключно класовий, і загальносоціальний характер, обслуговують інтереси і можновладців, і усього суспільства. Як справедливо зазначає М. М. Марченко, «держава і право виступають не як певні безособові в соціально-класовому відношенні явища, а як цілком визначені, що виражають насамперед, волю та інтереси панівних кіл, адже, як відомо, позакласових, надкласових чи класово-нейтральних, «чистих» в соціальному відношенні державно-правових явищ, інститутів не може бути» [338, c.260-261]. Питання ж місцевого самоврядування, пов’язані з необхідністю вирішення повсякденних проблем населення за місцем проживання, а отже менш за все повинні піддаватись політичним та партійним, ідеологічним викривленням. В кінцевому рахунку, вирішення цих питань є критерієм ефективності і доцільності форм здійснення влади на місцях.

      В місцевому самоврядуванні, як політичному інституті, найбільш значущими є акумуляція і агрегація соціальних інтересів. Значущість та роль муніципальної влади в політичній системі суспільства свідчить про суб’єктний статус інститутів місцевого самоврядування. Реальна, а не декларативна суб’єктність місцевого самоврядування в системі публічної влади можливою є лише на шляху визнання її державою та суспільством, вдосконалення муніципальної сфери в якості однієї з пріоритетних цілей політичного розвитку. Найважливішою передумовою розвитку місцевого самоврядування на думку Ю.А.Гімалетдінової «є не гарантія його «відокремленості» від системи органів державної влади, і не формальне насадження відповідних інститутів, а інституціоналізація певного типу відносин, що складаються в рамках конкретного соціально-економічного простору» [84, c.1551].

      Таким чином, місцеве самоврядування, маючи загальносоціальну природу і спрямованість, набуває більш можливостей для розвитку принципів демократії, ніж державне управління. Що, в свою чергу, є певною гарантією і передумовою реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів населення муніципального утворення.

      Оформлюючись в якості необхідного учасника взаємодії владних структур та населення, місцеве самоврядування не могло уникнути впливу трансформації суспільства Адже становлення соціального і політичного статусу місцевого самоврядування – це еволюційний процес, в якому місцева влада стає стійкою, здатною захищати і відстоювати інтереси територіальних громад. Процеси глобалізації призвели до вироблення всього декількох стандартів муніципальної влади, тією чи іншою мірою поширені на сьогоднішній день у світі. Проте і в цих стандартах чітко простежуються унікальні, власне місцеві особливості, притаманні певній території, внаслідок чого і сформувалась певна система гарантій за допомогою яких і здійснюється забезпечення прав місцевого самоврядування в Україні. На сьогоднішній день вчені визначають «місцеве самоврядування як цілісну систему, що уявляє соціальний і політико–правовий інститут. Передумовою виникнення соціальний інститутів є виникнення потреб, задоволення яких потребує спільних організованих дій, а також умов, що забезпечують вирішення цього завдання» [97, c.107]. Як політико-правовий інститут місцеве самоврядування покликане реалізовувати та захищати права, свободи та законні інтереси населення невеликої території, оскільки низова самоврядна структура найбільш здатна відображати інтереси громадян.

      Отже, вважаємо, що дослідження соціального змісту є необхідною складовою для вироблення та нормативного закріплення в юридичній формі гарантій прав місцевого самоврядування на сучасному етапі, оскільки в цьому існує нагальна потреба за умови становлення України як соціальної, правової держави, розбудови громадянського суспільства, розвитку соціальної активності громадян, можливостей оптимального вирішення багатьох соціальних, економічних, екологічних та інших проблем на місцевому рівні.

      На сьогоднішній день вже традиційно поділяють гарантії прав місцевого самоврядування на загальні та спеціальні. Під загальними розуміють економічні, політичні, духовні, культурні, соціальні, які створюють реальні обставини для здійснення правових норм, а під спеціальними розуміють юридичні способи та засоби, які забезпечують конкретні умови і порядок реалізації (захисту) правових норм. Загальносоціальні гарантії визначають життєздатність юридичних гарантій, які можуть бути вище соціальних передумов, адже «право не може бути вище економічного ладу та обумовленого ним культурного розвитку суспільства» [55, 21]. Таким чином, наука постала перед фактом невідповідності між загальними та спеціальними гарантіями. Відповідно, суперечливість цієї класифікації є відображенням діалектичної суперечності між соціальним змістом гарантій та юридичною формою їх вираження. На думку Н. Бобрової «соціальний зміст норм права відбивається в їх юридичній формі» [55, c.22]. Як зазначає А. Н. Бабенко «нормативне поле виникає в результаті «перекидання» основних правових цінностей та норм на соціальну реальність. Архітектоніка виникає в процесі інтерпретації основних ціннісних положень нормативного поля відносно тексту норми, коли необхідним є «заповнення думки», категорій норми. Вона пов’язує усі елементи нормативного поля в єдиний смисловий простір, що є соціокультурною основою правової свідомості» [34, c.5]. Тобто, можна сказати, що зміст юридичної норми проходить крізь призму соціального змісту та відбивається у юридичній формі і з цього виходить, що юридична форма не є самоціллю, адже вона підпорядковується соціальним цілям, хоча їй і притаманна певна самостійність.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/15273.html " target="_blank">Ссылке